Постанова

від 03.04.2013 по справі 814/415/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

03 квітня 2013 року Справа № 814/415/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Миколаївський домобудівельний комбінат", вул. Гмирьова, 1, м. Миколаїв, 54031

доДержавної податкової інспекції у Ленінському р-ні м. Миколаєва Миколаївської обл. Державної податкової служби, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 проскасування податкового повідомлення - рішення від 14.01.2013р. № 000092301, від 18.01.2013р. № 0000102301, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення № 0000092301 та № 0000102301 від 14.01.2013 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час здійснення контролюючим органом позапланової виїзної документальної перевірки перевіряючи дійшли невірних висновків щодо неправомірності формування податкового кредиту позивачем по фінансово-господарським правовідносинам з ТОВ „Ком-Тет" за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 року визнавши ці господарські операції недійсними та безтоварними. Вважає, що винесені податкові рішення повідомлення на підставі хибних висновків належать скасуванню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, де зазначив, що перевіряючи під час проведення перевірки діяли в межах та в спосіб визначений законом та прийшли правильних висновків щодо виявлених порушень з боку позивача, а від так податкові рішення повідомлення винесені законно. Просили суд відмовити в задоволенні позову.

Представники сторін в судовому засіданні надали суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 122 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

З'ясував фактичні обставини справи, вивчив письмові докази що міститься у матеріалах справи, оцінив викладені представниками сторін правові позиції у минулих судових засіданнях, судом встановлено наступне:

ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ „Миколаївський домобудівельний комбінат" з питань формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ „Ком-Тет"за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 року.

Перевіркою встановлено, що Підприємством занижено податок на додану вартість та таким чином не вірно сформовано податковий кредит по контрагенту ТОВ „Ком-Тет" за період з 01.07.2011 по 30.09.2011 року чим порушено п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, п.1, п. 5 ст. 203 ЦК України, так, операції по вказаним контрагентам за вказані періоди є безтоварними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, внаслідок чого занижено податок на додану вартість.

За результатами перевірки було складено акт № 3958/22-100/01273160 від 25.12.2012 року.

На підставі акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000092301 та № 0000102301 від 14.01.2013 року.(а.с.34,35)

Перевіряючі дійшли до таких висновків через відсутність у Позивача товарно-транспортних накладних (далі по тексту - ТТН) на перевезення автозапчастин та неможливості проведення зустрічних звірок по контрагентом позивача.

Суд критично оцінює таку правову позицію Відповідача, оскільки ТТН не є підставою (в розумінні ПК України) для формування податкового кредиту підприємством, єдиною підставою формування податкового кредиту є наявність у платника податків податкової накладної, що виписана контрагентом за результатами проведеної господарської опреації та фактично здійсненою оплатою товарів та послуг. Відсутність ТТН у позивача у даному випадку обумовлюється умовами укладеного договору поставки, невеликою кількістю придбаних автозапчастин, при цьому перевезення здійснювалося особистим автотранспортом керівника Позивача. Окрім того, законодавством не передбачена обов'язкова наявність ТТН у особи, що придбає товари та послуги.

Згідно із п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом с документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до умов договорів купівлі-продажу, право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент його передачі, підтвердженням чому виступають видаткові документи, що оформлюються безпосередньо в момент фактичного отримання товарів покупцем.

У зв'язку з тим, що первинні бухгалтерські документи, в тому числі податкові накладні, були надані Позивачем до контролюючого органу, факт їх відсутності у Позивача спростовується, а їх невідповідність вимогам чинного законодавства Відповідачем встановлена не була.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Цією ж статтею визначений порядок застосування наслідків визнання недійсним у судовому порядку правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч .3 ст.228).

Отже вони є не нікчемними, а оспорюваними, а висновок про недійсність правочину, вчиненого всупереч інтересам держави і суспільства, може бути зроблений лише на підставі судового рішення.

За даним адміністративним позовом суд не розглядає питання щодо недійсності або нікчемності правочину, він з'ясовує, чи мали місце порушення законодавства, що стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення, чи воно винесено протиправно та підлягає скасуванню.

Оскільки частиною 1 статті 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати - правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимога. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення з доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав, свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена, через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Така правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України по справі № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 року.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості (частина 1 статті 11 КАС).

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При винесені рішення по адміністративній справі, суд вирішує питання про розподіл витрат відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оглядом на лист роз'яснення Вищого Адміністративного суду України від 21.11.11 року № 2135/11/13-11 судовий збір який належить повернення на користь особи яка не є суб'єктом владних повноважень, та чиї позовні вимоги задоволені, повернення судового збору з Державного бюджету України повинно проводитися шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби із рахунку суб'єкта влад них повноважень-відповідача.

Керуючись статтями 128, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов публічного акціонерного товариства „Миколаївський домобудівельний комбінат" - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської обл. Державної податкової служби № 0000092301 та № 0000102301 від 14.01.2013 року.

Повернути з Державного бюджету України на користь ПАТ „Миколаївського домобудівельний комбінат" шляхом безспірного списання Державною казначейською службою із рахунку Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби судовий збір у сумі 2436,00 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає чинності з моменту закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного Адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Н. В. Лісовська