Ухвала

від 30.07.2013 по справі 826/3423/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3423/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: - Троян Н.М.,

суддів - Федорової Г.Г,, Файдюк В.В.,

при секретарі - Синициній К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експоресурс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експоресурс» (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач-1), Районного відділу Державного казначейства у Шевченківському районі м. Киева (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 11445/26-17 від 17.05.2002 року, розпорядження №037, № 038, № 036 від 16.05.2002 року та стягнення коштів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2004 року у прийнятті позовної заяви відмовлено на підставі п.5 стю 63 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2004 року ухвалу господарського суду м. Києва від 22.06.2004 року залишено без змін (Т1 а.с. 13-15).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.02.2005 року ухвалу господарського суду м. Києва від 22.06.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2004 року скасовано, справу направлено для розгляду по суті до господарського суду м. Києва (Т.1 а.с. 254-258).

Ухвалою Верховного Суду України від 19.05.2005 року відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду від 22.02.2005 року (Т1 а.с. 270).

Постановою Господарського суду м. Києва від 14.07.2008 року позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва № 1145/26-17 від 17.05.2002 року, скасовано розпорядження ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №037, №038, № 036 від 16.05.2002 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено (Т 4 а.с.103-113).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року постанову Господарського суду м. Киэва від 14.07.2008 року залишено без змін (Т4 а.с. 179-185).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2013 року постанову Господарського суду м. Києва від 14.07.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 1271585 грн. та процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість, у сумі 489362 грн., а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Т4 а.с.250-256).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року позов задоволено повністю (Т 5 а.с. 119-129).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (Т 5 а.с. 133-137).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач подав до Відповідача-1 податкові декларації з податку на додану вартість за травень, червень та липень 2001 року та розрахунок експортного відшкодування, відповідно до якого сума експортного відшкодування в травні 2001 року становила 382238,00 грн., в червні 2001 року - 506631,00 грн., в липні 2001 року - 382716,00 грн. При цьому також подано митні декларації, платіжні доручення (Т1 а.с.176-188).

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

Згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється, оскільки Позивачем були здійснені операції з продажу товарів за межі митної території України (експорт).

З рішень Господарського суду м. Києва від 14.07.2008 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року та Вищого адміністративного суду України від 11.02.2013 року у справі № 05-5-29/5042-29/183-А про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 11445/26-17 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 17.05.2002 року, розпоряджень від 16.05.2002 року № 037, № 038, № 036 вбачається, що Позивачем дотримано наведених вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та вчинено передбачені дії для отримання бюджетного відшкодування за травень 2001 року у розмірі 382238,00 грн., за червень 2001 року - 506631,00 грн. та за липень 2001 року - 382716,00 грн.

Позивачем вищезазначені декларації та додатки до них були подані без порушення строків, встановлених абз. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-ІІІ (зі змінами і доповненнями) та п. 2.6 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N 250/2054 (зі змінами і доповненнями).

Конституцією України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Господарюючий суб'єкт, діяльність якого пов'язана з вивезенням (пересиланням) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України, не може знаходитись у гіршому становищі, ніж господарюючий суб'єкт, що працює на внутрішньому ринку, щодо відшкодування податку на додану вартість, а також суми відсотків за несвоєчасне його відшкодування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2004 у справі 3/184 (Т5 а.с. 118).

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Пунктом. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено загальні засади визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, і не встановлює обмежень щодо нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по експортним операціям.

Відповідно до п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Експортне відшкодування є різновидом бюджетного відшкодування. Відповідно, суми податку на додану вартість по експортних операціях, не відшкодовані у встановлені Законом України «Про податок на додану вартість» строки, також є бюджетною заборгованістю, на яку нараховуються проценти у відповідності до пп. 7.7.3 п.7.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 року № 2505-IV, яким п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладено у новій редакції,який не має зворотної дії у часі, у зв'язку з чим, передбачений у п. 7.7 ст. 7 Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), який відповідно до пункту 13 «Перехідні положення» розділу 2 Закону № 2505-IV набрав чинності з 01.06.2005 року, крім підпункту 7.7.8 цього пункту, не може бути застосований до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що така позиція відповідає конституційному принципу, закріпленому у статті 58 Конституції України, за яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 стосовно юридичних осіб вказав, що надання зворотної дії в часі може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті, чого у даному випадку немає.

Судом першої інстанції визначено, що до спірних правовідносин, які виникли до 01.06.2005 року мала застосовуватися процедура надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом № 2505-IV.

Таким чином, суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент, після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

За правлами вказаної норми Закону суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Законом України «Про податок на додану вартість» виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться у залежність від подання податковим органом до органу держказначейства відповідного висновку. Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.02.2013 року у справі № К-3582/10 (Т 5 а.с. 113).

Змістом частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, бюджетна заборгованість з податку на додану вартість за травень 2001 року становила - 382238,00 грн., червень 2001 року - 506631,00 грн., липень 2001 року - 382716,00 грн., та підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь Позивача через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому, відсутність на час звернення до суду за захистом порушеного права матеріальної норми щодо способу його відновлення не обмежує можливість застосування відповідних положень законодавчих актів, які діяли на час учинення порушення, але згодом утратили чинність. Норми права, що зазнавали змін, мають застосовуватися виключно в межах строків дії кожної з їх редакцій і не можуть бути застосовані за аналогією права.

Судом першої інстанції встановлено, що в листах Національного банку України зазначено, що Правлінням Національного банку України були встановлені різні розміри облікової ставки (Т5 а.с. 96-98) і на підставі яких, судом першої інстанції було здійснено розрахунок пені за несвоєчасне повернення Позивачу суми бюджетної заборгованості з додатку на додану вартість, а саме: за -

· травень 2001 року у розмірі 382238 грн. - загальна сума пені якої становить 165661,89 грн.;

· червень 2001 року у розмірі 506631 грн. - загальна сума пені якої становить 210505,12 грн.;

· липень 2001 року у розмірі 382716 грн. - загальна сума пені якої становить 152665,37 грн.

Таким чином, бюджетна заборгованість з податку на додану вартість за травень-липень 2001 року загалом становить 1271585 грн. (382238,00 грн. + 506631,00 грн. + 382716,00 грн.), а загальна сума процентів нарахованих на вказану бюджетну заборгованість (пеня) становить 528832,38 грн. (210505,12 грн. + 165661,89 грн. + 152665,37 грн.), що разом складає 1800417,38 грн. (1271585 грн. + 528832,38 грн.).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тому що платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з бюджету, оскільки суми, що не відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подачі декларації, вважаються заборгованістю. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) не встановлено обмежень щодо нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість по експортним операціям.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення рішень Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Так, Європейським судом з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) було зазначено, що затримки у відшкодуванні ПДВ можна вважати втручанням у право на мирне володіння своїм майном, а постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів, порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 п.1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Троян

Судді Г.Г. Федорова

В.В. Файдюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Федорова Г. Г.