Рішення

від 15.07.2013 по справі 922/754/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2013 р.Справа № 922/754/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Жельне С.Ч.

судді: Лаврова Л.С. , Бринцев О.В.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" до 1. ФО-П ОСОБА_2, м. Харків , 2. ТОВ "Неолайн-Плюс", м. Харків про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача: Кузнєцов С.І. - за довір. № 6626 від 03.07.2013 р. (після перерви в судове засідання не з"явився);

1-го відповідача: ОСОБА_3 - за довір. б/н від 09.10.2012 р.;

2-го відповідача: Камінська А.А. - за довір. б/н від 01.04.2013 р.

ВСТАНОВИВ :

Рішення виноситься 15.07.2013 р., оскільки в судовому засіданні 10.07.2013 р. оголошувалась перерва до 15 год. 00 хв. 15.07.2013 р.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків, Товариства з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Плюс», м. Харків, полягають у стягненні заборгованості за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р. у розмірі 833 337,27 грн. та звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлова нерухомість загальною площею 1 044,3 кв. м. (літ. «А-3»), а саме кімнати № 1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв. м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодавцем якого є ТОВ «НЕОЛАЙН-ПЛЮС» за договором іпотеки № 40/12-2011 від 20.12.2011, шляхом її реалізації в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку».

06.03.2013р. позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути 866 681,14 грн.

Суд розглядає позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Розгляд справи за клопотанням представника позивача від 18.03.2013 р. вх.№10095 у відповідності до ст. 81-1 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Харківської області від 24.04.2013р. №516 призначено повторний автоматичний перерозподіл справи № 922/754/13-г у зв'язку із закінченням строку повноважень судді Аюпової Р.М. Автоматичною системою документообігу суду 24.04.2013 справу призначено до розгляду Жельне С.Ч.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 04.06.2013 р. №515 справа №922/754/13-г призначена до колегіального розгляду, у складі головуючого судді Жельне С.Ч., суддів Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.

09.04.2013 р. представник відповідача 1 подав клопотання вх.№13340 про зупинення провадження у справі у зв'язку із розглядом цивільної справи № 640/5227/13-ц у Київському районному суді м. Харкова, предметом якої є спірний кредитний договір №40/12-2011 від 20.12.2011р.

20.06.2013р. представник відповідачів подав клопотання вх.№22922 про витребування оригіналів документів від позивача та ТОВ «Експортком».

20.06.2013р. представник відповідачів подав клопотання вх.№22919 про залучення ТОВ «Експортком» як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 04.06.2013 р. № 515 справа №922/754/13-г колегію суддів змінено у зв'язку із щорічною відпусткою судді Аюпової Р.М. Склад колегії суддів змінено і призначено колегію у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., судді Бринцев О.В., Лаврова Л.С.

10.07.2013р. представник відповідачів подав клопотання вх.№24976 про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ненадання позивачем витребуваних ухвалами суду документів, що, на думку відповідачів, унеможливлює вирішення цього спору.

У судове засідання 15.07.2013 р. представник позивача не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином під звукозапис судового засідання, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.07.2013р., про поважні причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Відповідачі скористалися правом участі у судовому засіданні, направили свого представника.

Представник відповідача 2 подав 15.07.2013 р. за вх.№25617 клопотання про призначення у справі судової експертизи разом із заявою про часткове визнання відповідачем 2 позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. В іншій частині щодо стягнення заборгованості з грошових коштів солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 представник відповідачів заперечує.

У судовому засідання представник відповідачів підтримав подане клопотання про призначення судової експертизи та заяву про часткове визнання позову.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду викликати представників сторін, витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін направляти своїх представників, подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства змагальність сторін, свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для направлення своїх представників у судове засідання, надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Таким чином, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутністю представника позивача, оскільки неявка без повідомлення суду поважних причин неявки належним чином повідомлених представників сторін істотним чином не вливають на розгляд цієї справи та у суду відсутні обставини для подальшого відкладання вирішення справи.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, та прийняту заяву відповідача 2 про часткове визнання позову, суд встановив наступне.

