Постанова

від 05.08.2013 по справі 805/10884/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2013 р. Справа № 805/10884/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волгіної Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні в Старобешівському районі Донецької області про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату пенсій -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області, звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області заборгованості з відшкодування регресних вимог з виплати пенсій за період з 1 квітня 2013 року по 30 червня 2013 року включно на загальну суму 743,70 грн, мотивуючи свої вимоги наступним.

Відповідно до п.п. "г" і "з" ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та ст.ст. 37, 39, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'ю або в разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з настанням нещасного випадку, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Дія ч. 2 ст. 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" розповсюджується і на громадян, яки отримали каліцтво за межами території України, отже, витрати, понесені УПФУ у зв'язку з виплатою пенсій, передбачених ст. 2 цього Закону, в тому числі з виплатою пенсії по інвалідності та в разі втрати годувальника, підлягають відшкодуванню Фондом. Позивачем на адресу Фонду направлялись відповідні акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у тому числі пенсія громадянам держав-учасників СНД та членами їх сімей, які отримали каліцтво і переїхали на постійне місце проживання в Україну, пенсії у зв'язку з втратою годувальника за період з 1 квітня по 30 червня 2013 року включно, які не були прийняті Фондом, на суму 743,70 грн. Станом на час звернення до суду зазначена сума відповідачем не відшкодована, у зв'язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи управління повідомлялось судом належним чином. Через канцелярію суду надішла заява позивача про розгляд справи без участі представника управління, в якій також зазначено про підтримання позивних вимог в повному обсязі (а.с. 16).

Представник відповідача Табунщик А.В. до суду зявилась, надала заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження у зв'язку із неявкою представника позивача, а також надала відзив на адміністративний позов, в якому зазначено наступне.

Не підлягають відшкодовуванню позивачеві сплачені ним пенсії по особам, нещасний випадок з якими стався на території колишнього СРСР, оскільки законодавство не покладає на відповідача обов'язку здійснювати виплати потерпілим, які отримали ушкодження здоров`я за межами України і переїхали на постійне проживання в Україну та особам, які отримують пенсію по втраті годувальника, у зв'язку з тим що в матеріалах пенсійної справи відсутні докази підтверджуючи факт нещасного випадку або професійного захворювання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, управлінням Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області за період з 1 квітня 2013 року по 30 червня 2013 року нараховані суми, що підлягають відшкодуванню по виплаченим пенсіям у зв'язку із інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у загальному розмірі 743,70 грн (а.с. 6-11).

Вказані виплати увішли до актів щомісячної звірки з Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Старобешівському районі Донецької області по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (а.с. 27-29) та протоколів розбіжностей (а.с. 6-8).

Відповідачем не були прийняті до заліку та відшкодуванню суми виплачених позивачем пенсій за період з квітня 2013 року по червень 2013 року у загальному розмірі - 743,70 грн, а саме: не прийнято до відшкодування витрати по сплаченій пенсії ОСОБА_2, яка отримала каліцтво у 1985 році у СРСР (всього - 293,70 грн з них: 289,20 грн - основний розмір пенсії; 4,50 грн - втитрати на виплату та доставку пенсії); не прийнято до відшкодування витрати по сплаченій пенсії по втраті годувальника ОСОБА_3, оскільки відсутне звернення з питань одержання страхових виплат (всього - 450,00 грн основний розмір пенсії) (а.с. 6-11).

Не погодившись із таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду.

За ст. 10 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261, визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики.

Пунктом 1.1 розділу 1 «Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року № 1-2 (у редакціїпостанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року за №208/14899, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади. Управління підвідомчі та підзвітні Фонду.

Таким чином, позивач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому законодавством щодо платників страхових внесків.

Стаття 81 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Аналогічні норми закріплено і в Законі України від 9 липня 2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримала травму 13 березня 1985 року на підприємстві - Колхоз «Путь Ленина», що розташоване у Черемісінському районі Курської області при виконанні своїх трудових обов'язків, про що було складений акт про нещасний випадок на виробництві Форми Н-1 від 13 березня 1985 року (а.с. 20, 26).

Відповідно до протоколу № 2/131 від 12 вересня 1985 року, складеному комісією з призначення пенсій при виконкомі ради народних депутатів Курської області СССР, їй призначена пенсії по 3 групі інвалідності внаслідок трудового каліцтва (довідка МСЕК, а.с. 21) з липня 1985 року пожиттєво (а.с. 19).

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно розпорядження призначена пенсія по втраті годувальника (батька) ОСОБА_5 (а.с. 22).

Відповідно до довідки МСЕК ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства, проте, у вказаній довідці зазначений строк її дії - до досягнення ОСОБА_3 16-ти річного віку (зворотній бік а.с. 24).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер в наслідок рака правої легені на фоні антракосилікозу (а.с. 23).

