Рішення

від 30.07.2013 по справі 910/10644/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10644/13 30.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квітень-Харків"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУП"

про стягнення 53 531,92 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Січеславський І.А. за довіреністю б/н від 20.05.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Квітень-Харків" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУП" (далі - відповідач) про стягнення 53 531,96 грн., в тому числі 46 400,96 грн. основного боргу, 2 097,00 грн. пені та 5 034,00 грн. 36 % річних, за Договором поставки № 13/12 від 27.07.2012 р. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 705,00 грн. компенсації витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10644/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013 р.

03.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник перебуває у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача та зважаючи на заявлене позивачем клопотання, відкладено на 30.07.2013 р.

29.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 46 400,92 грн. основного боргу, 2 097,00 грн. пені, 5 034,00 грн. 36 % річних, крім того, 4 705,00 грн. компенсації витрат на правову допомогу.

При цьому, позивачем зазначено, що ним при викладенні прохальної частини позовної заяви допущено технічну помилку в зазначені суми основного боргу, а саме зазначено 46 400,96 замість вірного 46 400,92 грн.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представник відповідача в судове засідання 30.07.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки до нього не додано доказів наявності обставин, на які він посилається в його обґрунтування та зважаючи на те, що він у відповідності до приписів ст. 28 ГПК України не позбавлений права мати декілька представників.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано обставин, які б у даному випадку, перешкоджали б розгляду справи у відсутність представника відповідача.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом встановлено, що за даними інформаційного ресурсу ЄДР ( http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на 30.07.2013 р. юридичною адресою відповідача є наступна: 83056, Донецька область, місто Донецьк, Київський район, вулиця Очаківська, будинок 24. У той же час, відповідно до Виписки з ЄДРЮОФОП Серії АВ № 139302 відносно відповідача, його адреса місцезнаходження станом на момент порушення провадження у даній справі була: 01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд 31-Б.

Відповідно до приписів ст. 17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає процесуальних перешкод для розгляду спору, що виник між сторонами, по суті.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 13/12, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передавати, а покупець зобов'язався приймати та здійснювати оплату на умовах зазначеного Договору товар у кількості, асортименті та за цінами, які визначені в накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, сторони дійшли згоди, що видаткова накладна, яка ними підписана, із погодженим асортиментом товару, його кількості та вартості прирівнюється до специфікації та є невід'ємною частиною зазначеного Договору.

Згідно з п. 3.2. Договору, загальну вартість Договору складає сума всіх видаткових накладних до цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору, умови оплати узгоджені сторонами та зазначаються в Додатку № 3 до Договору.

Пунктом 1.2. Додатку № 3/F до Договору № 13/12 від 27.07.2012 р. визначено, що умовами оплати є відстрочка платежу на 14 календарних днів.

Згідно із п. 10.1. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р.

Як зазначає позивач, на виконання умов даного Договору, оскільки між сторонами відсутні інші договірні відносини, позивач поставив відповідачу товар на суму 96 900,92 грн. відповідно до наступних видаткових накладних від 28.07.2012 р.: № БК-0103178 на суму 86 962,22 грн., № БК-0103431 на суму 833,19 грн., № БК-0103432 на суму 1 209,85 грн., № БК-0103433 на суму 1 063,24 грн., № БК-0103434 на суму 1 658,17 грн., № БК-0103435 на суму 1 128,64 грн., № БК-0103436 на суму 1 525,15 грн., № БК-0103437 на суму 997,59 грн., № БК-0103438 на суму 477,45 грн., № БК-0103439 на суму 500,15 грн., № БК-0103440 на суму 545,27 грн.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплативши на користь позивача 50 500,00 грн., зокрема 03.09.2012 р. - 30 000,00 грн., 17.09.2012 р. - 5 000,00 грн., 04.10.2012 р. - 5 000,00 грн., 18.10.2012 р. - 2 500,00 грн., 29.10.2012 р. - 3 000,00 грн., 09.11.2012 р. - 3 000,00 грн., 24.12.2012 р. - 1 000,00 грн., 13.02.2013 р. - 1 000,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою банку по поточному рахунку позивача.

20.03.2013 р. сторонами було підписано Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача склало 46 400,92 грн.

В зв'язку з тим, що відповідачем в добровільному порядку не було погашено суму основного боргу, позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 1.2. Додатку № 3/F до Договору № 13/12 від 27.07.2012 р. визначено, що умовами оплати є відстрочка платежу на 14 календарних днів.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу в розмірі 46 400,92 грн. має бути стягнута з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені та відсотків річних суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктами 7.2. та 7.3. Договору сторони визначили, що у разі невиконання та або неналежного виконання покупцем обов'язку з оплати товару згідно з умовами Договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальники пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не сплаченого товару (партії товару) за кожен день прострочення. У випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем обов'язку з оплати товару згідно з умовами цього Договору в строк, який перевищує відстрочення платежу за цим Договором більш ніж в два рази, покупець зобов'язаний додатково (крім сплати пені відповідно до п. 7.2. Договору) сплатити постачальнику 36 % річних від суми заборгованості.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 2 097,00 грн. пені та 5 034,00 грн. 36 % річних за період з 14.02.2013 р. по 03.06.2013 р., при цьому, допущено при розрахунку технічні помилки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з перерахунком, здійсненим судом, розмір пені має становити 2 097,58 грн., а розмір 36 % річних - 5 034,18 грн.

Таким чином за розрахунком суду позивач мав право заявити до стягнення пеню та 36% річних в більшій сумі.

Однак, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позов в цій частині в сумі, заявленій позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору правової допомоги від 20.05.2013 р., укладеного між позивачем та адвокатом Січеславським Ігорем Анатолійовичем, Платіжного доручення № 859 від 28.05.2013 р. на суму 705,88 грн. призначенням платежу: "податок з доходів фіз.осіб від інших видів діяльності за адвоката Січеславського І.А." та № 823 від 22.05.2013 р. на суму 4 000,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата правової допомоги зг. дог.".

Крім того, до справи додано Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, сформований відповідно до Розділу ІІ, Статті 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якого зазначається, що адвокат Січеславський Ігор Анатолійович має Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 2142 від 08.06.2010 р., видане Дніпропетровською обласною КДКА.

Досліджуючи зміст наданих позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу платіжних доручень, суд відмічає, що перерахування коштів в сумі 705, 88 грн. в якості податку з доходів фізичних осіб за адвоката Січеславського І.А. в даному випадку не може бути оцінено як вимушені витрати, оскільки позивач у даних правових відносинах чинним законодавством не визначений податковим агентом, а обов'язок зі сплати вказаного податку покладено безпосередньо на адвоката, який отримує відповідний гонорар за надані ним послуги.

Так, адвокатська діяльність не є господарською і, зокрема, підприємницькою у значенні ст. 3 Господарського кодексу України, а адвокат не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.

Відповідно до Податкового кодексу України, особи, що здійснюють незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокати, підпадають під визначення поняття самозайнятої особи.

Так, п. 14.1.226 ПК України, самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Порядок оподаткування самозайнятих осіб викладений у ст. 178 Податкового кодексу України.

Вказана стаття Податкового кодексу України регулює: порядок реєстрації адвокатів; порядок оподаткування доходів адвокатів; порядок обліку доходів та витрат адвокатів.

Після отримання Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, адвокат у десятиденний строк з дня отримання свідоцтва повинен зареєструватися як платник податків в органі податкової служби за місцем свого постійного проживання.

Відповідно до п. 178.3 ст. 178 ПК України, оподаткованим доходом самозайнятої особи, у т.ч. адвоката є сукупний чистий дохід. В свою чергу сукупний чистий дохід визначається як різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до положень п. 178.2 ст. 178 ПК України, сукупний чистий доход, отриманий протягом календарного року, оподатковується за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу, а саме: якщо сукупний чистий дохід, що не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, оподатковується за ставкою 15% ; у разі, якщо сукупний чистий дохід перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків з суми перевищення.

Облік доходів та витрат адвокат веде у Книзі обліку доходів і витрат, форма та порядок ведення якої затверджений наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 р., яку згідно з п. 2 вказаного наказу він зобов'язаний зареєструвати в ДПІ за місцем проживання.

Декларація за звітний податковий період (рік) заповнюється адвокатом на підставі даних Книги обліку доходів і витрат.

Відповідно до п. 178.7 ПК України, адвокат самостійно розраховує податок з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті з сукупного чистого доходу, який він задекларував у річній податковій декларації, та самостійно сплачує його до бюджету не пізніше 01 серпня року, що настає за звітним.

Таким чином, сплата позивачем у даному випадку податку з доходів фізичних осіб за адвоката не є ні вимушеними витратами, тобто такими, яких позивач мав у будь-якому разі зазнати при зверненні за правовою допомогою, так і не узгоджується з наведеними вище нормами чинного законодавства та порядком сплати зазначеного податку, який розраховується з сукупного доходу, а не від кожного окремого платежу за надані послуги протягом звітного року.

Враховуючи зазначене, суд вважає витрати в сумі 705,88 грн. такими, що не можуть бути відшкодовані за рахунок відповідача.

Що стосується суми в розмірі 4 000, 00 грн., сплачених позивачем за надання правової допомоги, суд відзначає наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4 000,00 грн. є співрозмірними ціні позову, категорії спору, рівню його складності та тривалості розгляду справи, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУП» (01033, м. Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 31-Б, код ЄДРПОУ 37046695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень-Харків» (61145, м. Харків, вул. Шатилова дача, б. 4, код ЄДРПОУ 34630290) 46 400 (сорок шість тисяч чотириста) грн. 92 коп. основного боргу, 2 097 (дві тисячі дев'яносто сім) грн. 00 коп. пені, 5 034 (п'ять тисяч тридцять чотири) грн. 00 коп. 36 % річних, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака