Рішення

від 26.07.2013 по справі 533/401/13-ц

КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26.07.2013 року КОЗЕЛЬЩИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 533/401/13-ц

Провадження №2/533/167/13

23 липня 2013 року селище Козельщина Полтавської області

Козельщинський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Бойка Ю.О., при секретарі Дзюба Г.В., за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Козельщина позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої недійсним договором, врахувавши складність справи, у зв'язку з чим відкладаючи, як виняток, складання повного рішення на строк п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, забезпечивши проголошення вступної і резолютивної частини рішення згідно ст. 209 ч.3 ЦПК України,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року до Козельщинського районного суду ОСОБА_1 звернулася з позовною заявою, в якій просила посилаючись на ст.ст. 32, 55, 56 Конституції України, ст.ст.23, 216, 625 ч.2, 632 ч.4 ЦК України, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" на її користь 231182,44 грн., з яких: відшкодування матеріальної шкоди у сумі 190498,86 грн., втрат від інфляції в сумі 26249,54 грн., процентів за користування коштами в сумі 14434,04 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позов та пояснили, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02.04.2013 року по справі №1611/519/2012 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія", згідно якого ухвалено визнати Договір оренди земельної ділянки площею 7,16 га, розташованої на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області (кадастровий номер 5322082000 00 001 0210) від 21 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія", недійсним з моменту його укладення. Зазначене судове рішення набрало законної сиили з моменту його проголошення.

Представник позивача ОСОБА_2, посилаючись на приписи ст. 216 ЦПК України, заявив, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тому у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Також посилався на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно якої судам слід враховувати, що в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК Україна).

Пояснив, оскільки апеляційним судом встановлено з посиланням на висновки судово-почеркознавчої експертизи №304 від 14.06.2012 року, що підпис на договорі оренди земельної ділянки від 21.07.2006 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, так само як і підпис на акті приймання-передачі земельної ділянки від 21.07.2006 року, тому й визнано цей правочин недійсним, оскільки відсутність вільного волевиявлення учасника правочину за своєю правовою природою є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Посилаючись на встановлений апеляційним судом факт фальсифікації договору від 21.07.2006 року представник позивача вказав на недобросовісність зі сторони відповідача у відносинах, що склалися між сторонами.

Пояснив, що саме з набранням законної сили рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02.04.2013 року по справі №1611/519/2012, позивачка має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої відповідачем за період незаконного використання земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Посилаючись на розрахунок такої шкоди, викладений у позовній заяві, вважає, що стягненню підлягає 190498,86 грн., виходячи з вартості сільськогосподарської продукції, отриманої відповідачем з 2006 року по 2012 рік включно, так як земельна ділянка була повернута власнику після набрання законної сили рішенням апеляційного суду від 02.04.2013 року.

Позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати вартість того, що одержано за цінами отриманої відповідачем на належній позивачці земельній ділянці площею 7,16 га сільськогосподарської продукції, а саме: у 2007 році - 8882,16 грн. вартості соняшника; у 2007 році - 22522,86 грн. вартості кукурудзи; у 2008 році - 23184,00 грн. вартості кукурудзи; у 2009 році - 17506,00 грн. вартості пшениці; у 2010 році - 31500,02 грн. вартості кукурудзи, у 2011 році 49062,55 грн. вартості соняшника; у 2012 році - 37829,27 грн. вартості кукурудзи.

Посилаючись на приписи ст. 625 ч.2 ЦК України вказав, що виходячи з вартості отриманої сільськогосподарської продукції у 2006-2012 роках, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, так як інший розмір процентів не встановлений ні договором, ні законом.

Представник позивача ОСОБА_2 посилаючись на розрахунки, надані у позовній заяві, просив стягнути суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, збільшивши його на 26249,54 грн. Також просив з посиланням на розрахунки, викладені у позовній заяві, стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми, в розмірі 14434,04 грн.

