Рішення

від 07.08.2013 по справі 40/250

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 40/250 07.08.13

За позовом Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс"

про стягнення 715 458, 12 грн.

Суддя Пукшин Л.Г .

Представники:

від позивача Легендзевич О.Ю. - представник за довіреністю № 400 від 13.12.12.

від відповідача Рогак В.А. - представник за довіреністю від 19.11.12

В судовому засіданні 07.08.13, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" про стягнення 715 458,12 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що між Сторонами було укладено договір №752 оренди окремого індивідуально визначеного майна, який припинив свою дію з 11.10.09 р., але на даний час у Відповідача перед Позивачем існує заборгованість по пені в сумі 1 040,81 грн, яку було нараховано за несвоєчасну сплату орендної плати за користування орендованим державним майном за вказаним договором та неустойку у подвійному розмірі орендної плати за користування державним майном у позадоговірний період у розмірі 715 458,12 грн.

Ухвалою суду від 12.07.11 порушено провадження у справі №40/250 та призначено до розгляду на 28.07.11.

Ухвалою суду від 28.07.11 відкладено розгляд справи на 11.08.11 у зв'язку з неявкою Сторін.

Ухвалою суду від 11.08.11 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено до 23.08.11.

Ухвалою суду від 23.08.11 продовжено строк розгляду спору у справі №40/250 та відкладено розгляд справи на 27.09.11.

У зв'язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. на лікарняному, розгляд справи 27.09.11 не відбувся, тому розгляд справи було призначено на 13.10.11.

12.10.11 представник Позивача через службу діловодства суду подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з Відповідача станом на 30.09.11 заборгованість у розмірі 884 363,97 грн, з них: 883 323,16 грн - неустойка, 1 040,81 грн - пеня.

У судове засідання, призначене на 13.10.11, представник Позивача з'явився.

Дана заява прийнята судом до розгляду.

10.10.11 через службу діловодства суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 40/250 до вирішення по суті справи № 11/276 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" до Фонду державного майна України про визнання договору оренди продовженим.

Ухвалою суду від 13.10.11 клопотання відповідача задоволено, зупинено провадження у справі № 40/250 до вирішення по суті пов'язаної із нею справи № 11/276 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-Плюс" до Фонду державного майна України про визнання договору оренди продовженим.

10.06.13 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі. Оскільки, рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-24/526-2012 (№ 11/276) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінь-плюс" до Фонду державного майна України про визнання договору продовженим задоволено повністю.

За результатами перегляду вказаного рішення суду в апеляційному та касаційному порядку рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2012 у справі № 5011-24/526-2012 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.06.2013 поновлено провадження у справі № 40/250 та призначено розгляд справи на 17.07.2013.

12.07.2013 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника у відпустці. Копія наказу про надання відпустки додана відповідачем до клопотання.

У судове засідання 17.07.2013 з'явився представник позивача, який проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Ухвалою суду від 17.07.13 розгляд справи відкладався до 31.07.13.

26.07.2013 р. позивач через канцелярію суду подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої зазначає, що станом на 15.07.2013 р. відповідач продовжує користуватися державним нерухомим майном в позадоговірний період, що в свою чергу дає підставу для збільшення нарахування штрафних санкцій, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1 557 840,71 грн та пеню у розмірі 1 040,81 грн.

У судовому засіданні 31.07.13 позивач підтримав заяву про збільшення розміру, представник відповідача заперечував проти прийняття такої заяви до розгляду. Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог від 25.07.2013 р. № 10-25-9410 суд вирішив відмовити у її прийнятті, оскільки позивач не оплатив збільшені вимоги судовим збором.

У судових засіданнях 31.07.13 та 01.08.13 оголошувалися перерви відповідно 01.08.13 та 07.07.13.

07.08.2013 р. позивач подав заяву про збільшення позовних вимог № 10-25-10035 згідно якої просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1 557 840,71 грн та пеню у розмірі 1 040,81 грн.

У судове засідання 07.08.2013 р. з'явилися представник сторін.

Заяву про збільшення позовних вимог представник позивача підтримав та просив суд прийняти до розгляду.

Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI), вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача у судовому засідання підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував частково, зокрема зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування державним майном в позадоговірний період, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2012 р. у справі № 5011-24/526-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Плюс» до Фонду державного майна України про визнання договору продовженим, позовні вимоги задоволенні та визнано продовженим Договір оренди № 752 окремого індивідуального визначеного майна на тих же самих умовах і на той же строк до 10.10.2015 року. Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2013 р. В частині стягнення пені у розмірі 1 040,81 грн відповідач позов визнав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

10.10.2003 між Фондом державного майна України (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь-Плюс» (орендар, відповідача) було укладено договір оренди № 752 окремого індивідуально визначеного майна (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 даного договору орендодавець передає, а орендар приймає окреме індивідуально визначене майно за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16, склад якого визначено в акті приймання - передачі.

Відповідно акту приймання-передачі від 10.10.2003 р. в оренду окремого індивідуально визначеного майна входять наступні інвентарні об'єкти: будівля складу-модуля, свердловина (скважина), огорожа (частина) 70 м, ворота металеві запасні.

Розділом 2 (п.п. 2.1-2.4) Договору сторони погодили умови передачі та повернення орендованого майна, розмір орендної плати, порядок її сплати, умови її перегляду (розділ 3, п.п. 3.1-3.5), використання амортизаційних відрахувань (розділ 4, п. 4.1), обов'язки орендаря, зокрема обов'язок повернення майна у разі припинення договору (розділ 5, п.п. 5.1-5.8), права орендаря (розділ 6, п.п. 6.1-п. 6.5), зобов'язання орендаря (розділ 7, п. 7.1), права орендодавця (розділ 8, п.п. 8.1-8.4), відповідальність сторін (розділ 9, п. 9.1), форс-мажорні обставини (розділ 11, п.п. 11.1, 11.2).

Відповідно до п. 10.1 договору, строк його дії встановлено з 10.10.2003 по 10.10.2009 строком на 6 років.

За доводами позивача термін дії договору оренди № 752 від 10.10.2003 р. припинив свою дію з 11.10.2009 р., що також підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 р. у справі № 11/566, а відтак, позивач на підставі ст. 785 ЦК України нарахував неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користуванням майном у позадоговірний період у розмірі 1 557 840,71 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення неустойки є такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом, встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2010 р. у справі № 11/566 було задоволено позов Фонду державного майна України, а саме: зобов'язано ТОВ «Промінь-Плюс» повернути орендоване державне майно, що розміщене за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16 в порядку, визначеному договором № 752 окремого індивідуально визначеного майна. Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2011.

В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2012 у справі № 11/566 було задоволено заяву ТОВ «Промінь-Плюс» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010 у справі № 11/566, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2011, яким в позові Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Плюс» про повернення майна та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.

Крім цього, рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2012 р. у справі № 5011-24/526-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь-Плюс» до Фонду державного майна України про визнання договору продовженим, позовні вимоги задоволенні та визнано продовженим Договір оренди № 752 окремого індивідуального визначеного майна на тих же самих умовах і на той же строк до 10.10.2015 року. Дане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2013 р.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини (факту продовження дії договору оренди № 752 від 10.10.2003 р.) адже існування даної обставини підтверджує судове рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 5011-24/526-2012).

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 1 557 840,71 грн, оскільки дія Договору оренди № 752 окремого індивідуального визначеного майна продовжено до 10.10.2015 року.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 040,81 грн за несвоєчасну оплату орендної плати, то суд зазначає наступне.

Згідно п. 5.3. Договору відповідача як орендар зобов'язався вчасно і у повному обсязі вносити до державного бюджету орендну плату.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідачем визнано позовні вимоги в частині нарахування пені, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 040,81 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, з яким погоджується суд.

Судові витрати позивача про сплату судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 35, 44, 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь -Плюс» (03150, м. Київ, вул.. Червоноармійська, 143/2, код ЄДРПОУ 32207550) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, до державного бюджету України пеню у розмірі 1 040 (одну тисячу сорок) грн. 81 коп.

3. В частині стягнення неустойки у розмірі 1 557 840,71 грн відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Промінь -Плюс» (03150, м. Київ, вул.. Червоноармійська, 143/2, код ЄДРПОУ 32207550) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, до державного бюджету України судовий збір у розмірі 20 (двадцять) грн 82 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя Пукшин Л.Г.