20.12.2011р. між ПАТ «Кредобанк» (позивач) та ФО-П ОСОБА_2 (відповідач 1) був укладений кредитний договір № 40/12-2011 від 20.12.2011 р., на підставі якого позивач надав відповідачу 1 цільовий кредит на ремонт нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору підряду на будівельно-оздоблювальні роботи від 18.10.2011р. та договірної ціни від 27.09.2011р. з підрядником ТОВ «Експортком» шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 790 000 грн. з позичкового рахунку відповідача 1 на рахунок підрядника ТОВ «Експортком» (п.п.2.1., 2.4., 2.6., 2.7. кредитного договору).

Кредит було надано з остаточним терміном повернення не пізніше 19.12.2016 р., на умовах щомісячної сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,9 відсотків річних.

Згідно п. 4.1.3. кредитного договору, відповідач 1 зобов'язаний був щомісячно сплачувати позивачу комісію у розмірі 0,1% від суми кредиту, що дорівнює 790 грн.

Згідно п. 4.2.1.кредитного договору, відповідач 1 зобов'язався щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» за ставкою, визначеною у п.2.1. кредитного договору до остаточної дати повернення кредиту (п.2.2.).

Згідно із п.4.3. кредитного договору, відповідач 1 зобов'язався сплачувати проценти, нараховані відповідно до п.4.2.1. договору, у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього банківського дня місяця, за який вони нараховані.

20.12.2011 р., в забезпечення виконання зобов'язання ФО-П ОСОБА_2 за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р., між ПАТ «Кредобанк» (позивач) та ТОВ «Неолайн-Плюс» (відповідач) був укладений договір поруки №40/12-2011 від 20.12.2011р. та договір іпотеки №40/12-2011 від 20.12.2011р.

Відповідно до п.2.5.договору поруки відповідач 1 та відповідач 2 несуть солідарну відповідальність перед позивачем за порушення умов кредитного договору №40/12-2011 від 20.12.2011р.

Відповідно до п.1.3. договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлова нерухомість загальною площею 1 044,3 кв.м (літ. «А-3»), а саме кімнати №1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв.м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ТОВ «НЕОЛАЙН-ПЛЮС» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.10.2011 (серія САС №689827).

Належність предмету іпотеки ТОВ «Неолайн-Плюс» підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №34332870 від 20.12.2011р. та витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 34333149 від 20.12.2011р.

ФО-П ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість по кредиту, процентам та комісії. У зв'язку з цим, ПАТ «Кредобанк» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ФО-П ОСОБА_2 та ТОВ «Неолайн-Плюс» про стягнення заборгованості за кредитом з одночасно з грошових коштів відповідачів та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п.7.1. кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту, своєчасній сплаті відсотків за користування Кредитом та комісійних винагород Позичальник зобов'язався сплатити на користь Банку на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за весь час прострочення.

Враховуючи викладене, непогашена сума заборгованості за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р., укладеним з ФО-П ОСОБА_2, станом на 31.01.2013р. становить 866 681,14 грн., з яких прострочена заборгованість по кредиту становить 750 519,51 грн., прострочена заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами становить 95 243,02 грн., прострочена заборгованість за комісію за управління кредитом 7 110,00 грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8 132,13 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів 5 315,70 грн., пеня за несвоєчасну сплату комісії за управління кредитом 360,78 грн.

Розрахунком заборгованості за кредитним договором № 40/12-2011 від 20.12.2011р. та виписками по рахунках за кредитними зобов'язаннями відповідача станом на 31.01.2013 р. підтверджується наявність простроченої заборгованості за несплаченими в строк відсотками за користування кредитними коштами, комісії та наявність простроченої заборгованості по погашенню кредиту.

Згідно п. 11.1. кредитного договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п.5.8. кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших належних до сплати платежів, про що письмово повідомляє Позичальника, у випадках, передбачених п.2.9. кредитного договору.

Пунктом 2.9. кредитного договору визначені такі випадки, зокрема, у разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань, передбачених цим договором, несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту).

Судом встановлено, та не спростовано позивачем, що на час звернення позивача до суду він належним чином не повідомив відповідачів про дострокове повернення кредиту, процентів і комісій за кредитним договором.

