Ухвала

від 04.07.2013 по справі 2а-1872/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року Справа №1625/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Старунського Д.М.,

при секретарі - Щерба С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Техноресурс» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби, з участю прокуратури Івано-Франківської області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2010 року Приватне підприємство «Техноресурс» (далі - ПП) звернулося до суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 червня 2010 року №№0000392302/2, 0000402302/2, 0001832301/2 та від 14 червня 2010 року №№0001372302/1, 0001382302/1. Вважає висновки Акта планової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 від 29 січня 2000 року №178/2302/30342270 (далі - Акт) та Акта невиїзної документальної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Астрея» (далі - ТОВ) за період з 01.01.2007 по 30.09.2009 від 28 квітня 2010 року №1360/23-02/30342270 (далі - Акт-1) необґрунтованими, а прийняті за їх результатами податкові повідомлення-рішення неправомірними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року в справі №2а-1872/12/0970 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 02 червня 2010 року №№0000402302/2, 0000392302/2 та від 14 червня 2010 року №№0001372302/1, 0001382302/1.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що господарські операції позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Навігатор» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар-Інкомтрейд» (далі - ТОВ-2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт-Спецрембуд» (далі - ТОВ-3) та ТОВ не підтверджені належними первинними документами, оскільки такі підписані без зазначення даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка підписала такі документи та підписані особою від імені ТОВ-3, не уповноваженою підписувати такі документи. Протягом перевіреного періоду ПП орендувало вантажні автомобілі у фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів оренди транспортних засобів, які не були нотаріально посвідчені, а отже є нікчемними та не створюють юридичних та відповідно податкових наслідків. Внаслідок експлуатації таких автомобілів у податковому обліку згідно актів списання ПП безпідставно відображено валові витрати на паливно-мастильні матеріали. Позивачем завищено амортизаційні відрахування через помилкове віднесення основних фондів по групах з відповідними нормами амортизації. До податкового кредиту позивачем включені податкові накладні виписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Техмаш» (далі - ТОВ-4), які були оформлені неналежним чином. Представлені ПП документи, які підтверджують транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) оформлені неналежним чином та містять істотні суперечності.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог обґрунтованою, прийнятою з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову у відповідній частині - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга ОДПІ не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ПП зареєстроване 18.03.1999 як юридична особа, знаходиться на обліку як платник податків у ОДПІ з 23.03.1999, зареєстроване платником ПДВ з 24.03.1999.

ОДПІ проведена планова документальна виїзна перевірка ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009, про що складено Акт (а.с.9-46 т.1).

Перевіркою встановлено порушення податкового законодавства, а саме :

- ст.3, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1, 5.2.5 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.4.6, 5.4.8 п.5.4, пп.5.6.1 п.5.6, пп.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1, пп.8.2.1, 8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1, 8.3.2 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.10.1 ст.10, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), у результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 453331грн, у тому числі за 2006 рік - 15841грн, за І квартал 2007 року - 8261грн, за ІІ півріччя 2007 року - 13257грн, за ІІІ квартали 2007 року - 26946грн, за 2007 рік - 50859грн., за І півріччя 2008 року - 1691грн, за ІІІ квартали 2008 року - 7004грн, за 2008 рік - 201725грн, за І квартал 2009 року - 112004грн, за І півріччя 2009 року - 170007грн, за ІІІ квартали 2009 року - 184906,00грн.; завищено податок на прибуток за І квартал 2008 року в сумі 3011грн;

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, 7.2.8 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/98-ВР) встановлено заниження ПДВ всього у сумі 462205грн., у тому числі за серпень 2009 року - 215784грн, за вересень 2009 року - 238171грн, за січень 2010 року - 7718грн., за травень 2010 року - 532грн.