Заявлену вимогу щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. представник позивача обґрунтовував тим, що позивачка стала жертвою шахрайства та незаконних дій відповідача, який користувався належною їй земельною ділянкою на підставі договору оренди строком на 10 років, щодо укладення якого вона свого волевиявлення не надавала і підпису свого в договорі не ставила. В силу необізнаності та сімейних обставин, пов'язаних з розірванням шлюбу, можливість захистити своїх права у неї з'явилася лише у 2013 році. Стверджував, що увесь цей час позивачка не отримувала плату за користування земельною ділянкою, так само як була позбавлена можливості вільно на свій розсуд розпоряджатися земельною ділянкою, яка є її приватною власністю.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували, вважаючи його надуманим, необґрунтованим й таким, що заявлений безпідставно.

Представник ОСОБА_3 пояснив, що листом до голів апеляційних судів областей від 26.07.2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справам про відшкодування шкоди зазначив, що згідно зі ст. 22 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. При цьому посилався на постанову ВСУ від 04 липня 2011 року в справі №3-59гс11, а також приписи ст. 157 Земельного кодексу України.

Вказав, що відсутні підстави для задоволення позову про стягнення збитків (матеріальної шкоди), а заявлені позивачем матеріальні вимоги по 2010 рік включно є безпідставними у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Вказуючи про розміри збитків, які підлягають відшкодуванню в такому випадку, представник відповідача ОСОБА_3 стверджував, що компетенцією щодо визначення розміру збитків наділені лише комісії, створені Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад, результати роботи яких оформляються відповідними актами, які затверджуються органами, які їх створили.

Також вказав на ту обставину, що в орендаря відсутня вина, оскільки він використовував спірну землю до набрання законної сили рішенням суду про визнання договору недійсним.

В письмових запереченнях сторона відповідача посилалась на ті обставини, що для стягнення моральної шкоди на користь позивачки відсутні підстави, передбачені ст. 23 ЦК України, а сама вимога є незаконною.

Також було письмово заявлено про необхідність вирішення питання про пропущення позивачем строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_4 повідомила, що орендна плата до визнання договору оренди земельної ділянки від 21 липня 2006 року нараховувалася у відповідності до договору, а існуюча заборгованість по орендній платі поштовим переказом надсилалася позивачці у квітні 2013 року в сумі 1780,00 грн. (а.с. 72). Остання відмовилась її отримувати.

Перевіривши справу, вивчивши надані позивачем і відповідачем документи, заслухавши пояснення позивача та її представників, з'ясувавши правову позицію відповідача, який діє через представників, перевіривши доводи сторін, даючи оцінку доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" на користь ОСОБА_1 190498,86 грн. на відшкодування вартості того, що ним одержано від користування майном за недійсним договором, 21889,01 грн. втрат від інфляції, 10515,34 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, а разом 222903,21 коп., з наступних підстав.

Згідно статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статі 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 213 ЦПК України суд повинен виконати всі вимоги цивільного судочинства та вирішити справу згідно із законом, а також ухвалити рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 360-7 ч.1 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Згідно ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 625 ч.2 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11, у зв'язку з наведеним, зазначені кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог законів України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" та від 23 червня 2005 р. № 2711-ІV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). До того ж, ст. 625 розміщена в розд. І кн. 5 ЦК України "Загальні положення про зобов'язання", у зв'язку з чим поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі № 6-40цс11).

Відповідно до статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. З урахуванням положень ч. 3 ст. 510 ЦК України грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити грошові кошти на користь кредитора (постанова Верховного Суду України від 14 листопада 2011 р. у справі № 6-40цс11).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,16 га, яка розташована на території Михайликівсьої сільської ради Козельщинського району Полтавської області, цільовим призначення якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва та має кадастровий номер 5322082000 00 001 0210. Права ОСОБА_1 посвідчується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №043958 (а.с.18).

Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02.04.2013 року по справі №1611/519/2012 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія", згідно якого ухвалено визнати Договір оренди земельної ділянки площею 7,16 га, розташованої на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області (кадастровий номер 5322082000 00 001 0210) від 21 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія", недійсним з моменту його укладення (а.с. 8-10).

Відповідно до пояснень, наданих позивачем ОСОБА_1, на земельній ділянці площею 7,16 га, яка згідно Державного акта серії ПЛ №043958 є її власністю та розташована поблизу від місця її проживання в селі ОСОБА_2 АДРЕСА_1, так само як і на іншій частині поля, у 2006 році відповідачем вирощувався соняшник, у 2007 році - кукурудза, у 2008 році - кукурудза, у 2009 році - пшениця, у 2010 році - кукурудза, у 2011 році - соняшник, у 2012 році - кукурудза. Заперечення представника відповідача ОСОБА_3, висловлені усно про те, що всі ці роки саме на належній позивачці земельній ділянці тримався пар, судом оцінюються критично і не приймається до уваги. Доказів на спростування пояснень позивачки стороною відповідача не представлено.

Урожайність окремих сільськогосподарських культур у сільськогосподарських підприємствах Козельщинського району у 2006-20012 роках була такою: у 2006 році урожайність соняшника на зерно склала 12,6 ц з 1 га, у 2007 році урожайність кукурудзи на зерно склала 39,4 ц з 1 га, у 2008 році урожайність кукурудзи на зерно склала 51,4 ц з 1 га, у 2009 році урожайність пшениці на зерно склала 32,7 ц з 1 га, у 2010 році урожайність кукурудзи на зерно склала 37,7 ц з 1 га, у 2011 році урожайність соняшника на зерно склала 20,8 ц з 1 га, у 2012 році урожайність кукурудзи на зерно склала 33,0 ц з 1 га, що підтверджується Головним управлінням статистики у Полтавській області у відповіді від 21.11.2012 року, наданої на запит представника позивача (а.с.13).

Середні ціни окремих сільськогосподарських культур за всіма напрямами реалізації у сільськогосподарських підприємствах (крім малих) Козельщинського району Полтавської області становлять: на насіння соняшнику в 2006 році - 984,5 грн. за 1 т, на зерно кукурудзи у 2007 році - 798,4 грн. за 1 т, на зерно кукурудзи у 2008 році - 630,0 грн. за 1 т, на зерно пшениці у 2009 році - 747,8 грн. за 1 т, на зерно кукурудзи у 2010 році - 1167,1 грн. за 1 т, на насіння соняшника в 2011 році - 3290,5 грн. за 1 т, на зерно кукурудзи у 2012 році - 1600,9 грн. за 1 т, що підтверджується Головним управлінням статистики у Полтавській області у відповіді від 21.11.2012 року, наданої на запит представника позивача (а.с.13).

В судовому засіданні представники відповідача не висловили жодної думки про можливість повернення відповідачем в натурі одержаного від користування майном за недійсним договором.

Суд приходить до переконання, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача вартості одержаного від користування земельною ділянкою, яка належить позивачці, за недійсним договором в сумі 190498,86 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача вказаної вище суми відшкодування, суд приходить до висновку, що таке стягнення слід здійснити з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання щодо повернення одержаного відповідачем у 2006 році, у 2007 році, у 2008 році, у 2009 році, у 2010, у 2011 році, у 2012 році від користування земельною ділянкою за недійсним договором, а також з урахуванням трьох процентів річних від прострочених сум.

При здійсненні розрахунків суд виходить з того, що необхідно враховувати показники індексу інфляції за кожний наступний рік після року одержання сільськогосподарської продукції відповідачем на земельній ділянці, належній на праві власності позивачці, і не бере до уваги показники індексу інфляції за поточний рік, коли було зібрано врожай.

Індекси інфляції склали такі показники по рокам: за 2008 рік - 122,3 (газета «Урядовий кур'єр» №25 від 08.02.2008 р, №46 від 12.03.2008 р., №65 від 08.04.2008, №84 від 08.05.2008 р., №105 від 10.06.2008 р., №123 від 09.07.2008 р., №144 від 07.08.2008 р., №165 від 06.09.2008 р., №187 від 08.10.2008 р., №210 від 08.11.2008 р., №231 від 09.12.2008р., №1 від 09.01.2009 р.); за 2009 рік - 112,3 (газета «Урядовий кур'єр» №23 від 09.02.2009 р, №43 від 11.03.2009 р., №63 від 08.04.2009, №80 від 07.05.2009 р., №101 від 10.06.2009 р., №120 від 08.07.2009 р., №143 від 08.08.2009 р., №164 від 09.09.2009 р., №185 від 08.10.2009 р., №208 від 10.11.2009 р., №228 від 08.12.2009 р., №3 від 09.01.2010 р.); за 2010 рік - 109,1 (газета «Урядовий кур'єр» №24 від 09.02.2010 р, №44 від 10.03.2010 р., №64 від 08.04.2010, №83 від 08.05.2010 р., №102 від 10.06.2010 р., №123 від 08.07.2010 р., №146 від 10.08.2010 р., №165 від 08.09.2010 р., №187 від 08.10.2010 р., №209 від 09.11.2010 р., №230 від 08.12.2010 р., №3 від 11.01.2011 р.); за 2011 рік - 104,6 (газета «Урядовий кур'єр» №23 від 08.02.2011 р, №43 від 10.03.2011 р., №64 від 08.04.2011, №83 від 11.05.2011 р., №103 від 08.06.2011 р., №122 від 08.07.2011 р., №144 від 09.08.2011 р., №164 від 08.09.2011 р., №187 від 11.10.2011 р., №208 від 09.11.2011 р., №229 від 08.12.2011 р., №4 від 11.01.2012 р.), за 2012 рік - 99,8 (газета «Урядовий кур'єр» №23 від 07.02.2012 р, №44 від 07.03.2012 р., №65 від 10.04.2012, №82 від 11.05.2012 р., №100 від 07.06.2012 р., №120 від 10.07.2012 р., №141 від 08.08.2012 р., №162 від 08.09.2012 р., №183 від 09.10.2012 р., №205 від 08.11.2012 р., №227 від 08.12.2012 р., №4 від 09.01.2013 р.).

За викладених обставин відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів від одержаної відповідачем сільськогосподарської продукції на належній позивачці на праві власності земельній ділянці у 2006 році складає 5746,75 грн., від одержаного в 2007 році - 10833,49 грн., від одержаного в 2008 році - 792,93 грн., від одержаного в 2009 році - 3129,84 грн., від одержаного в 2010 році - 1386,00 грн., від одержаного в 2011 році - 1471,87 грн., а разом - 21889,01 грн.

Стягнення компенсації (плати) з боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, які належали до сплати кредиторові, у розмірі трьох процентів річних від прострочених сум, повинні рівнятися сумі нарахованих процентів від вартості одержаного відповідачем від користування земельною ділянкою за недійсним договором за кожний наступний рік після року одержання сільськогосподарської продукції відповідачем на земельній ділянці, належній позивачці на праві власності. Судом не береться до уваги розрахунок такої компенсації за поточний рік, коли було зібрано врожай.

Сума такого відшкодування від одержаної відповідачем сільськогосподарської продукції на належній позивачці на праві власності земельній ділянці у 2006 році складає 1598,78 грн., від одержаного відповідачем в 2007 році - 3378,42 грн., від одержаного відповідачем в 2008 році - 89,73 грн., від одержаного відповідачем в 2009 році - 2089,56 грн., від одержаного відповідачем у 2010 році - 1890,00 грн., від одержаного відповідачем у 2011 році - 1471,87 грн., а разом - 10515,34 грн.

Суд приходить до переконання, що відшкодування втрат від інфляції та трьох процентів різних від вартості одержаного від користування майном за поточний рік, коли було зібрано врожай, позивачем не доведено.

Суд також приходить до висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з безпідставністю заявленого нею та недоведеністю факту протиправної поведінки щодо неї самої, як обставини, на яку вона посилалася у заяві. Позивачем не доведено існування підстав відшкодування моральної шкоди, передбачених ст. 23 ЦК України.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 судом критично оцінюється зроблена стороною відповідача до винесення судом рішення заява про застосування позовної давності у зв'язку зі спливом строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу, як підстави для відмови у позові, з наступних підстав.

Згідно приписів абзацу другого частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений, або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давнсті починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Оскільки рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02.04.2013 року про визнання договору оренди земельної ділянки площею 7,16 га, яка розташована на території Михайликівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області (кадастровий номер 532208200 00 001 0210), який був укладений 21 липня2006 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія», визнаний недійсним з моменту його укладення, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності за вимогами щодо відшкодування вартості того, що одержано від користування земельною ділянкою починається від моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого договору недійсним, а тому позов ОСОБА_1 пред'явлено в межах строку позовної давності.

Також суд не погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_3 про необхідність застосування судом приписів ст. 22 ЦК України до правовідносин, з яких виник спір, в межах заявленого позивачем предмета позову. Тому представлені у письмових запереченнях на позов ОСОБА_1 і підтримані під час судового розгляду справи доводи відповідача про те, що відсутні підстави для задоволення позову про стягнення збитків; що з довідки ТОВ «Агротехнологія» №75 від за підписом директора та головного бухгалтера підприємства (а.с. 41) вбачається, що ТОВ «Агротехнологія» сплатило позивачу суму за використану землю в розмірі більшому від земельного податку, що, на їхню думку, передбачено законодавством за відсутності договору оренди; а також те, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 32208200 00 001 0210 відповідач використовував правомірно на договірних умовах до 2010 року, суд відхиляє як такі, що не стосуються спору, який підлягає вирішенню під час судового розгляду. З тих самих підстав судом не враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України щодо застосування норми матеріального права (ст. 22, 611, 612, 614, 623 ЦК України) від 04 липня 2011 року по справі №3-59гс11 при вирішенні даного цивільного спору, на яку посилався представник відповідача ОСОБА_3.

Не підлягають застосуванню також приписи ст. 157 Земельного кодексу України та положення Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, оскільки судом не вирішується питання про відшкодування збитків власникам землі чи землекористувачам у зв'язку з погіршенням якості земель у зоні техногенного впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовим та іншим відходами і стічними водами.

Суд погоджується з правовою позицією та доводами сторони відповідача, які викладені в письмових запереченнях на позов ОСОБА_1 і підтримані під час судового розгляду представниками відповідача, про безпідставність вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ «Агротехнологія» грошових сум в порядку відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України. У зв'язку з частковим задоволенням позову судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2229,03 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 11, 60, 88, 208, 209, 213-215, 218, 360-7 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" (39111, Полтавська область, Козельщинський район, село Приліпка, і.к. за ЄДРПОУ - 32012724) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, нкпп - НОМЕР_2, 190498 (сто дев'яносто тисяч чотириста дев'яносто вісім) гривень 86 коп. на відшкодування вартості того, що ним одержано від користування майном, 21889 (двадцять одна тисяча вісімсот вісімдесят дев'ять) гривень 01 коп. втрат від інфляції, 10515 (десять тисяч п'ятсот п'ятнадцять) гривень 34 коп. трьох процентів річних від простроченої суми, а разом 222903 (двісті двадцять дві тисячі дев'ятсот три) гривні 21 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити за їх недоведеністю.

Стягнути з відповідача на користь позивача 2229 (дві тисячі двісті двадцять дев'ять) гривень 03 коп. понесених ним судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Козельщинський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

З повним текстом рішення можливо ознайомитися 29 липня 2013 року.

Суддя Козельщинського районного суду Ю.О. Бойко