Постанова

від 06.08.2013 по справі 18/103-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2013 р. Справа№ 18/103-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників:

від позивача : Єськов І. Г. - представник за довіреністю №2 від 27.05.2013р.

від відповідача: Зарубін О. О. - представник за довіреністю від 21.12.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК»

на рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013р.

у справі № 18/103-12 (суддя Кошик А. Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК»

про стягнення 284 833,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 230 376,77грн. за поставлений за договором на поставку товару №212 від 01.07.2011р., але неоплачений товар, пені в сумі 45 291,28 грн. та 3 % річних в сумі 9165,66 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.02.2013р. у справі № 18/103-12 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем, за умовами спірного договору, товару.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013р. у справі № 18/103-12 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК» послалось на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не прийнято до уваги той факт, що заборгованість, яка позивачем заявлена до стягнення становить вартість товару що був поставлений у 2012 році, в той час як згідно умов договору на поставку товару № 212 від 01.07.2011р., строк його дії встановлений сторонами до 31.12.2011р., а отже спірний товар постачався не на умовах договору та, відповідно, при визначенні строку його оплати слід керуватись приписами ч.2 ст.530 ЦК України, тобто такий товар має бути оплачений у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, чого зроблено позивачем не було, а отже строк оплати такого товару ще не настав.

Крім того, відповідач зазначив і про те, що надані позивачем на підтвердження факту поставки товару на загальну суму 237 590,43 грн. копії накладних №2131 від 09.12.2011р. та №365 від 24.02.2012р. не можуть бути належними доказами на підтвердження факту поставки зазначеного товару, оскільки оригінали таких накладених позивачем не надані, в той час як довіреності на отримання матеріальних цінностей за вказаними накладними відповідачем не видавались.

Також відповідач зазначив і про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що на підставі усної домовленості в 2012 році відповідач надавав позивачу поліграфічні послуги які надавались в обмін на постачання товарів позивачем і станом на 12.02.2012р. заборгованість позивача перед відповідачем за вказані послуги становить 70 322,41 грн. Суд першої інстанції вказану суму безпідставно не врахував при визначенні суми стягнення.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст.99,101Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.07.2011р. позивач, як постачальник, та відповідача, як покупець, уклали договір на поставку товару № 212 (далі Договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідача партії по пропіленової продукції (далі Товар) в номенклатурі, асортименті, кількості, у строки та за цінами, вказаними в Специфікаціях (Додатках), які є невід'ємною частиною Договору, а відповідач зобов'язався прийняти Товар та оплачувати його на умовах Договору.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає про те, що на виконання умов Договору він поставив відповідачеві Товар на загальну суму 964 122,85грн. в рахунок оплати якого відповідач перерахував позивачеві лише 733 746,08 грн., з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем становить 230 376,77 грн.

Так, позивач на підтвердження факту поставки Товарів за Договором долучив до матеріалів справи копії накладних:

- № 1448 від 07.09.2011 р. на суму 34342, 75 грн.;

- № 1449 від 07.09.2011 р. на суму 19984,25 грн.;

- № 1829 від 01.11.2011 р. на суму 60192, 41 грн.;

- № 1964 від 21.11.2011 р. на суму 28409, 51 грн.;

- № 2003 від 25.11.2011 р. на суму 47011, 20 грн.;

- №2061 від 30.11.2011 р. на суму 9265, 50 грн.;

- №2071 від 30.11.2011 р. на суму 9093,00 грн.;

- № 2097 від 06.12.2011 р. на суму 128 925, 36 грн.;

- №2131 від 09.12.2011 р. на суму 97 752,96 грн.;

- №2312 від 30.12.2011 р. на суму 5088,20 грн.;

- №365 від 24.02.2012р. на суму 134 749,27;

- № 418 від 02.03.2012 р. на суму 18 771,07 р.;

- №РН-000609 від 27.03.2012 р. на суму 152 898,20 грн.;

- №РН-000690 від 04.04.2012 р. на суму 36 747,20 грн.;

- №РН-000769 від 12.04.2012 р. на суму 70 286,65 грн.;

- №РН-000898 від 26.04.2012 р. на суму 22 679,28 грн.;

- №РН-001144 від 25.05.2012 р. на суму 55 273,75 грн.;

- №РН- 001799 від 31.08.2012 р. на суму 14 218,49 грн.;

- №РН- 001964 від 24.09.2012 р. на суму 18 433,80 грн.

При чому з виконаного позивачем розрахунку слідує, що неоплаченим залишився Товар, поставлений за наступними накладними:

- №РН-000609 від 27.03.2012 р. з врахуванням часткової оплати неоплаченим залишився Товар на суму 12 737,60 грн.;

- №РН-000690 від 04.04.2012 р. на суму 36 747,20 грн.;

- №РН-000769 від 12.04.2012 р. на суму 70 286,65 грн.;

- №РН-000898 від 26.04.2012 р. на суму 22 679,28 грн.;

- №РН-001144 від 25.05.2012 р. на суму 55 273,75 грн.;

- №РН- 001799 від 31.08.2012 р. на суму 14 218,49 грн.;

- №РН- 001964 від 24.09.2012 р. на суму 18 433,80 грн.

Суд першої інстанції позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений, за вказаними накладними, Товар задовольнив в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 230 376,77 грн. з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на наступні обставини.

Частиною 1 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Отже, законодавством передбачено, що правовим наслідком закінчення строку дії договору є відсутність договору як підстави, з якою закон пов'язує здійснення прав і виконання обов'язків сторонами за цим договором.

Згідно п 9.1 Договору Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2011р. Після закінчення терміну дії Договору, його умови залишаються дійсними стосовно всіх партій Товару, який поставлений у строк його дії. Також сторони не звільняються від зобов'язань щодо врегулювання розрахунків за поставлений Товар, зобов'язань по заміні Товару щодо якого своєчасно пред'явлені рекламації.

З згаданого вище розрахунку позивача слідує, що Товар, стягнення заборгованості за який є предметом даного позову, поставлений після 31.12.2011р.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, сторони узгодили, що Договір діє до 31.12.2011р., в той час як відповідно до приписів законодавства внесення змін до Договору, в тому числі і щодо продовження строку його дії, мало бути здійснено в письмові формі, доказів чого матеріали справи не містять.

За таких обставин посилання позивача на те, що поставки, які відбувались після 31.12.2011р. здійснювались сторонами на підставі Договору спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Інших правових підстав, окрім Договору, для стягнення з відповідача 230 376,77 грн. за поставлений Товар позивачем не вказано.

Водночас слід зазначити,що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як слідує зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар, а підставами - прострочення відповідачем строку виконання обов'язку з оплати товару у строк, визначений Договором.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Виходячи з вищезазначеного, обґрунтування наявності у відповідача заборгованості за спірний Товар, підставою для стягнення якої є не Договір, за своєю суттю є зміною підстав позову, яка, за приписами ст.22 ГПК України, мала бути здійснена позивачем до прийняття рішення по справі.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п.14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову, в тому числі і щодо підстав для стягнення спірної заборгованості з відповідача (стягнення заборгованості не за Договором).

З огляду на викладене вищевикладене, а саме той факт, що Товар, стягнення заборгованості за який є предметом даного позову, поставлений позивачем не за Договором, а інших підстав задоволення позовних вимог позивачем не зазначено, колегія суддів не досліджує обставини щодо фактичної поставки товару за накладними №РН-000609 від 27.03.2012 р., №РН-000690 від 04.04.2012 р., №РН-000769 від 12.04.2012 р., №РН-000898 від 26.04.2012 р. на суму 22 679,28 грн., №РН-001144 від 25.05.2012 р. на суму 55 273,75 грн., №РН- 001799 від 31.08.2012 р., №РН- 001964 від 24.09.2012 р. обсягів поставки таких товарів, їх вартості та строку оплати.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права, у випадку поставки відповідачу за спірними накладними товарів та неоплати їх в повному обсязі, доводити зазначений факт в окремому судовому провадженні.

Проте, слід зазначити, що для з'ясування обставин щодо поставки позивачем відповідачу товару ухвалою суду від 09.04.2013р. призначено судово-економічну експертизу на вирішення якої поставлено наступні запитання:

- чи підтверджується первинними бухгалтерськими документами та дорученнями, виданими ТОВ «ВК», що знаходяться в матеріалах справи , отримання уповноваженою особою відповідача 09.12.2011р. товару на суму 102 841,16 грн. за накладною №2131 від 09.12.2011р., а також отримання 24.02.2012р. товару на суму 134 749,27 грн. за накладною №365 від 24.02.2012р.?

- чи підтверджується документами, що знаходяться в матеріалах справи сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 01.07.2011р. №212 в сумі 230 376,77?

- чи підтверджується документами, що знаходяться в матеріалах справи, загальна сума заборгованості, заявлена позивачем до стягнення?

27.06.2013р. експертом складено Висновок експерта за результатами проведення зазначеної експертизи № 3578/13-45 яким встановлено, що:

- отримання уповноваженою особою відповідача 09.12.2011р. товару на суму 102 841,16 грн. за накладною № 2131 від 09.12.2011р., а також отримання 24.02.2012 товару на суму 134 749,27 грн. за накладною № 365 від 24.02.2012р. не підтверджується первинними бухгалтерськими документами та дорученнями, виданими відповідачем, що знаходяться в матеріалах справи;

- заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 01.07.2011р. ; № 212 в сумі 230 376,77 грн. документально не підтверджується.;

- загальна заборгованість відповідача перед позивачем документально не підтверджується.

Згідно виконаного експертом розрахунку загальна вартість Товару, що поставлено позивачем відповідачу, як за Договором так і в 2012 році, (спірні поставки) становить 605 397,66 грн., в той час як сам позивач зазначає, що в рахунок поставки Товару відповідачем перераховано 733 746,08 грн.

Зі змісту вказаного висновку слідує, що заборгованість відвідача за поставлений позивачем за Договором Товар відсутня, що також є додатковою підставою для відмови у задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу за Товару, поставлений саме на умовах Договору.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 45 291,28 грн. та 3% річних в сумі 9165,66 грн. також не підлягають задоволенню, оскільки вони не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком стягнення основного боргу, а тому, за відсутності підстав для стягнення основного боргу не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для вирішення спору, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013р. у справі № 18/103-12 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позову відмовляється повністю.

З огляду на підстави скасування рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК» підлягає задоволенню, судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги та за проведення експертизи, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК» на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2013р. у справі № 18/103-12 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2013р. у справі № 18/103-12 скасувати і прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет Пак» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Радянська, 50, ідентифікаційний код 32952480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК» (08131, Київська область, Києва-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Озерна, 30, ідентифікаційний код 31982741) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 848 (дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 34 коп. та витрати за проведення експертизи в сумі 15 014 (п'ятнадцять тисяч чотирнадцять) грн. 40 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 18/103-12.

Повний текст постанови складено: 07.08.2013

Головуючий суддя Пашкіна С.А.

Судді Баранець О.М.

Сітайло Л.Г.