В матеріалах справі відсутні достатні належні і допустимі докази, на підставі яких суд може дійти висновку про направлення відповідачам вимог про дострокове повернення коштів за кредитним договором та отримання цих вимог відповідачами. Касові чеки та поштові переліки кореспонденції не дають змогу суду встановити, яка саме кореспонденція і якого змісту направлялась ФО-П ОСОБА_2 та ТОВ «Неолайн-Плюс».

Згідно п. 10.3. кредитного договору, спори між сторонами, що виникають з приводу виконання цього договору і з яких не було досягнуто згоди, передаються на розгляд до суду відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. За ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу Українине допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до ч. 2 ч. 1ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець), передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ст. 1048 ЦК України передбачено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ст. 1050 ЦК України вказує, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п.1. ст.175 ІК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, вирішуючи питання про прийняття заяви відповідача 2 про часткове визнання позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованості за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р. суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ч.1 ст.78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Отже, повне чи часткове визнання позову є виключно правом відповідача, яким він може скористатись під час розгляду справи в господарському суді будь-якої інстанції.

Суд перевірив наявність повноважень представника відповідача 2, який подав вказану заяву, що визначені у довіреності №б/н від 01.04.2013, виданої ТОВ «Неолайн-Плюс», які передбачають повне та часткове визнання позову.

Суд роз'яснив представнику відповідача 2 наслідки вчинюваної їм дії в інтересах ТОВ «Неолайн-Плюс» щодо часткового визнання позову, а також суд переконався у тому, що часткове визнання відповідачем 2 позову не порушує прав і інтересів будь-яких інших осіб.

Таким чином, враховуючи, що заява ТОВ «Неолайн-Плюс» подається з дотриманням вимог ст.ст.22, 78 ГПК України, дії відповідача не суперечать наведеному вище законодавству та не порушують прав та інтересів інших осіб, суд приймає дану заяву ТОВ «Неолайн-Плюс» про часткове визнання позову в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р., укладеним між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ФО-П ОСОБА_2 у розмірі 866 681,14 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки №40/12-2011 від 20.12.2011р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційний запис №2232, а саме на нерухоме майно: на нежитлову нерухомість загальною площею 1 044,3 кв.м (літ. «А-3»), а саме кімнати №1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв.м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ТОВ «НЕОЛАЙН-ПЛЮС» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.10.2011 (серія САС №689827), та визнають вимогу про спосіб реалізації майна, що є предметом договору іпотеки №40/12-2011 від 20.12.2011р. в порядку ст.38 ЗУ «Про іпотеку», тобто надання ПАТ «КРЕДОБАНК» права на продаж предмету іпотеки шляхом укладання від свого імені договорів купівлі-продажу будь-якою особою-покупцем.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.39 ЗУ «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У пункті 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення.

Суд звертає увагу, що в наведених роз'ясненнях Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 хоча і зазначено про право позивача визначати спосіб захисту свого порушеного права на власний розсуд, але не наведено обов'язку суду задовольняти усі заявлені позивачем вимоги у разі одночасного заявлення вимог про стягнення заборгованості з грошових коштів відповідача та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, задоволення позову про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки не позбавляє позивача права звернутися повторно із позовом про стягнення заборгованості у разі не виконання або неналежного виконання відповідачем рішення суду.

Відповідно до п.30. зазначеної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5, вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках.

А згідно п. 41. цієї Постанови, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Таким чином, при розгляді господарської справи про стягнення заборгованості за кредитом суд зобов'язаний вирішувати спір виходячи з наведених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 приписів норм Закону, керуючись принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, позовна вимога про встановлення початкової ціни продажу майна на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності після набрання рішенням суду законної сили суперечить діючому законодавству, оскільки а ні ст.38 ЗУ «Про іпотеку», а ні Законом України «Про виконавче провадження», а ні Господарським процесуальним кодексом України не передбачене повноваження суду встановлювати початкову ціну продажу предмету іпотеки після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, враховуючи, часткове визнання відповідачем 2 позову, неможливість застосування судом подвійного стягнення з відповідачів заборгованості, надані відповідачем 1 довідок про відсутність грошових коштів на його банківських рахунках, наявності в матеріалах справи звіту про оцінку предмету іпотеки і неможливість встановлювати початкову ціну продажу майна після набрання рішенням суду законної сили, а також, дотримуючись принципів розумності і добросовісності, зважаючи, що продаж предмету іпотеки передбачає реальне виконання рішення суду та повернення позивачу грошових коштів, тобто реальне виконання рішення суду забезпечить захист порушеного права позивача в повній мірі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.