За результатами перевірки ОДПІ 02.06.2010 прийняті такі податкові повідомлення-рішення:

- №0000392302/2, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 679997грн., у тому числі за основним платежем -453331грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 226666грн (а.с.48 т.1);

- №0000402302/2, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 430606грн, у тому числі за основним платежем - 273930грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 156676грн (а.с.47 т.1);

- №0001832301/2, яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 1350грн, у тому числі за основним платежем - 450грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 900грн (а.с.49 т.1).

Крім того, ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин із ТОВ за період з 01.01.2007 по 30.09.2009, за результатами якої складено Акт-1 (а.с.50-57 т.1).

Перевіркою встановлено порушення податкового законодавства, а саме :

- ст.3, п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР, у результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 115670грн.;

- пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.7 ст.7 Закону №168/98-ВР, п.2, 18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165, у результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 92536грн, у тому числі за червень 2009 року - 40176грн., за липень 2009 року - 52360грн.

За результатами перевірки ОДПІ 14.06.2010 прийняті такі податкові повідомлення-рішення:

- №0001372302/1, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 161938грн, у тому числі за основним платежем - 115670грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 46268грн (а.с.58 т.1);

- №0001382302/1, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 138804грн, у тому числі за основним платежем - 92536грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 46268грн (а.с.59 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/98-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

У відповідності до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/98-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього ж Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ч.2 ст.9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/98-ВР. При цьому наведені вимоги Закону передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про неналежне оформлення первинних документів отриманих позивачем від контрагентів, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ-1, ТОВ-2, ТОВ-3 і ТОВ підтверджена:

по ТОВ-1 видатковими накладними від 04 грудня 2008 року №№15, 17, 21 та податковими накладними від 04 грудня 2008 року №№17, 19, 23, підписаними керівником ОСОБА_8, актом від 25.12.2008 введення в експлуатацію придбаного верстату токарного 1М63 (а.с.246-248, 250 т.1, а.с.1-2 т.2);

по ТОВ-2 товарною накладною від 06 листопада 2008 року №1008 та податковою накладною від 06 листопада 2008 року №1008, підписаними директором ОСОБА_9 (а.с.242, 249 т1);

по ТОВ-3 договором купівлі-продажу від 02 вересня 2009 року №09/01, видатковою накладною від 02 вересня 2009 року №РН-020909 та податковою накладною від 02 вересня 2009 року №209, підписаними директором Родинською Ж.О. (а.с.241, 243, т.1);

по ТОВ видатковими накладними від 04 червня 2009 року та 10 червня 2009 року відповідно №№060401, 061001 та податковими накладними від цих же дат та з цими ж номерами, підписаними директором Воробей О.В.(а.с.244-245 т.1, а.с.3-4 т.2).

Доставка придбаного у вищевказаних контрагентів ТМЦ підтверджується подорожніми листами вантажного автомобіля, угодами на разове перевезення вантажу, товарно-транспортними накладними та актами виконання робіт (а.с.239-240 т.1, а.с.5-10, 213-218, 224, 227-228 т.2).

Наведені документи було об'єктивно розцінено судами як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

При цьому суди обґрунтовано виходили з того, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ-1, ТОВ-2, ТОВ-3 і ТОВ були зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідали ознакам та поняттю юридичної особи, виступали правоздатним учасником господарського обороту, були платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, а свідоцтво платника ПДВ ТОВ-2 було анульовано лише 20.07.2009. (а.с.18 зворот, 60-62, 69,121, 141, т.1).

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що ОДПІ фактично не заперечує (не ставить під сумнів) реальність та товарність операцій, внаслідок яких сформовано валові витрати та податковий кредит та те, що вказаними контрагенти належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем (а.с.17, 18 зворот, 20, 214-222 т.1, а.с.29-38 т.2).