Відповідно до листа Донецького обласного центру медико-социальної експертизи причино-слідчий зв'язок між смертю та професійним захворюванням встановлено на підставі акту МСЕК № 1201 від 7 листопада 2011 року (а.с. 23, 25).

Між сторонами не має розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом.

Відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в Україні існують, зокрема, такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Згідно з п. 4 ст. 25 вищеназваних Основ, за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються, зокрема, такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення як: пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-ХІV) обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Прикінцевих положень Закону № 1105-ХІV фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Відповідно до п. 5 ст. 24 Закону № 1105-ХІV якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Постановою Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку зі втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (надалі - Порядок).

Відповідно до п. 5 цього Порядку визначено, що органи ПФУ щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі списку осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та списку померлих осіб і осіб, знятих з обліку з інших причин, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, проводять з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в районах та містах обласного значення звірку витрат за особовими справами потерпілих, складають акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у якому визначають загальну суму витрат, що підлягає відшкодуванню, та до 15 числа місяця, наступного за звітним, подають його відповідно Головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

П. 2 Порядку визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у п. 2 ст. 8 цього Закону), у тому числі добровільно застрахованим та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

Так, за змістом ч. 2 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Підпунктом «а» ст. 27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії призначаються по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання - незалежно від стажу роботи.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону. Право на таке забезпечення не залежить від того, у якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

За приписами п. 3 розділу XI Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у ст. 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги; уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого. Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених ст. 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.

На підставі вкладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування пенсії, сплаченої ОСОБА_2, яка отримала каліцтво у країни СРСР (всього - 293,70 грн з них: 289,20 грн - основний розмір пенсії; 4,50 грн - втитрати на виплату та доставку пенсії) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат по сплаті пенсії ОСОБА_3, суд зазначає натупне.

Відповідно до протоколів розбіжностей відповідачем не прийняті до заліку та відшкодуванню суми витрат на виплату пенсії ОСОБА_3, який отримує пенсію по втраті годувальника, смерть якого настала внаслідок профзахворювання та є інвалідом з дитинства (а.с. 22), - оскільки відсутне звернення з питання одержання цих виплат (а.с. 6-8).

Згідно ст. 33 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з п.п. "д" п. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є: діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Згідно з абз. 2 ч. 9 ст. 34 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у ст. 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із ст. 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту ч. 4 ст. 26 Основ, ч. 2 ст. 24 Закону № 1105-ХІV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Визначення причини смерті інваліда на підставі лікарського свідоцтва про смерть у випадках, коли законодавством передбачається надання пільг сім'ї померлого, здійснюється міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями, що передбачено п.п. «л» п.18 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83.

Згідно з п. 2.10 Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженої наказом МОЗ України від 15 листопада 2005 року № 606, висновок про наявність або відсутність причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом оформляється довідкою у трьох примірниках, що використовується МСЕК за формою, що затверджується МОЗ України та видається: перший - установі, що надавала направлення до МСЕК, другий - відповідному відділенню виконавчої дирекції Фонду, третій - заявнику. Підставою є акт визначення причинного зв'язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом (форма акта затверджується МОЗ України).

Отже, належним і допустимим доказом на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між смертю годувальника та нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням є довідка МСЕК або акт про нещасний випадок на виробництві.

З копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 випливає, що його смерть настала в наслідок загального захворювання, будь-які висновки щодо підтвердження причини смерті ОСОБА_5 з отриманим професійним захворюванням або іншим пошкодженням здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків відсутні. Крім цього, суду не надано доказів (висновку МСЕК) на інвалідності ОСОБА_3 станом на час виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували, що смерть ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 настала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку між смертю ОСОБА_5 та отриманим ним каліцтвом (або профзахворюванням). Відповідно, позовні вимоги в частині відшкодування витрат на виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_3 за період з квітень по червень 2013 року у розмірі 450,00 грн (основний розмір пенсії) - задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні в Старобешівському районі Донецької області про стягнення витрат, пов'язаних з виплатою пенсій.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, ст. 7-11, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 122 -154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні в Старобешівському районі Донецької області про стягнення заборгованості з відшкодування регресних вимог з виплати пенсій - задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в Україні в Старобешівському районі Донецької області (код ЄДРПОУ 25968079) на користь Управління Пенсійного фонду України в Старобешівському районі Донецької області (код ЄДРПОУ 20399694) витрати з виплати та доставки основного розміру пенсії у сумі 739,20 грн, поштового збору 4,5 грн, всього - 743 (сімсот сорок три) гривні 70 копійок.

Постанова прийнята та підписана у нарадчій кімнаті 5 серпня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Волгіна Н.П.