Щодо заявлених відповідачами клопотань, а саме клопотання про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає, оскільки ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26.04.2013р. провадження у справі №640/5227/13-ц було закрито.

Клопотання про залучення ТОВ «Експортком» як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, не підлягає задоволенню оскільки рішення суду у дані справі не може вплинути на права та обов'язки цієї особи.

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідачів про витребування оригіналів документів, оскільки судом вже витребовувались відповідні документи, копії яких знаходяться в матеріалах справи належним чином посвідчені представником позивача. а додаткові докази позивачем не надані. Тому суд вирішує справу на підставі наявних у справі копій документів.

Клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню, оскільки суд вважає, що наявних в матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору, а ненадання позивачем витребуваних доказів суттєво не вплине на висновки суду у справі.

Суд, розглянувши клопотання відповідачів про призначення судової експертизи, дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ч. 6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Позивачем наданий через канцелярію суду 11.06.2013р. разом із поясненнями вх.№21481 звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна від 23.09.2011 року, в якому визначена ринкова вартість предмета іпотеки у розмірі 1 356 000 грн., що відповідає вимогам норми ч.6 ст.38 ЗУ «Про іпотеку».

Таким чином, суд може визначити початкову ціну продажу предмету іпотеки, яку він повинен зазначити у своєму рішенні у разі задоволення позову, відповідно до вимог ст.39 Закону України «Про іпотеку» на рівні, визначеному у звіті про незалежну оцінку вартості нерухомого майна від 23.09.2011 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФЛ-П ОСОБА_6 (сертифікат №9461/10 від 25.03.2010), яка складає 1 356 000 грн. А отже, у суду відсутні підстави для призначення судової експертизи з оцінки нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України, ст.ст.4, 6 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, позивачем було заявлено дві майнові вимоги, а саме стягнення з відповідачів грошових коштів у розмірі 866 681,14 грн. та звернення стягнення заборгованості у розмірі 866 681,14 грн. на предмет іпотеки, що передбачали одночасне стягнення майна (грошових коштів) з відповідачів на загальну суму 1 733 362,28 грн.

Позивачем сплачено судовий збір лише у розмірі 17 333,65 грн., тобто за одну майнову вимогу.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки №40/12-2011 від 20.12.2011р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційний запис №2232, а саме - на нерухоме майно: на нежитлову нерухомість загальною площею 1 044,3 кв.м (літ. «А-3»), а саме кімнати №1, 2, 3, 21, 30, 31, 42, 43, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 площею 834,0 кв.м., кімнати підвалу I, II, III, IV, V, VI, XIV, XV площею 210,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Неолайн-плюс» на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.10.2011 (серія САС №689827) шляхом його продажу Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною 1 356 000,00 гривень з метою погашення заборгованості Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) перед Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код в ЄДРПОУ 09807862) за кредитним договором №40/12-2011 від 20.12.2011р. в сумі 866 681 грн. 14 коп.

Отримані кошти в результаті продажу предмету іпотеки перерахувати на рахунок ПАТ «Кредобанк» №290949901057, відкритий в ЦФ ПАТ «Кредобанк» (м. Львів, вул. Наливайка, 6, МФО 325365, код ЄДРПОУ 22360822).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Неолайн-Плюс" (61099, м. Харків, пр. Московський, б.273, код ЄДРПОУ 36988154) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) - 17 333 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) в дохід державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, номер рахунку 31215206783003, код 37999654, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) - 17 333 грн. 62 коп. судового збору.

Видати накази.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 22.07.2013 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Жельне С.Ч. Лаврова Л.С. Бринцев О.В.