Судом першої інстанції також було правомірно відкинуто покликання ОДПІ на підписання первинних документів від імені ТОВ-1, ТОВ-2 та ТОВ, особами без зазначення даних, що дають змогу їх ідентифікувати, з врахуванням висновків спеціалістів від 17 грудня 2009 року №24-ДПА та від 02 квітня 2010 року №6-ДПА, оскільки такі не є висновками експертиз, експертні дослідження проведені на підставі копій первинних документів, при обмеженому обсязі порівняльного матеріалу (зразків почерку) та їх висновки не є категоричними, тобто фактично припущеннями (а.с.110-116, 150-153 т.1).

Письмові пояснення ОСОБА_8 (а.с.108 т.1), щодо фіктивності створення ТОВ-1 та не здійснення ним господарських операцій від імені цього товариства судом першої інстанції були підставно не взяті до уваги, оскільки такі пояснення не спростовують реальності господарських операції позивача з ТОВ-1.

Слід відмітити, що не встановлено фактів притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності відносно обставин викладених в цих поясненнях, за фактами вчинення злочинів передбачених статтями 205 «Фіктивне підприємництво» та 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.

В суді апеляційної інстанції ОДПІ надано вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 30 квітня 2010 року, яким ОСОБА_9 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ-2 не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ним правочинів. Як вбачається з цього вироку, правовідносини між ПП та ТОВ-2 не були предметом дослідження у цій кримінальній справі. У вироку не має посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем.

Судом першої інстанції було правомірно враховано, що згідно протоколу від 01 липня 2009 року №3 загальних зборів учасників ТОВ-3 ОСОБА_7 звільнено з посади директора цього товариства та призначено директором - Родинську Ж.О. (а.с.63-64 т.1).

Та обставина, що зміни до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, зокрема, щодо керівника внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України лише 21.09.2009 не має правового значення, оскільки позивач, як покупець, не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про продавця, включених до вказаного реєстру, за умови його необізнаності щодо такої.

Принагідно слід зазначити, що Родинська Ж.О. та Воробей О.В. підтверджують, що саме ними були підписані усі первинні документи у взаємовідносинах з ПП від імені відповідно ТОВ-3 та ТОВ (а.с.68, 137, 148-149 т.1, а.с.212 т.2).

Доказів участі ПП разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року у справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на паливно-мастильні матеріали внаслідок експлуатації орендованих у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортних засобів у сумі 376283,63грн, то слід зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ПП на підставі договорів оренди від 02 січня 2006 року, 02 січня 2007 року, 03 січня 2008 року та 05 січня 2009 року, укладених із ОСОБА_1, орендувало у останнього вантажний автомобіль ГАЗ-5201, р.н.НОМЕР_1, а на підставі договорів оренди від 02 січня 2006 року, 02 січня 2007 року, 02 січня 2008 року та 02 січня 2009 року, укладених із ОСОБА_2 - вантажний автомобіль Мерседес-308Д, р.н.НОМЕР_2 (а.с.21 зворот т.1).

Внаслідок експлуатації цих орендованих автомобілів у податковому обліку згідно актів списання паливно-мастильних матеріалів відображено витрати на паливно-мастильні матеріали (в бухгалтерському обліку відображено бухгалтерські проведення Дт23-Кт203) (далі - ПММ) у загальній сумі 376283,63грн (а.с.22 т.1, а.с.176-181 т.2).

Ці договори оренди в порушення вимог ч.2 ст.799 ЦК України не були нотаріально посвідчені, тому, на думку ОДПІ, експлуатація орендованих автомобілів була неправомірною і не створювала податкові наслідки.

Згідно ч.2 ст.220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Рішеннями Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 листопада 2010 року та 15 листопада 2010 року за позовами ПП до відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано дійсними всі вказані договори оренди (а.с.212-213 т.1).

Таким чином, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності включення ПП до складу валових витрат понесені ним витрати на ПММ внаслідок експлуатації зазначених орендованих транспортних засобів, що відповідно виключає допущення позивачем заниження податку на прибуток за вказаний період.

