Постанова

від 05.08.2013 по справі 5017/1365/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2013 року Справа № 5017/1365/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року

у справі № 5017/1365/2012 господарського суду Одеської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій"

до відповідача -1 публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"

відповідача -2 відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3

про визнання договорів недійсними

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, просило (з урахуванням остаточних позовних вимог) (т. 3, а.с. 6-36) відновити строк для звернення з позовом; визнати недійсним договір іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій", посвідчений 04.12.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 4532; визнати недійсним додатковий договір від 20.12.2007 року до договору іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 20.12.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 4752; визнати недійсним додатковий договір № 2 від 15.05.2009 року до договору іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 15.05.2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 606 (т. 1, а.с. 2-12).

Позовні вимоги мотивовано тим, що при укладанні договору іпотеки сторони не визначили експертної грошової оцінки земельної ділянки та не перевірили повноваження директора товариства на підписання оспорюваних додаткових договорів до договору іпотеки.

У відзиві на по зов відкрите акціонерне товариство "Одеський домобудівельний комбінат" просило застосувати наслідки пропуску строку позовної давності (т. 1, а.с. 121).

Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" заявою від 11.06.2012 року також просило застосувати наслідки пропуску строку позовної давності (т. 2, а.с. 1).

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.10.2012 року (головуючий Демешин О.А., судді Цісельський О.В., Никифорчук М.І.) поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" пропущений строк позовної давності. Позов задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій", посвідчений 04.12.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 4532; додатковий договір від 20.12.2007 року до договору іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 20.12.2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 4752; додатковий договір № 2 від 15.05.2009 року до договору іпотеки від 04.12.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 15.05.2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 606. Вирішено питання розподілу судових витрат. Провадження у справі стосовно позовних вимог до відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" припинено.

Судовий акт мотивовано тим, що оспорюваний договір іпотеки повинен був укладатись сторонами з обов'язковою експертною оцінкою земельної ділянки, проте, зазначена дія вчинена не була.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року (головуючий Бєляновський В.В., судді Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) рішення господарського суду Одеської області від 09.10.2012 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Оскаржений судовий акт мотивовано тим, що місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та виклав у рішенні висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Не погодившись з постановленим апеляційною інстанцією судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року скасувати, рішення господарського суду Одеської області від 09.10.2012 року залишити в силі (т. 4, а.с. 52-60).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції допущено численні порушення норм матеріального і процесуального права, що призвели до прийняття неправильного рішення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.04.2013 року відновлено строк для звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.05.2013 року (т. 5, а.с. 50-51).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 02-05/461 від 17.05.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 71).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.05.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 27.05.2013 року (т. 5, а.с. 83-85).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.05.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги та відкладено розгляд справи на 01.07.2013 року (т. 5, а.с. 88-90).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.07.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 08.07.2013 року (т. 5, а.с. 94-96).

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати № 02-05/568 від 05.07.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Гольцова Л.А., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 97).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 22.07.2013 року (т. 5, а.с. 100-101).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/601 від 18.07.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (т. 5, а.с. 109).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.07.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 05.08.2013 року (т. 5, а.с. 112-114).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 02-05/633 від 01.08.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 05.08.2013 року представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.11.2007 року між відкритим акціонерним товариством „Морський транспортний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" та відкритим акціонерним товариством „Одеський домобудівельний комбінат" було укладено кредитний договір № 2518, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на суму 5 000 000 грн. з 28.11.2007 року і терміном погашення до 05.11.2010 року зі сплатою 17% річних за фактичний період користування кредитними коштами від фактичної суми заборгованості за кредитом.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, він діє до повного виконання зобов'язань сторонами за ним.

Додатковою угодою від 08.04.2009 року до кредитного договору сторонами було продовжено термін погашення кредиту - до 05.11.2011 року.

04.12.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВКФ Меркурій" та відкритим акціонерним товариством „Морський транспортний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфінбанк" було укладено договір іпотеки, посвідчений 04.12.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 4532.

Пунктами 1.1, 1.2 договору іпотеки передбачено, що іпотекою за цим договором забезпечується виконання зобов'язань відкритого акціонерного товариства „Одеський домобудівельний комбінат", що випливають з кредитного договору № 2518від 08.11.2007 року та всіх додаткових угод до нього, відповідно до якого передбачалося повернення відкритому акціонерному товариству „Одеський домобудівельний комбінат" кредитних коштів, наданих йому у вигляді невідновлюваної кредитної лінії на суму 5 000 000 грн. з сплатою 17% річних за фактичний період користування кредитними коштами від фактичної суми заборгованості за основним боргом за кредитом та терміном погашення по 05.11.2010 року.

