Постанова

від 07.08.2013 по справі 810/3626/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 року місто Київ № 810/3626/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ДРУКСЕРВІС» доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.07.2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРУКСЕРВІС», з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 01.03.2013 року № 0000282201 та від 01.03.2013 року № 0000322201 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представником позивача надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. В обґрунтування заперечень надав докази, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 06.07.2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРУКСЕРВІС» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 31704081.

З матеріалів справи встановлено, що 08.02.2013 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 08.02.2013 року № 199/22-00/31704081 «Про результати позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРУКСЕРВІС» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код ЄДРПОУ 37240791) за період грудень 2011 року, лютий 2012 року, ТОВ «БУМВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 23702466) за період серпень 2011 року, ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ 37047835) за період грудень 2011 року».

Перевіркою встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пункт 198.1, статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ у розмірі 41 402, 00 гривень, в тому числі за серпень 2011 року - 275, 00 гривень; за грудень 2011 року - 37 294, 00 гривень; за лютий 2012 року - 3833, 00 гривень;

- пункт 138.1 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 47 456, 85 гривень, в тому числі за 3 квартал 2011 року в сумі 316, 25 гривень, за 4 квартал 2011 року в сумі 42 888, 10 гривень, за 1 квартал 2012 року в сумі 4252, 50 гривень.

На підставі Акта перевірки від 08.02.2013 року № 199/22-00/31704081 ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

від 01.03.2013 року № 0000282201 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 41 402, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 350, 00 гривень;

від 01.03.2013 року № 0000322201 за платежем по податку на прибуток приватних підприємств на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 47 456, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1063, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач розпочав процедуру адміністративного оскарження, за результатами якої Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарги від 08.05.2013 року № 1710/10/10-206/210 та Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги від 10.06.2013 року № 4556/6/55-88-10-01-15, вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, про що зазначалося вище, передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Щодо порядку формування валових витрат, слід зазначити наступне.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач, зокрема, донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «БУМВЕСТ», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «БУМВЕСТ» слугував Акт ДПІ у Печерському районі міста Києва від 13.02.2012 року № 50/3-7/23702466 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумвест» (код за ЄДРПОУ 23702466) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКТІКА» (код за ЄДРПОУ 30776731) за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року», в якому, зокрема, зазначено, що ТОВ «БУМВЕСТ» безпідставно включило до податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 54 843, 00 гривень, сформованого за рахунок ТОВ «АРКТІКА».

Вказаними діями було, на думку перевіряючих, порушено вимоги чинного податкового законодавства, зокрема, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження та недоплати податку на додану вартість на загальну суму 54 843, 00 гривень, в тому числі за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року на загальну суму 54 843, 00 гривень.

З даними твердженнями відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2012 року в адміністративній справі № 2а-9839/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУМВЕСТ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001292307 від 21.02.2012 року, позов було задоволено. Зазначена постанова суду від 25.10.2012 року в адміністративній справі № 2а-9839/12/2670 залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 року (відомості з офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень).

Предметом розгляду адміністративної справи № 2а-9839/12/2670 було визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001292307 від 21.02.2012 року, винесеного на підставі Акта перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від 13.02.2012 року № 50/3-7/23702466 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «БУМВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 23702466) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКТІКА» (код за ЄДРПОУ 30776731) за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року», на який посилається відповідач в даній справі, роблячи хибний висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з його контрагентом ТОВ «БУМВЕСТ» у період - серпень 2011 року.

Таким чином, відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

А в силу положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «БУМВЕСТ» (постачальник) був укладений договір поставки з відстрочкою платежу № 37 від 18.01.2011 року. Згідно умов вищевказаного договору, постачальник зобов'язується поставити протягом 2011 року товар (канцелярські вироби), а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити.

На виконання умов договору позивачем було перераховано ТОВ «БУМВЕСТ» кошти в сумі 1 650, 00 гривень, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно видаткової накладної № 5239 від 19.08.2011 року позивачу був відвантажений товар - (рамки для фото) для подальшого перепродажу в кількості 100 одиниць.

ТОВ «БУМВЕСТ» на адресу позивача було виписано податкову накладну № 668 від 19.08.2011 року на суму 1 375, 00 гривень без ПДВ. ПДВ складає - 275, 00 гривень, що разом становить 1 650, 00 гривень.