Щодо включення позивачем до податкового кредиту податкових накладних виписаних ТОВ-4, які були оформлені неналежним чином, слід зазначити таке.

З Акту вбачається, що позивачем протиправно включено до складу податкового кредиту ПДВ: за жовтень 2007 року - 568,33грн., за грудень 2007 року - 800грн, за лютий 2008 року - 1903,33грн, за квітень 2008 року - 2446грн, за травень 2008 року - 15000грн, за вересень 2008 року - 3239грн, за жовтень 2008 року - 3184,50грн, за січень 2009 року - 65,50грн, за березень 2009 року - 5000грн, за червень 2009 року - 5461,29грн згідно податкових накладних, виписаних ТОВ-4 від 24 вересня 2007 року №83, 30 жовтня 2007 року №96, 11 січня 2008 року №1, 30 квітня 2008 року №№ 26, 29, 30 травня 2008 року №35, 18 вересня 2008 року №64, 30жовтня 2008 року №70а, 21 січня 2009 року №2, 10 березня 2009 року №14, 31 березня 2009 року №17 та 12 червня 2009 року №№59, 60 відповідно, оскільки такі оформлені не належним чином (відсутня дата поставки послуг, номенклатура поставки послуг, одиниця виміру, кількість (обсяг, об'єм), ціна поставки одиниці продукції) (а.с.36 т.1).

Судом першої інстанції встановлено, що на час проведення перевірки на вимогу ПП у вказаних податкових накладних ТОВ-4 було усунено зазначені недоліки і вони відповідали вимогам, встановленим пп.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону №168/98-ВР (а.с.70-82 т.1).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано погодився з доводами ПП, щодо правомірності формування ним податкового кредиту на підставі зазначених, виданих ТОВ-4, податкових накладених, оскільки на момент перевірки їх недоліки були усунуті.

Щодо правомірності формування ПП амортизаційних відрахувань, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З Акту вбачається, що ПП згідно акту від 25 грудня 2008 року на введення в експлуатацію верстата токарного 1М63 на суму витрат з його придбання в розмірі 360000грн, як основний фонд групи 2 з нормою амортизації 10 відсотків, який був попередньо придбаний у ТОВ-1 (накладна від 04 грудня 2008 року №15), хоча повинен бути віднесений до складу основних фондів групи 3 з нормою амортизації 6 відсотків (а.с.29 т.1). Об'єкт оподаткування податком на прибуток ПП було зменшено на суму амортизаційних відрахувань, яка припадає нарахованій амортизації по цьому верстату, а як наслідок завищено балансову вартість групи 2 станом на 01.01.2009 на 360000грн, 01.04.2009 - 324000грн та 01.07.2009 - 291600грн.

Згідно пп.8.1.1 п.8.1ст.8 Закону №334/94-ВР визначено, що під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

За змістом пп.8.1.2 п.8.2 цієї ж статті амортизації підлягають витрати на, зокрема, придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 цього ж Закону.

Як встановлено вище, придбання вказаного верстату токарного відбулося на підставі належних первинних документів, а тому відповідні твердження ОДПІ, щодо завищення балансової вартості основних фондів на вартість цього верстату є безпідставне.

Принагідно, слід зазначити, що вказаний верстат токарний був неправильно віднесений ПП до основних фондів групи 2, а повинен бути віднесений до групи 3.

Згідно пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону №334/94-ВР основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації від 19 серпня 1997 року №507 (далі - Класифікатор) верстати входять до складу основних фондів групи 3.

Щодо всіх інших основних фондів, а саме, коробки передач до бурової установки КПЗ-900Д, зварювальних напівавтоматів ВДГ-508 і КИГ-601, верстата вертикально-свердлильного 2С-132 та його поліпшення, верстата свердлильного, верстата абразивно-відрізного, верстата токарного та його поліпшення, стартера з редуктором МТЗ 24V, верстата свердлильного 2С-132, верстата горизонтально-розточного 2Ф622 б/у та його поліпшення (двічі), ножовочного автомата, верстата токарно-гвинторізного 1М63 М65 та його поліпшення, верстата трубонарізного 1А983 та терміналу Samsung L710, які віднесені ПП до групи 2, то з врахуванням вимог Класифікатора, такі повинні бути віднесені до групи 3, а терміналу Samsung L710 - до групи 4, як телефон.