Згідно п. 1.6 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме:

1) цілісний майновий комплекс (нежитлові приміщення) загальною площею 23 080,60 кв.м., який знаходиться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, Красносільська сільська рада, 21-й км Старокиївського шосе, буд. 42, що належить товариству з обмеженою відповідальністю „ВКФ Меркурій" на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 19.06.2007 року, серія ЯЯЯ № 950456, дублікат якого виданий Красносільською сільською радою Комінтернівського району Одеської області 02.11.2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 150 від 19.06.2007 року;

2) земельна ділянка № 42 загальною площею 10,7640 га, цільовим призначенням для розташування промислової бази, кадастровий номер 5110137600:03:002:0002, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, 21-й км Старокиївського шосе та належить товариству з обмеженою відповідальністю „ВКФ Меркурій" на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 26.12.2006 року, серія ЯГ № 950652, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 020650500056.

Пунктом 1.8 договору іпотеки встановлено, що на строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні іпотекодавця.

Пунктом 1.9 договору іпотеки визначено, що вартість предмету іпотеки складає 45 957 200 грн., в т.ч. вартість земельної ділянки складає 17 365 524,07 грн.; вартість нежитлової нерухомості складає 28 591 675,93 грн.

Згідно п. 4.1 договору іпотеки він діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та за всіма додатковими угодами до нього, а також до повного виконання іпотекодавцем власних зобов'язань за цим договором зі всіма додатковими угодами до нього.

20.12.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВКФ Меркурій" та відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" було укладено додатковий договір до договору іпотеки від 04.12.2007 року, посвідчений 20.12.2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 4752., яким за взаємною згодою сторін було викладено у новій редакції положення договору щодо страхування предмета іпотеки.

15.05.2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВКФ Меркурій" та відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" було укладено додатковий договір до договору іпотеки від 04.12.2007 року, посвідчений 15.05.2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 606, яким за взаємною згодою сторін було викладено в новій редакції положення договору, зокрема, щодо продовження терміну погашення забезпеченого іпотекою кредиту до 05.11.2011 року.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Приписами постанови Пленуму Верховного Суду України " від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як було зазначено вище, правовою підставою для задоволення позовних вимог позивач обрав ст. 201 Земельного кодексу України, ст. 5, 13 Закону України "Про оцінку земель" та ст. 92 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 582 ЦК України передбачено, що оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 201 Земельного Кодексу України експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" обов'язкова експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі застави земельної ділянки відповідно до закону.

Статтею 22 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній станом на 04.12.2007 року) передбачено, що звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок, крім звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу, підлягають рецензуванню. Рецензування звіту з експертної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється у разі обов'язкового проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, а також на вимогу заінтересованих осіб та в інших випадках, визначених законом.

Пунктом 49 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.2002 року, встановлено процедуру проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки по закінченню якої передбачено складання звіту про оцінку.

Відповідно до пункту 50 Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.2002 року до звіту включаються: назва об'єкта оцінки та місця розташування земельної ділянки, дата оцінки, найменування замовника та оцінювача, їх місце знаходження, банківські реквізити, ідентифікаційні коди - для юридичних осіб; прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, ідентифікаційні номери - для фізичних осіб; мета проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; основні передумови, припущення та обмеження щодо застосування результатів оцінки; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних; аналіз найбільш ефективного використання об'єкта оцінки; обґрунтування застосування методичних підходів, методів та оцінних процедур; визначення (розрахунок) вартості об'єкта оцінки за обраними методичними підходами та узгодження отриманих результатів; сертифікація оцінки (підстави проведення даної оцінки, письмова заява оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, результат особистого огляду об'єкта оцінки, дотримання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо оцінки земельних ділянок та прав на них, що має важливе значення для визначення достовірності та об'єктивності оцінки та висновку про вартість об'єкта оцінки); висновок про вартість об'єкта оцінки, який готується на підставі порівняльного аналізу отриманих результатів оцінки за обраними методичними підходами та ринковими даними. До звіту додаються відповідні розрахунки.

Місцевим господарським судом встановлено, що в якості підтвердження проведення експертної оцінки земельної ділянки площею 10,764 га, розташованої за адресою: м. Одеса, 21км Старокиївського шосе, діл № 42, публічним акціонерним товариством "Марфін Банк" до матеріалів справи надано висновок про грошову оцінку земельної ділянки, виконаний експертом Кривенко В.М. (т. 2, а.с. 63).