Встановлено, що видом діяльності позивача є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; виробництво паперових канцелярських виробів; друкування іншої продукції; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; транспортне оброблення вантажів; інші види видавничої діяльності, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ Серії АБ № 470186.

В матеріалах справи наявний лист ТОВ «БУМВЕСТ» від 02.08.2013 року № 98, з якого ТОВ «БУМВЕСТ» повідомив, що з 18.01.2011 року знаходиться в договірних відносинах з позивачем згідно договору № 37.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: договором, рахунком на оплату по замовленню, податковою накладною, видатковою накладною тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, який саме товар було придбано, в якій кількості та за якою ціною.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що даною перевіркою позивача було встановлено, що ТОВ «БУМВЕСТ» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «БУМВЕСТ» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача - ТОВ «БУМВЕСТ» не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину між позивачем та контрагентом ТОВ «БУМВЕСТ», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «БУМВЕСТ» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договором, рахунком на оплату по замовленню, податковою накладною, видатковою накладною тощо.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню товару у ТОВ «БУМВЕСТ» у загальній сумі 1 650, 00 гривень.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару у ТОВ «БУМВЕСТ». При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «БУМВЕСТ».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «БУМВЕСТ» товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Встановлено, що в період 2011-2012 років позивач займався продажем канцелярських та господарських товарів. Зокрема, товари для продажу придбавалися позивачем у ТОВ «БУМВЕСТ», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, на момент укладання правочину та його виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «БУМВЕСТ» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «БУМВЕСТ», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт здійснення фінансово-господарської діяльності позивача з ТОВ «БУМВЕСТ».

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій з ТОВ «БУМВЕСТ», шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг по придбанню товарів документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту придбання товару від ТОВ «БУМВЕСТ» під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції з ТОВ «БУМВЕСТ».

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірного правочину з ТОВ «БУМВЕСТ» нікчемним, відсутності товарності операцій, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тим більше, податковим органом покладено на позивача відповідальність за неналежну господарську діяльність контрагентів ТОВ «БУМВЕСТ».

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача ТОВ «БУМВЕСТ» не здійснює господарську діяльність, правочин є нікчемним, відповідачем суду не надано.

Щодо неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791), суд зазначає наступне.

Від ДПІ у Печерському районі міста Києва надійшов Акт від 05.07.2012 року № 2243/22-9/37240791 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВІП СОЮЗ», код за ЄДРПОУ 37240791 за період грудень 2011, січень-травень 2012 року, в якому зазначено наступне.

Згідно отриманих матеріалів від ГВПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва (Висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності № 328) матеріали передано службовими записками № 5919/вм/07-06/30 від 26.06.2012 року, № 5923/вм/07-06/30 від 26.06.2012 року, № 5924/вм/07-06/30 від 26.06.2012 року (підписи виконані різними особами).

Відповідно до Висновку експерта № 328 від 22.06.2012 року встановлено, що підпис від імені гр. ОСОБА_1 у реєстраційній заяві платника податку на додану вартість ТОВ «ВІП СОЮЗ» від 28.02.2010 року - виконані однією особою, а підпис гр. ОСОБА_1 у картці реєстрації електронної заяви на посилений сертифікат підписувала ЕМЦ від 23.02.2011 року ТОВ «ВІП СОЮЗ» виконані 2-ю особою.

Наявність основних виробничих фондів: ТОВ «ВІП СОЮЗ» не звітує про наявність основних фондів. Чисельність працюючих: 1 особа.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищезазначене, операції ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код ЄДРПОУ 37240791) не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «ВІП СОЮЗ» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Також, в ході проведення перевірки не встановлено факт отримання товарів (послуг) ТОВ «ВІП СОЮЗ» від контрагентів-продавців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Загальна чисельність працюючих на ТОВ «ВІП СОЮЗ» згідно бази даних ДПІ у Печерському районі міста Києва складає - 1 особа.

У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів здійснення основного виду діяльності не є можливим.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ВІП СОЮЗ» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ВІП СОЮЗ», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ВІП СОЮЗ» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Щодо неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат між позивачем та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835), суд зазначає наступне.

Від ДПІ у Оболонському районі міста Києва надійшов Акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) від 07.06.2012 року № 315/22-507/37047835, в якому зазначено наступне.

ГВПМ ДПІ у Оболонському районі міста Києва надало Висновок щодо наявності ознак «фіктивності» ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» № 2355/26-05 від 17.04.2012 року, в якому, зокрема зазначено, що ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» за адресою вказаною в реєстраційних документах не знаходиться, складено довідку Ф-2 № 1848 від 11.04.2012 року з відміткою у графі «місцезнаходження не встановлено», опитати одноосібного директора/головного бухгалтера та засновника ОСОБА_2, не вдалось можливим у зв'язку його реєстрацією за адресою - місто Яготин. До підрозділу ПМ за місцем реєстрації направлено запит щодо опитування ОСОБА_2

Від ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС надійшов Акт від 19.04.2012 року № 935/22-05/37100047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТТ «ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 37100047), щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2011 року по 29.02.2012 року».

В ході перевірки ТОВ «ТТ «ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» встановлено наступне.

За перевіряємий період з 01.01.2011 року по 29.02.2012 року згідно бази даних ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС АІС «Звіт» та АІС «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» не декларувало податкові зобов'язання та податковий кредит за січень - вересень 2011 року та листопад 2011 року, лютий 2012 року.

До ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС надійшла службова записка ГВПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва № 2089/07-06/52 від 11.04.2012 року, висновок щодо реального здійснення господарської діяльності ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» та копія пояснення від 07.03.2012 року засновника ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до висновку ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва встановлено схемний податковий кредит в сумі 2 506, 2 тисяч гривень, який виник в наслідок не відображення даних в декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» № 570807 від 21.02.20012 року (статус Декларації - «недійсна»). Згідно даних розшифровки податкових зобов'язань, даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за грудень 2011 року ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» не декларувало податкові зобов'язання та податковий кредит, що призвело до встановлення схемного податкового кредиту в сумі 2 506, 2 тисяч гривень наступних підприємств: ПП «ЕВМ СЕРВІС» - 434 700, 00 гривень, ТОВ «MB КОНСАЛТІНГ» - 414 767, 00 гривень, ТОВ «А.С.-ГРУП» - 795 000, 00 гривень, ТОВ «СЕВКОНТАКТ» - 472 422, 00 гривень, ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» - 215 092, 00 гривень, ТОВ «АСТІ-КО» - 174 250, 00 гривень.

Також, згідно наданого пояснення засновником ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС», встановлено, що громадянин ОСОБА_3 за грошову винагороду зареєстрував Підприємство без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, посадових осіб Підприємства (директор, головний бухгалтер) не призначав, господарську діяльність не здійснював, встановлено завищення за жовтень 2011 року податкового зобов'язання в сумі 1005, 00 гривень та податкового кредиту в сумі 900, 00 гривень.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «ТТ«ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

Виходячи з того, що контрагент - постачальник не мав взаємовідносин з ТОВ «ТТ «ФІНАНСГРУП-ПЛЮС», перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.01.2011 року по 29.02.2012 року, які підпадають під визначення статті 185 Податкового Кодексу.

Наявність основних виробничих фондів: додаток К1/1 до декларації за І квартал 2011 року підприємство не подавало, додаток АМ до декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ-ІV квартали 2011 року, ТОВ «ТЕХНО-ЛАЙТ» не подано, в поданих додатках СВ дані про амортизаційні нарахування відсутні.

Чисельність працюючих: звіту за формою 1-ДФ підприємством не подавалось.

Таким чином встановлено, що у ТОВ «ТЕХНО-ЛАЙТ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Крім того, за результатами зустрічної звірки не підтверджується придбання ТОВ «ТЕХНО-ЛАЙТ» товарів (робіт, послуг) та укладання угод з метою настання реальних наслідків.

Господарські операції за грудень 2011 року щодо придбання у ТОВ «ТТ «ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» та подальшої реалізації їх покупцям не підтверджується стосовного реального часу здійснення операцій (за актом від 19.04.2012 року № 935/22-05/37100047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТТ «ФІНАНСГРУП-ПЛЮС» код за ЄДРПОУ 37100047, щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2011 року по 29.02.2012 року»).

Так, враховуючи вищезазначене, в ході перевірки не підтверджено фактичного здійснення поставки товарів від ТОВ «ВІП СОЮЗ» та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ», що свідчить про те, що правочини між ТОВ «ДРУКСЕРВІС» та ТОВ «ВІП СОЮЗ» в період грудень 2011 року та лютий 2012 року, ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» в період за грудень 2011 року, здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, відповідач зазначив, що вказані правочини відповідно до листа ДПС України від 07.12.2012 року № 10968/0/71-12/10-1417/4503 та пункту 7 розпорядження ДПС України № 282-р від 04.12.2012 року не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином встановлено, що договори укладені між ТОВ «ДРУКСЕРВІС» та ТОВ «ВІП СОЮЗ» і ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року за № 742/11/13-11 має нереальний характер, і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначених договорів.

Та, водночас, положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду, дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договорів, реальності укладених правочинів між позивачем та ТОВ «ВІП СОЮЗ» і ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ».

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835), в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання послуг, передбачених договорами.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит та на формування валових витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Крім того, із наданих позивачем документів не вбачається необхідність та доцільність купівлі товару ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835). Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) не відповідають вимогам діючого законодавства та не можуть надавати позивачу права на формування податкових зобов'язань з ПДВ і їх використання у господарській діяльності.

На думку суду, у випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на відсутність причинного зв'язку між поставленням товару та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Фактично, таке документальне оформлення вказаної господарської операції свідчить лише про зловживання наданими пільгами і формування податкових зобов'язань з ПДВ та завищення валових витрат для використання цих коштів на власні потреби.

Крім того, операції ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про сутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим посадова особа ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, та реєстрації підприємства не встановленими особами.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними господарськими операціями по наданню контрагентам ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) товарів, суд дійшов висновку про неправомірність формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ та валових витрат.

Доводи позивача про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень спростовуються наведеними фактичними даними.

Надані суду докази, що придбані у ТОВ «ВІП СОЮЗ» (код за ЄДРПОУ: 37240791) та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ» (код за ЄДРПОУ: 37047835) товари були в подальшому реалізовані інших контрагентам позивача до уваги суду не беруться, оскільки неможливо ідентифікувати, що саме це товар було реалізовано.

Також слід відмітити, що підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень у зв'язку з неправомірністю проведення та призначення перевірки не вважаються, на думку суду, достатніми для задоволення позовних вимог позивача.

Так, щодо підстав проведення перевірки, судом встановлено що до відповідача надійшли акти перевірок контрагентів позивача, що в силу статі 78 Податкового кодексу України слугувало підставою для проведення позапланової перевірки саме в частині взаємовідносин з цими контрагентами.

Невручення наказу, як вказує позивач, а направлення його поштою, не суперечить статті 79 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Отже, наведені обґрунтування не є достатніми для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень в межах здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БУМВЕСТ», а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню у відповідній частині.

А саме, підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служи від 01.03.2013 року № 0000282201 за платежем по податку на додану вартість в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 275, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 68, 75 гривень та від 01.03.2013 року № 000322201 за платежем по податку на прибуток приватних підприємств в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 316, 25 гривень (штрафна санкція за 3 квартал 2011 року не була нарахована, що підтверджується розрахунком штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток підприємств).

А щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ», у зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України та не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень у відповідній частині.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача в частині взаємовідносин з ТОВ «БУМВЕСТ», а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень, а щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВІП СОЮЗ» та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ», відповідачем були надані всі докази, які дають підстави вважати про правомірність висновку перевіряючого під час проведення перевірки та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи, що позовні вимоги позивача є майновими, тому суд присуджує на його користь 114 гривень 70 копійок.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставку судового збору встановлено як 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0, 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», який вступив в дію з 01.01.2013 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 147 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача є майновими, тому суд присуджує на його користь 114 гривень 70 копійок як 0, 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 01.03.2013 року № 0000282201 за платежем по податку на додану вартість в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 275, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 68, 75 гривень та від 01.03.2013 року № 0000322201 за платежем по податку на прибуток приватних підприємств в частині суми грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 316, 25 гривень.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРУКСЕРВІС» понесені ним судові витрати в розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.