Водночас суд зазначає, що п.5.9 ст.5 Закону №334/94-ВР встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідачем на сторінці 30 абзац 6 Акту (а.с.23 зворот т.1), в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 останнього Закону позивачем по нікчемному (недійсному) договору та при відсутності тимчасового реєстраційного талону включено до складу валових витрат за перевірений період паливо-мастильні матеріали внаслідок експлуатації транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, в загальній сумі 376283,63грн.

Як далі зазначено відповідачем на сторінці 30 абзац 7 Акту, в порушення вищенаведеного платником податку невірно визначалась балансова вартість запасів за 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік та три квартали 2009 року, внаслідок чого занижено валові доходи від приросту балансової вартості запасів в рядку 01.2 Декларацій з податку на прибуток (таблиця № 1 додатку № К1/1).

Отже, відповідач, роблячи такі висновки в Акті, двічі збільшив ПП об'єкт оподаткування податком на прибуток в розмірі 376284грн, один раз - виключивши із складу валових витрат ПММ внаслідок експлуатації транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, і другий раз - включивши їх вартість до складу валових доходів в рядок 01.2 Декларацій з податку на прибуток підприємств внаслідок включення їх вартості в рядок 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності платника податку» Таблиці № 1 Додатку К1/1 Декларацій з податку на прибуток підприємств.

Вказану обставину подвійного збільшення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 376284грн відповідачем визнано в ході судового засідання в апеляційній інстанції.

Водночас, в судовому засіданні позивач погодився з висновками відповідача про те, що ПП в порушення вимог пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону №334/94-ВР до доходів від продажу товарів (робіт, послуг) в рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» зайво віднесено дохід від списання кредиторської заборгованості без урахування податку на додану вартість перед підприємством «Джерело життя» ВОІ «СОІУ» (код за ЄДРПОУ 32703686), за якою минув строк позовної давності за І квартал 2009 року в сумі 289500грн, за півріччя 2009 року в сумі 289500грн, за три квартали 2009 року в сумі 289500грн, та який підлягає віднесенню в рядок 01.6 «Інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5» з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 347400грн Декларацій з податку на прибуток за І квартал, півріччя та три квартали 2009 року, внаслідок чого загальна сума заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал, півріччя та три квартали 2009 року складає 57900грн.

Також позивач погодився з висновками ОДПІ про те, що внаслідок неправильного збільшення ПП балансової вартості 2 групи основних фондів по придбаних та введених в експлуатацію основних засобів протягом періоду з 01.10.2006 по 30.09.2009, замість збільшення балансової вартості 3 та 4 групи основних фондів, Позивачем завищено суму амортизаційних відрахувань в розмірі 290477грн.

За таких обставин судом встановлено, що ПП занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за період, що перевірявся в розмірі 348377грн (57900+290477).

Однак, враховуючи зайве збільшення ОДПІ позивачу об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 376284грн по ПММ використаних при експлуатації ним транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, то додаткового об'єкту оподаткування податком на прибуток та грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств не виникає.

Таким чином, збільшення грошових зобов'язань за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 87094грн (348377грн х 25%) відповідачем проведено безпідставно (а.с.31-32 т.3).

Постанова суду першої інстанції, щодо податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2010 року №0001832301/2 не оскаржувалася та з врахуванням пп.13.1 п.13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2012 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суд апеляційної інстанції не має права робити правових висновків щодо неоскарженої частини цього судового рішення.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя Д.М. Старунський

Повний текст виготовлений 09 липня 2013 року.