Місцевий господарський суд встановив, що вказаний висновок як за найменуванням, так і за змістом не відповідає звіту, який відповідно до методики мав бути складений експертом за наслідками експертної оцінки земельної ділянки, що підлягала передачі в іпотеку, тому відсутність належного звіту є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Місцевий господарський суд також дійшов висновку, що недійсність договору іпотеки є підставою для визнання недійсними оспорюваних додаткових договорів.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Апеляційна інстанція на підставі правової оцінки вказаного звіту та з урахуванням рецензії на нього від 06.11.2007 року № 1413, здійсненої приватним підприємством "Одесагеопроект" встановила, що за формою та змістом звіт повністю відповідає вимогам нормативно-правових актів, які регламентують процедуру проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок і, зокрема, Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.2002 року, на яку міститься пряме посилання у вступній частині вказаного звіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, одному і тому ж доказу у справі судами була надана протилежна оцінка, яка, на думку колегії, потребує додаткової перевірки та аналізу.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Предметом спору у справі є дійсність договору іпотеки від 04.12.2007 року та додаткових угод до нього. Однак, матеріали справи містять незасвідчені копії документів, яким суди попередніх інстанцій надали певну оцінку та прийняли рішення щодо їх дійсності та, відповідно, недійсності.

Згідно п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК України.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Так, у порушення п. 5.27 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 та приписам ст. 36 Господарського процесуального кодексу України докази, надані сторонами належним чином не засвідчені (т. 1, а.с. 17-102; т. 2, а.с. 8-68; т. 3, а.с. 37-40, 51-53; т. 4, а.с. 13-150).

Отже, прийняті у справі судові акти обох інстанцій грунтуються на неналежних доказах.

Перевіряючи у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція не звернула уваги на зазначені порушення норм процесуального права місцевим господарським судом.

Скасовуючи прийнятий у справі судовий акт, апеляційна інстанція зазначила, що за наявності будь-яких сумнівів щодо відповідності звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки вимогам закону, місцевий господарський суд відповідно до ст. 65 Господарського процесуального кодексу України повинен був витребувати у сторін належним чином засвідчену його копію або ж оригінал повністю, який відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України підлягав безпосередньому дослідженню в судовому засіданні.

Разом з тим, у порушення приписів ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України заявник апеляційної скарги не мотивував, а суд апеляційної інстанції не перевірив, що перешкоджало відповідачеві на виконання приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України надати суду першої інстанції повну копію звіту, критична оцінка якого дала підстави місцевому господарському суду задовольнити позов.

Отже, судом апеляційної інстанції було порушено ст. 4 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Згідно п. 3, 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Судом апеляційної інстанції було порушено приписи вищенаведеної норми процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як було зазначено вище, користуючись правом, наданим ст. 267 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд відновив позивачеві пропущений ним строк для захисту порушеного права.

Натомість, апеляційний господарський суд визнав зазначені дії суду першої інстанції незаконними і необгрунтованими, та, надавши оцінку причинам пропуску строку позовної давності, не вказав у рішенні, з яких саме підстав у позові відмовлено - за недоведеністю чи за пропуском строку.

Отже, судом апеляційної інстанції допущені численні порушення норм процесуального права, що згідно ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового акту.

Відповідно до п. 6 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Разом з тим, рішення місцевого господарського суду також не може бути залишено в силі.

Так, мотивувальна частина зазначеного судового акту не містить жодних посилань на підстави припинення провадження у справі стосовно другого відповідача, що не відповідає вимогам ст. 80, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Також місцевим господарським судом у порушення приписів ст. ст. 22, 86 Господарського процесуального кодексу України у встановленому порядку не було розглянуто клопотання відповідача - відкритого акціонерного товариства "Одеський домобудівельний комбінат" про зупинення провадження у справі № 5017/1365/2012 до набрання чинності судовим рішенням у справі № 5017/1020/2012 (т. 1, а.с. 117-118).

Згідно ч. 2 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Відповідно до п. 26 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008 року "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" якщо за результатами розгляду господарським судом клопотання учасника судового процесу повинна бути винесена ухвала як окремий процесуальний документ (з цього приводу див. також пункт 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році"), то така ухвала має виноситися у разі як задоволення, так і відхилення клопотання.

Вказане клопотання місцевим господарським судом не вирішено, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Меркурій" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 09.10.2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року у справі № 5017/1365/2012 скасувати.

Справу № 5017/1365/2012 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков