Ухвала

від 01.08.2013 по справі 820/2856/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2013 р.Справа № 820/2856/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2013р. по справі № 820/2856/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001251503 від 18 лютого 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" (код ЄДРПОУ 33817754) за заниження податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість (код платежу 14010100) у загальній сумі платежу (податкового зобов'язання) у розмірі 700210,00 гривень (у тому числі: за основним платежем - у розмірі 560168,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 140042,00 гривень).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2013р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001251503 від 18 лютого 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" (код ЄДРПОУ 33817754) за платежем з податку на додану вартість у загальній сумі платежу (податкового зобов'язання) у розмірі 700210,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - у розмірі 560168,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 140042,00 грн.). Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" (61022, м. Харків, вул. Диканівська, буд. №5, код ЄДРПОУ 33817754, інші відомості суду не відомі) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 2294,00грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та безпідставність, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу та виклав свій погляд на обставини справи та вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

В ході судового розгляду справи Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було замінено її правонаступником Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой", зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, як платник податків, зборів (обов'язкових платежів), знаходиться на обліку в Основ'янській міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість.

Фахівцями Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Универсалстрой" (код ЄДРПОУ 33817754) з питань підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецтеплосервіс" (код ЄДРПОУ 35350658) за період з 01 серпня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

За наслідками зазначеної перевірки 01.03.2013 року фахівцями Основ'янської МДПІ був складений акт №1346/15.3-09 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Универсалстрой" (код ЄДРПОУ 33817754) з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Спецтеплосервіс" (код ЄДРПОУ 35350658) за період 01 серпня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

Висновками цього акту перевірки встановлені порушення ТОВ «Універсалстрой» вимог частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) та пунктів 198.3., 198.4. статті 198, пунктів 201.4. - 201.7. статті 201 Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України), а також встановлене завищення ним податкового кредиту за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість у загальній сумі 560167,98 гривень у результаті чого занижений податок на додану вартість у сумі 560167,98 гривень.

На підставі складеного акту перевірки 18.02.2013 року МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001251503 про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ "Универсалстрой" за заниження податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у загальній сумі платежу (податкового зобов'язання) у розмірі 700210,00 гривень, у тому числі: за основним платежем - у розмірі 560168,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 140042,00 грн., застосованих за порушення пунктів 198.3., 198.4. статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, яке отримане позивачем 02 квітня 2013 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 01.03.2013 р., підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочини укладені від імені ТОВ «Універсалстрой» з ТОВ "Спецтеплосервіс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ "Универсалстрой" мало господарські правовідносини з ТОВ "Спецтеплосервіс".

ТОВ "Спецтеплосервіс" на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований в установленому законом порядку, знаходився на обліку в податковому органі, мав статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання угоди, докази що спростовують ці обставини відповідачем до суду не надано.

Так, ТОВ "Универсалстрой" були укладені з ТОВ "Спецтеплосервіс" договори субпідряду на виконання будівельних та будівельно-монтажних робіт: № 17 від 01 вересня 2010 року, №18 від 03 вересня 2010 року та № 19 від 01 жовтня 2010 року.

Будівельні та будівельно-монтажні роботи за зазначеними вище договорами субпідряду були виконані ТОВ "Спецтеплосервіс" та прийняті ТОВ "Универсалстрой", що підтверджується:

- за договором субпідряду № 17 від 01 вересня 2010 року: довідками про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року (типова форма № КБ-3; 8 довідок) та актами приймання виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в; 8 актів) за жовтень 2010 року;

- за договором субпідряду № 18 від 03 вересня 2010 року: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року (типова форма № КБ-3) та актом приймання виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в) за жовтень 2010 року;

- за договором субпідряду № 19 від 01 жовтня 2010 року: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року (типова форма № КБ-3) та актом приймання виконаних будівельних робіт (типова форма № КБ-2в) за жовтень 2010 року.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій: виконання зазначених вище будівельних і будівельно-монтажних робіт, що були проведені в межах спірних правочинів, у якості розрахункових документів, а також у якості підстави для нарахування податкового кредиту, ТОВ "Спецтеплосервіс" були видані позивачу наступні податкові накладні:

- № 26 від 31 жовтня 2010 року (за договором субпідряду № 17 від 01 вересня 2010 року; сума податку на додану вартість - 150.015,65 гривень);

- № 27 від 31 жовтня 2010 року (за договором субпідряду № 19 від 01 жовтня 2010 року; сума податку на додану вартість - 31.022,33 гривень);

- № 28 від 31 жовтня 2010 року (за договором субпідряду № 17 від 01 вересня 2010 року; сума податку на додану вартість - 141.020,00 гривень);

- № 29 від 31 жовтня 2010 року (за договором субпідряду № 18 від 03 вересня 2010 року; сума податку на додану вартість - 156.442,67 гривень);

- № 30 від 31 жовтня 2010 року (за договором субпідряду № 17 від 01 вересня 2010 року; сума податку на додану вартість - 81.667,33 гривень).

Позивач здійснив з ТОВ "Спецтеплосервіс" розрахунки за виконані будівельні та будівельно-монтажні роботи, що підтверджується платіжними дорученнями:

- №2591 від 01 листопада 2010 року (сума 213.115,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2603 від 02 листопада 2010 року (сума 200.000,00 гривень; договір субпідряду № 17від 01 вересня 2010 року);

- №2605 від 02 листопада 2010 року (сума 310.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2619 від 08 листопада 2010 року (сума 11.461,46 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2677 від 14 грудня 2010 року (сума 251.461,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2704 від 23 грудня 2010 року (сума 841.837,00 гривень; договір субпідряду №18 від 03 вересня 2010 року);

- №2707 від 24 грудня 2010 року (сума 96.819,00 гривень; договір субпідряду №18 від 03 вересня 2010 року);

- №2710 від 27 грудня 2010 року (сума 200.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2712 від 10 січня 2011 року (сума 200.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2718 від 11 січня 2011року (сума 186.134,00 гривень; договір субпідряду №19 від 01 жовтня 2010 року);

- №2720 від 12 січня 2011 року (сума 200.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2722 від 12 січня 2011 року (сума 100.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2725 від 12 січня 2011 року (сума 200.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року);

- №2728 від 19 січня 2011 року (сума 350.000,00 гривень; договір субпідряду №17 від 01 вересня 2010 року).

Вказані вище будівельні та будівельно-монтажні роботи були у подальшому використані позивачем у оподаткованих операціях у межах його господарської діяльності.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час існування спірних правовідносин було врегульовано підпунктом 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 статті 7 згаданого Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачалось, що податкова накладна є звітним документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, колегія суді зазначає, що згідно акту перевірки та наказу відповідача про проведення перевірки ТОВ «Універсалстрой», період, який було перевірено позивача податковим органом - з 01 серпня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

Станом на час виникнення відповідних правовідносин позивача з його контрагентом ТОВ «Спецтеплосервіс», перевіряємого відповідачем, Податковий кодекс України не існував, оскільки він був прийнятий 02 грудня 2010 року та набрав чинності з 01 січня 2011 року відповідно до пункту 1 його Розділу ХІХ. Прикінцеві положення, що є загально відомою інформацією.

Станом на час періоду який перевірявся діяли норми Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року (надалі за текстом - Закон України "Про податок на додану вартість"), які і повинні були застосовуватися відповідачем у даному випадку у разі їх порушення позивачем.

Приписами статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Вимогами статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи та, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, позивач з 01 серпня 2010 року по 30 листопада 2010 року не міг порушити наведені відповідачем у акті перевірки та податковому повідомленні-рішенні норми Податкового кодексу України, що свідчить також про протиправність оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби стосовно порушення позивачем пунктів 198.3., 198.4. статті 198, пунктів 201.4. - 201.7. статті 201 Податкового кодексу України.

Також колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ "Спецтеплосервіс" також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Також колегія судів звертає увагу на те, що відповідно до п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Однак згідно прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, датою його прийняття є 18 лютого 2013 року, у той час як акт перевірки №1346/15.3-09/33817754, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, складений 01 березня 2013 року, тобто оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001251503 прийняте до моменту складання акту, що є порушенням вимог пункту 86.8. статті 86 ПК України.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2013р. по справі № 820/2856/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.