Рішення

від 30.07.2013 по справі 922/2428/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р.Справа № 922/2428/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Харківська міжрайонна прокуратура Харківської обл., м. Харків в інтересах держави в особі Покотилівська селищна рада. смт. Покотилівка 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства В Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон - Оіл", смт. Бабаї про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

Прокурор - Хряк О.О., посв №013774 від 06.12.12 року;

Представник позивача - Онікієнко О.А., дов. № 399/02-15 від 27.03.2013 року;

Представник відповідача - Бєліков Г.Ю., дов. від 01.02.2013 року;

Третя особа - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Харківський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Покотилівської селищної ради (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Оіл", смт. Бабаї (відповідач) в якій просить суд визнати недійсним договір оренди землі площею 0,2646 га, розташованої по вул. Миру в с. Покотилівка Харківського району Харківської області, укладений 03.10.2011р. між Покотилівською селищною радою та ТОВ "Еталон-Оіл", смт. Бабаї.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 червня 2013 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25 червня 2013 року о 12:30 год. Залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2013р. розгляд справи відкладався. У судовому засіданні 23.07.2013р. оголошувалась перерва, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

16.07.2013р., через канцелярію господарського суду, представником відповідача надано клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №25887), в якому відповідач просить суд зупинити провадження по даній справі до вирішення Вищим адміністративним судом України справи № К/800/9195/13 за касаційними скаргами ТОВ «Еталон-Оіл» та Покотилівської селищної ради Харківського району на постанову Харківського районного суду Харківської області від 07.03.2012р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013р. по адміністративній справі №2034/2-а-5361/11. Дане клопотання судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

23.07.2013р., через канцелярію господарського суду, представником відповідача надано відзив на позов (вх. № 26844), який судом розглянуто та долучено до матеріалів справи.

23.07.2013р., через канцелярію господарського суду, прокурором, на виконання вимог ухвали господарського суду від 14.06.2013р., надані додаткові докази по справі (вх. № 26873), які судом долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 30.07.2013р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав пояснення по справі та заперечення на клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі (вх. № 27567). Надані прокурором додаткові письмові докази судом досліджуються під час судового засідання та долучаються до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 30.07.2013р. представник позивача підтримав надані через канцелярію суду пояснення (вх. № 24660), в яких заперечував проти позову, зазначив, що інтереси Покотилівської селищної ради не порушені, в зв'язку з чим відмовився від позову. Надані пояснення долучені до матеріалів справи.

Натомість, суд зазначає, що нормою ст. 29 ГПК, яка кореспондується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23.03.2012р. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» із змінами та доповненнями, зазначено, що відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013р. проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов, який міститься в матеріалах справи.

Представник третьої особи в судове засідання 30.07.2013р. не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання (вх. №27630), в якому позов підтримав, але просив суд відкласти розгляд справи, в зв'язку з неможливістю вчасно провести перевірку дотримання відповідачем вимог діючого законодавства, як того вимагалось судом в ухвалі від 14.06.2013р.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні 30.07.2013р. та прокурор заперечували проти відкладення розгляду справи, в наданих через канцелярію суду поясненнях (вх. №№ 27659, 27661, 27663) наголошували на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази, які надавались на вимоги ухвал суду та надані на власний розсуд для підтримання своєї правової позиції по справі та не потребують додаткового часу для надання нових доказів.

Сторони, присутні в судовому засіданні 30.07.2013р. та прокурор вважають за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що в матеріалах справи міститься правова позиція Державної інспекції сільського господарства в Харківській області по суті спору, та в наданому клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено, в який термін до суду будуть надані матеріали перевірки, а в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення спору по суті, на чому наполягали присутні в судовому засіданні 30.07.2013р. представники сторін та прокурор, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи. Також суд зазначає, що відповідно до ст.. 69 ГПК, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а клопотання від представників сторін щодо продовження строку розгляду даного спору до суду не надавалось.

Розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Зупинення провадження у справі передбачено нормою ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно ч. 1 якої господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Так, згідно із постановою пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якій зазначено, що ст. 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Відповідно до постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» постанова (ухвала) суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо її прийнято (постановлено) за наслідками розгляду в письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі (частина п'ята статті 254 КАС України). Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013 у справі №2034/2а-5361/11 набрала чинності. Крім цього, відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори. У зв'язку з чим, господарським судам надані повноваження самостійно встановити обставини щодо чинності рішень органів місцевого самоврядування, на виконання яких укладається договір оренди.

Підсумовуючи викладене, суд не знаходить правових підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки приписи даної норми процесуального права є імперативними і передбачають встановлення можливості або неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Враховуючи, що суд під час розгляду справи з'ясував дійсні права та обов'язки сторін стосовно предмета позову у даній справі, в даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у справі, передбачені статтею 79 Господарського процесуального кодексу України

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

На підставі рішення XIII сесії IV скликання Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області від 31.08.2005 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки TOB «Еталон-Оіл», 03.10.2011р. між Покотилівською селищною радою (орендодавець) та TOB «Еталон-Оіл» (орендар), був укладений договір оренди землі по вул. Миру у селищі Покотилівка площею 0,2646 га строком на 49 років (надалі - договір), зареєстрований 24.11.2011 року у міськрайонному управлінні Держкомзему у місті Люботин і Харківському районі Харківської області за №632515824000116.

Відповідно до п. 1 договору, орендар приймає в платне строкове користування земельну ділянку за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації.

Розділом 6 договору сторонами передбачено умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, зокрема п.17 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі документації із земелеустрою щодо відведення.

Прокурор в позовній заяві, посилаючись на те, що в ході перевірки встановлено, що земельна ділянка по вул.. Миру у с. Покотилівка, надана ТОВ «Еталон-Оіл» в оренду строком на 49 років використовується не за цільовим призначенням, в зв'язку з чим, посилаючись на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати договір оренди земельної ділянки недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України, земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушених економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. визначено, що під органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 р. інтереси держави можуть повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Тобто, зазначений пункт рішення Конституційного Суду України визначив, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор визначає Покотилівську селищну раду, до повноважень якої, згідно статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", належить розпорядження землями територіальних громад, надання земель у користування, організація землеустрою, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів та ін.

Згідно статті 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 Земельного кодексу України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки на права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі ч.2 статті 125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону - частина 2 статті 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності є районні, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з абзацом 3 пункту 1 Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування, відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Приписами статті 12 Земельного кодексу України та пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) встановлене коло повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких, зокрема, належать розпорядження землями територіальних громад, надання земель у користування, організація землеустрою, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів та ін.

Зі змісту частини 2 ст. 2 названого Закону вбачається, що органи місцевого самоврядування, в тому числі і селищні ради, представляють інтереси територіальної громади.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених у абзаці третього цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - Закон) вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

За приписами статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Статтею 152 Земельного кодексу України серед способів захисту прав на земельні ділянки передбачено визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом визначено визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади та органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законом України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для цих суб'єктів цих відносин.

Зважаючи на ці норми, підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що знаходилися в державній і комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки та в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, до клопотання про відведення земельної ділянки додаються, передбачені частиною 5 статті 151 Земельного кодексу України документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Законом України «Про землеустрій» визначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст. 19 Земельного кодексу України, передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Таким чином, частиною першою статті 19 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік категорій земель України за основним цільовим призначенням. Проте, у межах категорії земель, земельні ділянки поділяються за конкретним цільовим призначенням. Так, в межах категорії земель сільськогосподарського призначення земельні ділянки можуть передаватися у власність та надаватися у користування фізичним та юридичним особам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, огородництва, сінокосіння та випасу худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, підсобного сільського господарства, тощо. В межах категорії житлової і громадської забудови, земельні ділянки можуть використовуватися для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Процедура оформлення права користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності зі зміною її цільового призначення регламентована нормами Земельного кодексу України за Закону України «Про землеустрій».

Так, відповідно ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельної ділянки державної або комунальної власності здійснюється органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування шляхом прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу цієї ділянки у власність або надання у користування.

Зазначена норма Земельного кодексу України кореспондується з положенням ст.50 Закону України «Про землеустрій», якою передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються, зокрема, у разі зміни цільового призначення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України передають у власність або користування такі земельні ділянки (п.1 ч.2 ст. 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (п.1 ч.3 ст.123 ЗК України).

Згідно зі статтею 50 наведеного Закону проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

-завдання на розроблення проекту землеустрою;

-пояснювальну записку;

-копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

-рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

-письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

-довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

-матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

-відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

-копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

-розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

-розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

-акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

-акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

-перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

-викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

-кадастровий план земельної ділянки;

-матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

-матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розроблений та погоджений в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (у випадку надання у користування земельної ділянки комунальної власності - до відповідного органу місцевого самоврядування), який у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про його затвердження та надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч.ч. 6, 10 ст.123 ЗК України).

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області від 08 червня 2004 року № 176 "Про надання дозволу ТОВ "Еталон-Оіл" на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га під будівництво стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації в сел. Покотилівка, Харківського району Харківської області" надано дозвіл ТОВ "Еталон-Оіл" (відповідачу у справі) на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га, розташованої між вулицею Миру та автотрасою Харків-Сімферополь під будівництво стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації в смт. Покотилівка, Харківського району Харківської області та зобов'язано директора ТОВ "Еталон-Оіл" провести узгодження проекту відведення земельної ділянки після його виконання з усіма необхідними службами згідно вимог чинного законодавства.

На замовлення відповідача, СПДФО «Мозговим» розроблено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Еталон-Оіл" для обслуговування стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації в сел. Покотилівка по вул. Миру за рахунок земель запасу Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області», з Пояснювальної записки якого вбачається земельна ділянка належить до земель запасу сільськогосподарського призначення (частково) на даний час в користування не надана, поросла поодинокою чагарниковою рослинністю, є дерева, при порубки яких потрібно отримати дозвіл відповідних служб. Даним проектом, відповідно до Земельного кодексу України, передбачено відвести ТОВ «ЕТАЛОН-Оіл» земельну ділянку загальною площею -0,2646 га, в тому числі в оренду-0,0800 га - із земель ДП «Балакліяпромгеофізика», та 0,1846 га із земель запасу Покотилівської селищної ради для будівництва та обслуговування АЗС, ГАЗС, кафе та вулканізації в с. Покотилівка по вул.. Миру на території Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Слід зазначити, що, відповідно до п. «а» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою можливе на підставі добровільної відмови від права користування земельною ділянкою.

У такому разі, згідно ст.142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (відповідної сільської, селищної, міської ради). Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Таким чином, припинення права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності у всякому випадку, і у випадку примусового припинення права користування шляхом вилучення земельної ділянки, і у випадку добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою, оформлюється відповідним рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Натомість, Покотилівською селищною радою не приймалось рішень про вилучення спірної земельної ділянки.

30 червня 2004 року земельною комісією на підставі клопотання відповідача від 05.07.2004 року № 3 було складено «Акт вибору земельної ділянки із земель с. Покотилівка на території Покотилівської селищної ради ТОВ «ЕТАЛОН-Оіл» для будівництва стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації», зі змісту якого вбачається, що спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення (частково) на даний час в користування не надана. Земельна ділянка частково (орієнтировано - 0,10 га пасовища) належить до сільськогосподарських угідь та представлена поіменними луговими слабосолонцеватими засоленими ґрунтами легкосуглинковими шифр агрогрупи. На земельній ділянці відсутні будь-які будівлі і споруди. На ній знаходяться багаторічні зелені насадження. При порубці дерев необхідно отримати дозвіл відповідних служб. Орієнтована сума втрат сільськогосподарського виробництва, пов'язаних з вилученням земельної ділянки з сільськогосподарського виробництва складає 2000,00 гр.

Висновок містить вимоги для будівництва стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації за умови виконання наступних вимог:

-проектування здійснити у відповідності з діючими будівельними нормами і правилами та висновками відповідних служб, дотриманням санітарно-захисної зони р. Уди;

-при проектуванні та будівництві максимально зберегти багаторічні зелені насадження, які знаходяться на ділянці;

-проектна документація підлягає узгодженню з управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації та іншими зацікавленими службами і організаціями згідно чинного законодавства.

Проте, при проектуванні, в порушення норм ст. ст. 61 Земельного кодексу України та 88, 89 Водного кодексу України, не були враховані прибережно-захисні смуги, встановленої по березі р. Уди.

Актом вибору земельної ділянки і земель с. Покотилівка на території Покотилівської селищної ради, на підставі експертного висновку державного підприємства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», земельна ділянка належить до сільськогосподарських угідь, в свою чергу, відповідно до акту оцінки використання земельної ділянки загальною площею 0,3 га пасовище, яке знаходиться в с. Покотилівка, в графі показники вказана категорія землі - рілля.

Суд зауважує про те, що законодавець відрізняє поняття рілля та пасовища.

Рілля - земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць. До площі ріллі не належать сіножаті та пасовища, які розорано з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви, а пасовище - сільськогосподарське угіддя призначене для випасання худоби. Ділянка землі з трав'янистою рослинністю, де пасеться худоба, птиця.

Отже, землевпорядні документи, складені різними службами містять суперечні данні, що в свою чергу, унеможливлює зробити висновок про те, до якого статусу землі належить спірна земельна ділянка

Актом встановлення та погодження меж земельної ділянки для будівництва АЗС, ГАЗС, кафе, вулканізації ТОВ «Еталон-Оіл» встановлено, що земельна ділянка межує з землями ДП «Балакліяпромгеофізика», Покотилівської селищної ради, служби автодоріг у Харківської області.

З «Технічних умов проектування постійного об'єкту сервісу - АЗС, ГАЗС з придорожнім комплексом», складених Службою автомобільних доріг Харківської області вбачається, що розміщення та проектування об'єкту сервісу виконати згідно ДБН В.2.3-4-200 «Автомобільні дороги» та стандарту по безпеці дорожнього руху ДСТУ 35.87-97, ДБН 360-92* «Містобудування. Планування та забудова міський та сільських поселень», Єдиних правил ремонту та утриманню автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994р. №198 ( зі змінами та доповненнями від 09.03.1995р. № 168, 15.02.1999р. №193, 24.12.2001р. № 523).

Пункти 11-14 розділу 1 «Технічних умов проектування постійного об'єкту сервісу - АЗС, ГАЗС з придорожнім комплексом», складених Службою автомобільних доріг Харківської області вимагає узгодження робочого проекту на розміщення та проектування об'єкту сервісу з Управлінням ДАІ УМВД України в Харківській області та зі Службою автомобільних доріг в Харківській області. Вирубку зеленних насаджень узгодити з Управлінням екології та природних ресурсів. Роботи в смузі відведення автодороги узгодити з власниками комунікацій (ТУСМ-1, Харківтелеком та інш.)

Умовою будівництва об'єкту визначено отримання ордеру на виробництво робіт в смузі відведення дороги в Службі автомобільних доріг в Харківській області після узгодження проекту. Для здачі об'єкту в експлуатацію, власник об'єкту сервісу зобов'язаний укласти договір з дорожньо-експлуатаційною організацією по відшкодуванню додаткових витрат на ремонт та утримання ділянки дороги в зоні розміщення об'єкту.

Судом встановлено, що земельна ділянка примикає до автодороги Харків-Сімферополь, яка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 455 від 06.04.1998 року «Про класифікацію автомобільних доріг та перелік автомобільних доріг України державного значення» належить до Магістральних автомобільних доріг.

Наказом Державної служби автомобільних доріг України N 314, 08.07.2003 року (в редакції, чинній на дату відведення земельної ділянки) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 11 вересня 2003 р. за N 794/8115, затверджено «Порядок видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу та спеціальних конструкцій на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування».

