Ухвала

від 09.09.2015 по справі 2а-1872/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И            09 вересня 2015 року                                  м. Київ                              К/800/46237/13 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О.Лосєва А.М. розглянувши в  попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від   16.11.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 р. у справі № 2а-1872/12/0970 (№ 1625/13/876) за позовом приватного підприємства «Техноресурс» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області за участю прокуратури Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2010 року приватне підприємство «Техноресурс» (далі – позивач, ПП «Техноресурс») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі – відповідач, Калуська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від    02.06.2010 р. № 0000392302/2, № 0000402302/2, № 0001832301/2 та від 14.06.2010 р. № 0001372302/1, № 0001382302/1. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 р., позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Калуської ОДПІ         № 0000402302/2, № 0000392302/2 від 02.06.2010 р. та № 0001372302/1,                        № 0001382302/1 від 14.06.2010 р.; у задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.   Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав. В частині відмови в задоволенні позову ПП «Техноресурс» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010 р.    № 0001832301/2 сторонами рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.10.2009 р. по 15.01.2010 р. та з 20.01.2010 р. по 26.01.2010 р., на підставі направлень від    25.12.2009 р. № 607, від 19.01.2010 р. № 26 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання посадовими особами Калуська ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка ПП «Техноресурс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт від 29.01.2010 р. № 178/2302/30342270 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - статті 3, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпунктів 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 5.4.6, 5.4.8 пункту 5.4 статті 5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6 статті 5, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, підпунктів 8.3.1, 8.2 пункту 8.3 статті 8, пункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, пункту 10.1 статті 10, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, всього у сумі 453  331 грн. та завищено податок на прибуток всього у сумі 3011 грн.; - підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, 7.2.8 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет (рядок 27 Декларації) всього у сумі 318  595 грн., завищено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет (рядок 27 Декларації) всього в сумі 39  422 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного податкового періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 18.2, рядок 21 Декларації) за вересень 2009 року в сумі 343  533 грн.; - підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.2.9 «е» пункту 4.2 статті 4, пункту 8.1 статті 8, пункту 19.2 «а» статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 529,41 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 02.06.2010 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000392302/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 679  997 грн., з яких 453  331 грн. сума основного платежу та 226  666 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0000402302/2/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 430  606 грн., з яких 273  930 грн. за основним платежем та 156  676 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001832301/2, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у загальному розмірі 1350 грн., з яких 450 грн. за основним платежем та 900 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Також, на підставі службових посвідчень службовими особами Калуської ОДПІ та УПМ ДПА в Івано-Франківській області була проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Техноресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин із ТОВ «Астрея» за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт від 28.04.2010 р. № 1360/23-02/30342270 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - статті 3, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 115  570 грн.; - підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 2, 18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет (рядок 27 Декларації) всього в сумі 92  536 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 14.06.2010 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0001372302/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 161  938 грн., з яких 115  670 грн. – за основним платежем та 46  268 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001382302/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 138  804 грн., з яких 92  536 грн. – за основним платежем та 46  268 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.   Як вбачається з актів перевірок від 29.01.2010 р. № 178/2302/30342270 та від 28.04.2010 р. № 1360/23-02/30342270, підставою для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Захід-Навігатор», ТОВ «Стар-Інкомтрейд», ТОВ «Моноліт-Спецрембуд», ТОВ «Астрея», ТОВ «Техмаш», Гладеньким Я.Д. та Щербій І.М. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 02.06.2010 р. № 0000402302/2,                № 0000392302/2 та від 14.06.2010 р. № 0001372302/1, № 0001382302/1, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Так, Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість. Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді. Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті. Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів. Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит. Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами: ТОВ «Захід-Навігатор», ТОВ «Стар-Інкомтрейд», ТОВ «Моноліт-Спецрембуд», ТОВ «Астрея» та фізичними особами Гладеньким Я.Д. та Щербій І.М.. В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог  статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. При цьому на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Захід-Навігатор», ТОВ «Стар-Інкомтрейд», ТОВ «Моноліт-Спецрембуд» та ТОВ «Астрея» були зареєстрованими в установленому законом порядку, відповідали ознакам та поняттю юридичної особи, виступали правоздатним учасником господарського обороту, були платниками податку на додану вартість і мали право на випуск податкових накладних. Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Щодо включення позивачем до податкового кредиту податкових накладних виписаних ТОВ «Техмаш», які, за твердження перевіряючих були оформлені неналежним чином (відсутня дата поставки послуг, номенклатура поставки послуг, одиниця виміру, кількість (обсяг, об'єм), ціна поставки одиниці продукції), суди попередніх інстанцій встановивши, що на час проведення перевірки на вимогу позивача у відповідних податкових накладних виписаних ТОВ «Техмаш» було усунено зазначені недоліки і вони відповідали вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшли вірного висновку про правомірність формування ПП «Техноресурс» податкового кредиту на підставі зазначених податкових накладних. Щодо формування позивачем амортизаційних відрахувань, то як слідує з акту від 29.01.2010 р. № 178/2302/30342270, – ПП «Техноресурс» згідно акту від 25.12.2008 р. на введення в експлуатацію верстата токарного 1М63 на суму витрат з його придбання в розмірі 360  000 грн., як основний фонд групи 2 з нормою амортизації 10%, який був попередньо придбаний у ТОВ «Захід-Навігатор» (накладна від 04.12.2008 р. № 15), хоча повинен бути віднесений до складу основних фондів групи 3 з нормою амортизації 6%. Об'єкт оподаткування податком на прибуток позивачем було зменшено на суму амортизаційних відрахувань, яка припадає нарахованій амортизації по цьому верстату, а як наслідок завищено балансову вартість групи 2 станом на 01.01.2009 р. на 360  000 грн., 01.04.2009 р. –  324  000 грн.  та 01.07.2009 р. – 291  600 грн. Так, згідно підпункту 8.1.1 пункту 8 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»   під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення. Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2  статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Як встановлено судами попередніх інстанцій, придбання вказаного верстату токарного відбулося на підставі належних первинних документів, а тому відповідні твердження податкового органу, щодо завищення балансової вартості основних фондів на вартість цього верстату є безпідставне. При цьому судами попередніх інстанцій доречно зазначено, що вказаний верстат токарний був неправильно віднесений позивачем до основних фондів групи 2, а повинен бути віднесений до групи 3. Так, згідно підпункту 8.2.2 пункту 8.2  статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Згідно Державного класифікатора України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації від 19.08.1997 р. № 507 верстати входять до складу основних фондів групи 3. Щодо всіх інших основних фондів, а саме: коробки передач до бурової установки КПЗ-900Д, зварювальних напівавтоматів ВДГ-508 і КИГ-601, верстата вертикально-свердлильного 2С-132 та його поліпшення, верстата свердлильного, верстата абразивно-відрізного, верстата токарного та його поліпшення, стартера з редуктором МТЗ 24V, верстата свердлильного 2С-132, верстата горизонтально-розточного 2Ф622 б/у та його поліпшення (двічі), ножовочного автомата, верстата токарно-гвинторізного 1М63 М65 та його поліпшення, верстата трубонарізного 1А983 та терміналу Samsung L710, які віднесені позивачем до групи 2, то з врахуванням вимог вказаного вище Класифікатора, такі повинні бути віднесені до групи 3, а терміналу Samsung L710 – до групи 4, як телефон. Разом з тим пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Як встановлено судами попередніх інстанцій, перевіряючими у акті перевірки від 29.01.2010 р. № 178/2302/30342270 зазначено, що в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем по нікчемному (недійсному) договору та при відсутності тимчасового реєстраційного талону включено до складу валових витрат за перевірений період паливо-мастильні матеріали внаслідок експлуатації транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, в загальній сумі 376 283,63 грн. Далі відповідачем зазначено, що в порушення вищенаведеного платником податку невірно визначалась балансова вартість запасів за 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік та три квартали 2009 року, внаслідок чого занижено валові доходи від приросту балансової вартості запасів в рядку 01.2 Декларацій з податку на прибуток (таблиця № 1 додатку № К1/1). Отже, відповідач, роблячи такі висновки в акті перевірки від 29.01.2010 р.       № 178/2302/30342270, двічі збільшив позивачеві об'єкт оподаткування податком на прибуток в розмірі 376  284 грн., один раз – виключивши із складу валових витрат ПММ внаслідок експлуатації транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, і другий раз – включивши їх вартість до складу валових доходів в рядок 01.2 Декларацій з податку на прибуток підприємств внаслідок включення їх вартості в рядок 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності платника податку» Таблиці № 1 Додатку К1/1 Декларацій з податку на прибуток підприємств. Як вбачається з матеріалів справи, вказану обставину подвійного збільшення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 376  284 грн. відповідачем визнано в ході судового засідання в апеляційній інстанції. Водночас, позивач погодився з висновками податкового органу про те, що ним в порушення вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1  статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  до доходів від продажу товарів (робіт, послуг) в рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» зайво віднесено дохід від списання кредиторської заборгованості без урахування податку на додану вартість перед підприємством «Джерело життя» ВОІ «СОІУ» (код за ЄДРПОУ 32703686), за якою минув строк позовної давності за І квартал 2009 року в сумі 289  500 грн., за півріччя 2009 року в сумі 289  500 грн., за три квартали 2009 року в сумі 289  500 грн., та який підлягає віднесенню в рядок 01.6 «Інші доходи, крім визначених у 01.1-01.5» з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 347  400 грн. Декларацій з податку на прибуток за І квартал, півріччя та три квартали 2009 року, внаслідок чого загальна сума заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал, півріччя та три квартали 2009 року складає 57 900грн. Також позивач погодився з висновками перевіряючих про те, що внаслідок неправильного збільшення ним балансової вартості 2 групи основних фондів по придбаних та введених в експлуатацію основних засобів протягом періоду з 01.10.2006 р. по 30.09.2009 р., замість збільшення балансової вартості 3 та 4 групи основних фондів, ПП «Техноресурс» завищено суму амортизаційних відрахувань в розмірі 290  477 грн. Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за період, що перевірявся в розмірі 348  377 грн. Однак, враховуючи зайве збільшення відповідачем позивачу об'єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 376  284 грн. по ПММ використаних при експлуатації ним транспортних засобів, орендованих у фізичних осіб, то додаткового об'єкту оподаткування податком на прибуток та грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств не виникає. За таких обстави, збільшення грошових зобов'язань за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 87  094 грн. відповідачем проведено безпідставно. Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 02.06.2010 р. № 0000402302/2, № 0000392302/2 та від 14.06.2010 р. № 0001372302/1, № 0001382302/1, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій  виконано  всі  вимоги  процесуального  законодавства, всебічно  перевірено  обставини  справи,  вирішено  справу  у  відповідності  до  норм  матеріального  права, постановлено  обґрунтовані  рішення,  в  яких  повно  відображені  обставини,  що  мають  значення  для  справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – У Х В А Л И Л А: Касаційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області – відхилити. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від   16.11.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 р. у справі № 2а-1872/12/0970 (№ 1625/13/876) – залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з  моменту  проголошення. Заява  про  перегляд  судового  рішення  в  адміністративній  справі  Верховним  Судом  України  може  бути  подана  з  підстав, в  порядку  та  у  строки, що  встановлені статтями 236-238  Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис)   І.В. Приходько Судді: (підпис)   І.О. Бухтіярова (підпис)   А.М. Лосєв