Ухвала

від 22.07.2013 по справі 2а-13126/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 року м. Київ К/800/5952/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Біцюка В.С., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 р.

у справі №2а-13126/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОНС

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ОНС (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 р. № 0005752205 та від 27.09.2012 р. №0009572205, присуджено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 146,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представникам податкового органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ ВСК Геос , ТОВ Лугпромстройсантехмонтаж та ТОВ БК Рідне місто за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., про що складено акт від 19.06.2012 р. № 395/22-5/34046708.

У ході перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , у результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 2 284 834,00 грн. по взаємовідносинах позивача з ТОВ ВСК Геос , ТОВ Лугпромстройсантехмонтаж та ТОВ БК Рідне місто ; п.7.2.4 п.7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість та п. 198.6 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2 785 411,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 р. № 000575225, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 2 832 844,00 грн., з яких 2 284 834,00 грн. за основним платежем та 548 010,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0009572205, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 256 711,00 грн., з яких 2 785 411,00 грн. за основним платежем та 471 300,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судовими інстанціями було вставлено, між позивачем та ТОВ ВСК Геос , ТОВ Лугпромстройсантехмонтаж та ТОВ БК Рідне місто були укладені договори щодо надання послуг підтримки мереж радіозв'язку.

На підставі документів, складених у зв'язку з виконанням вказаних договорів, позивач сформував податковий кредит та валові витрати.

У той же час, податковий орган у ході перевірки дійшов висновку щодо неправомірності таких дій позивача зважаючи на те, що в діяльності ТОВ ВСК Геос , ТОВ Лугпромстройсантехмонтаж та ТОВ БК Рідне місто наявні ознаки фіктивності.

Наведені висновки відповідача судові інстанції відхилили зважаючи на таке.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2011 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України Про податок на додану вартість , Про оподаткування прибутку підприємств , так і Податкового кодексу України.

Так, положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.1 вказаної статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 цієї ж статті визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Зазначене цілком кореспондує нормам п. 5.1 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , якими передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктах 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні приписи закріплено у положеннях Податкового кодексу України, зокрема, у п. 138.2 ст. 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У ході розгляду даної справи судовими інстанціями було встановлено, що податковим органом не було спростовано питання реальності вчинення спірних господарських операцій.

Натомість, позивачем на підтвердження виконання спірних господарських операцій було надано судам договори, акти виконаних робіт, приймання-передавання робіт, податкові накладні, наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із доводами попередніх судових інстанцій, що позивачем надано належні докази, які свідчать про фактичне виконання умов спірних договорів, що, у свою чергу, дає підстави для висновку щодо правомірності формування позивачем валових витрат підприємства за 4 квартал 2010 р. та за 1 квартал 2011 р. та податкового кредиту підприємства за період: грудень 2010 р., січень 2011 р., лютий - квітень 2011 р. та грудень 2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним процесуальним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 р. у справі №2а-13126/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.