Зазначеним порядком надано визначення об'єкту сервісу, якими є станції та пункти технічного обслуговування, пункти миття автомобілів, засоби технічного обслуговування (оглядові естакади та ін.), автозаправні та газозаправні станції, придорожні ринки, пункти торгівлі, харчування (споруди побутово-торговельного призначення), у т.ч. влаштовані за допомогою встановлення малих архітектурних форм, стоянки автомобілів (стоянки та майданчики для короткочасної зупинки, майданчики для відпочинку, охоронювані стоянки) та оглядові площадки, готелі, мотелі, кемпінги. Вимоги Порядку поширюються на об'єкти (в т.ч. під'їзди до них), розташовані повністю чи частково на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування (п.1.3). При цьому, надання у тимчасове користування земельних ділянок уздовж автомобільних доріг загального користування здійснюється відповідно до чинного законодавства (п.1.5 Порядку).

Пунктом 2.6 зазначеного порядку наведені повноваження Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор) або уповноваженого нею органу, що належить до сфери її управління, щодо прийняття остаточного рішення щодо можливості розміщення і будівництва об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства вздовж магістральних, регіональних, територіальних автомобільних доріг.

Служба, за наявності технічних умов ДАІ МВС України, - надає заявникові дозвіл та технічні умови на розміщення і будівництво об'єкта сервісу на землях дорожнього господарства вздовж магістральних, регіональних, територіальних автомобільних доріг (п.2.5 Порядку)

Натомість, зазначені документи, в порушення Порядку не складались.

Водночас, при проведенні перевірки Харківською міжрайонною прокуратурою виявлені порушення вимог ст. 12 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», в якій визначено порядок розміщення об'єктів підвищеної небезпеки, який полягає у наступному.

Суб'єкт господарської діяльності, який планує будівництво і/або реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки, зобов'язаний одержати дозвіл на будівництво такого об'єкта відповідно до законодавства про містобудування. Суб'єкт господарської діяльності, який планує будівництво об'єкта підвищеної небезпеки на території села, селища, міста, також зобов'язаний попередньо одержати відповідно до закону згоду відповідної ради на розміщення об'єкта на такій території. У разі якщо будівництво об'єкта підвищеної небезпеки не відповідає встановленому режиму забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, дозвіл на будівництво такого об'єкта надається лише після розроблення та затвердження техніко-економічного обґрунтування в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. До заяви з метою отримання дозволу на будівництво і/або реконструкцію об'єкта підвищеної небезпеки крім документів, визначених законодавством про містобудування та регіональними і місцевими правилами забудови, додаються: техніко-економічне та містобудівне обґрунтування розміщення об'єкта підвищеної небезпеки та передпроектні матеріали, які містять відомості про об'єкт підвищеної небезпеки, можливі аварії на ньому та їх наслідки; висновки державних експертиз, передбачених законом, а також громадських експертиз у разі їх наявності. Суб'єкт господарської діяльності одночасно з поданням зазначених документів з метою залучення відповідного громадського обговорення через засоби масової інформації повідомляє про: мету реалізації проекту;можливі негативні наслідки впливу на життєдіяльність людей та довкілля; заходи та засоби, передбачені проектом для запобігання аваріям, обмеження їх наслідків і захисту людей та довкілля. Виконавчі органи відповідних рад, Київська або Севастопольська міська державна адміністрація протягом п'яти днів від дати отримання заяви повідомляють через засоби масової інформації адресу, на яку кожна юридична і фізична особа може протягом одного місяця з дати опублікування повідомлення надіслати в письмовій формі свої пропозиції про доцільність реалізації проекту. Виконавчі органи відповідних рад, Київська або Севастопольська міська державна адміністрація в строк не більше шести місяців з дати опублікування повідомлення розглядають на відкритих засіданнях, час і місце проведення яких повідомляються через засоби масової інформації, проект та отримані пропозиції про доцільність його реалізації.

Натомість, вимоги наведеної статті були проігноровані, техніко-економічне, містобудівне обґрунтування розміщення об'єкта підвищеної небезпеки та передпроектні матеріали, які містять відомості про об'єкт підвищеної небезпеки виготовлені та затверджені в передбаченому Законом порядку, не були, і не проводилось громадських слухань щодо розміщення об'єктів підвищеної безпеки.

Відповідно до Наказу Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи « Про затвердження Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій N 376, 06.12.2005» зазначено, вимоги Інструкції поширюються на проектування автозаправних станцій, автозаправних комплексів (далі - АЗС), у тому числі під час їх реконструкції чи технічного переоснащення, зазначених у пункті 1.2 Інструкції, і є обов'язковими для виконання юридичними та фізичними особами незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Під час проектування АЗС слід керуватись нормативно-правовими актами та іншими нормативними документами.

Відповідно до п. 2.4. наказу Міністерство охорони здоров'я України №173 від 19.06.1996р. «Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» зазначено, при виборі земельних ділянок під будівництво, затвердженні норм проектування, проектів планування і забудови населених пунктів, введенні в експлуатацію житлових будинків, будівель культурно-побутового призначення, промислових та інших підприємств і споруд потрібен обов'язковий експертний висновок органів та установ санітарно-епідеміологічної служби за встановленою формою.

Натомість, всупереч наведених правових норм дозволи, експертні висновки та техніко-економічне обґрунтування не розроблялись, не видавались та в передбаченому законом порядку, не затверджувались.

31 серпня 2005 року Покотилівською селищною радою Харківського району Харківської області було прийнято рішення "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Еталон-Оіл" для обслуговування стаціонарної АЗС, АТЗС, кафе та вулканізації в сел. Покотилівка, вул. Миру за рахунок земель запасу Покотилівської селищної ради Харківського району, Харківської області".

На підставі зазначеного рішення, 03.10.2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди землі. Предметом спірного договору оренди є земельна ділянка із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення для будівництва та обслуговування стаціонарної АЗС, АГЗС, кафе та вулканізації.

Між тим, у рішеннях Покотилівської селищної ради № 176 від 08.06.2004 року та 31.08.2005 року, не визначено до якої категорії земель віднесена спірна земельна ділянка, про її вилучення з земель запасу, припинення права користування її частини попереднім користувачем ДП "Балакліяпромгеофізика" відповідно до державного акту на право постійного користування №1 від 24.02.95р. серія ХР-25-70-000068, і передана в оренду для будівництва АЗС, ГАЗС, кафе, вулканізації ТОВ «Еталон-Оіл», не змінено цільове призначення земельної ділянки з категорії земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення та не враховані вимоги щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Судом встановлено, що в даному випадку проект із землеустрою по зміні цільового призначення земель сільськогосподарського призначення не розроблявся.

Поняття «використання земель не за цільовим призначенням» визначено в роз'ясненнях Держкомзему, викладеному в листі від 27.12.2006р. №14-17-7/9942, в якому зазначається, що використовувати землю можна по різному, головне, щоб таке використання не виходило за рамки основного цільового використання, яке притаманне даній категорії землі. При цьому, вичерпний перелік категорій земель по цільовому використанню визначено в ст. 19 Земельного кодексу України. Також, земельним законодавством визначено, які саме землі відносяться до тієї чи іншої категорії і з якою метою вони можуть використовуватись.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції або призначені для цих цілей. Тому, якщо на землях сільськогосподарського призначення збудована СТО, мийка, АГЗС, вулканізація та АЗС і земля не була переведена в категорію земель автомобільного транспорту, то це буде визначено, як порушення щодо використання земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про транспорт», до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Щодо необхідності відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначений статтями 207 - 209 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.207 ЗК України, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки державної або комунальної власності, користувач (орендар) земельної ділянки зобов'язаний відшкодувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва з огляду на наступні норми статті 20 Земельного кодексу та ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Частиною 10 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Отже, зміна цільового призначення земельної ділянки державної або комунальної власності здійснюється за рішенням відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, який, одночасно із затвердженням проекту землеустрою щодо відведенням земельної ділянки та наданням її у користування визначає вимоги щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського призначення.

Таким чином, підставою для відшкодування користувачем земельної ділянки державної або комунальної власності втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва у разі зміни цільового призначення земельної ділянки є рішення уповноваженого органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування з вимогою такого відшкодування.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України за №1279 від 17.11.1997р. "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом -у міру їх фактичного надання.

Відповідно до ч.1 ст.209 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад у таких розмірах: Автономній Республіці Крим, обласним радам - 25%; районним радам - 15%; міським, сільським, селищним радам - 60%.

Натомість, рішення щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, Покотилівською селищною радою не приймалось, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва згідно вимог чинного законодавства ТОВ «Еталон-Оіл» здійснено не було.

Статтею 21 Земельного кодексу України визначені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, що є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної республіки Крим, Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення.

Таким чином, Покотилівською селищною радою при прийнятті рішення XIII сесії IV скликання "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Еталон-ОІЛ" для обслуговування стаціонарної АЗС, АТЗС, кафе та вулканізації в сел. Покотилівка, вул. Миру за рахунок земель запасу Покотилівської селищної ради Харківського району, Харківської області" від 31.08.2005 року порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель з земель сільськогосподарського призначення на землі автомобільного транспорту, що є підставою для визнання недійсним рішення. Також при прийнятті рішення, селищна рада порушила вимоги ст.. ст.. 141, 142, 149 Земельного кодексу України, надавши земельну ділянку ТОВ «Еталон-Оіл», не припинивши права користування нею попереднім землекористувачем, відповідно до державного акту на право постійного користування №1 від 24.02.1995р., серія ХР-25-70-000068. (відповідного рішення селищної радою не приймалось).

При винесенні рішення, судом також враховано, що факт незаконності вищезазначеного рішення Покотилівської селищної ради встановлений в порядку ст.. 35 ГПК України в Постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2013р. по справі № 2034/2а-5361/11.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої по вул. Миру в с. Покотилівка Харківського району Харківської області, укладеного 03.10.2011р. між Покотилівською селищною радою та ТОВ "Еталон-Оіл", смт. Бабаї., слід зазначити наступне.

У п. 2.25 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. зазначено, що розглядаючи справи у спорах про визнання недійсним договорів оренди, суд повинен з"ясувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на приписи статті 124 Земельного кодексу України відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання конкурентних засад, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 4-3 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачі доказів на спростування викладених обставин не надали.

Враховуючи недійсність рішення XIII сесії IV скликання "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Еталон-ОІЛ" для обслуговування стаціонарної АЗС, АТЗС, кафе та вулканізації в сел. Покотилівка, вул. Миру за рахунок земель запасу Покотилівської селищної ради Харківського району, Харківської області" від 31.08.2005 року, у зв'язку з тим, що воно прийнято з порушенням правових норм, приводять суд до висновку про те, що, в даному разі, має місце обґрунтованість доводів прокурора про недійсність спірного договору оренди земельної ділянки від 03.10.2011р.

У п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 14, 19, 121, 144 Конституції України, ст. ст. 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 148 Господарського кодексу України, ст ст. 2, 12, 19-22, 61, 79, 116, 118, 122-125, 141, 142, 151, 152, 186, 207-209 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 22, 27, 29, 33, 34, 35, 49, 69, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір оренди землі площею 0,2646 га, розташованої по вул. Миру в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області, укладений 03.10.2011р. між Покотилівською селищною радою (вул.. Інтернаціональна, 3, смт. Покотилівка, Харківський район, Харківська область) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еталон-Оіл" (ву. Чапаєва, 31, с. Бабаї, Харківський район, Харківська область, код ЄДРПОУ 33010885).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон-Оіл" (вул. Чапаєва, 31, с. Бабаї, Харківський район, Харківська область, код ЄДРПОУ 33010885) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 1147,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.08.2013 р.

Суддя Аюпова Р.М.

справа № 922/2428/13