Постанова

від 24.07.2013 по справі 809/1385/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р. Справа № 809/1385/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остап'юк С.В.

за участю секретаря Озара О.Я.

представника позивача Святенка С.В.,

представників відповідача Вербовської М.В., Пони В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Трейд Плюс» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0000162200, 0000172200 від 28.03.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «СВ-Трейд Плюс» (далі по тексту позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень за №№0000162200, 0000172200 від 28.03.2013 року.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, необґрунтовано та безпідставно, за наслідками проведеної перевірки, на підставі помилкового висновку щодо здійснення нікчемних правочинів, безтоварних операцій, обліку документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам занизив податок на прибуток в сумі 179 643 гривень та податок на додану вартість в розмірі 64 098 гривень, та оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями протиправно визначив, із застосованими штрафними санкціями, зобов'язання з сплати податку на прибуток в розмірі 187 299, 75 гривень та зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 95 813 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів зазначених в позовній заяві, суду пояснив, що господарські операції між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» фактично мали місце, контрагентами поставлено товари та надано послуги, які використані позивачем для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем здійснено розрахунок з контрагентами, всі первинні бухгалтерські документи складені на виконання фактичних господарських операцій та відображають їх сутність. Крім того, представник позивача зазначив, що висновок відповідача про реалізацію частини продукції нижче рівня звичайних цін є необґрунтованим та таким, що суперечить пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач позову не визнав, його представником надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що за наслідками проведеної невиїзної планової документальної перевірки позивача встановлено допущення ним порушення норм Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в розмірі 200 312 гривень та заниження податку на додану вартість в розмірі 80 849 гривень.

Такі висновки відповідач обґрунтовує тим, що за наслідками проведеної перевірки встановлено продаж позивачем частини придбаної м'ясної продукції нижче ціни придбання, тобто нижче собівартості виготовлених та реалізованих товарів, що призвело до заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на 131 650 гривень за період першого та третього кварталу 2012 року, та заниження податку на додану вартість в розмірі 27 626 гривень за цей період. Також перевіркою встановлено взаєморозрахунки позивача з підприємствами по правочинах, що вчинені без наміру створення правових наслідків, в результаті чого завищено валові витрати за період з 01.10.2009 року до 31.03.2011 року на 78 519 гривень, за період з 01.04.2011 року до 30.09.2012 року на 65 9265 гривень, а також завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 53 223 гривень.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність на підставі статуту, назва Товариства є новою назвою приватного підприємства «СВ-Трейд», яке було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності 04.06.2009 року рішенням Коломийської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію №11211020000001283 від 04.06.2009 року, в зв'язку із зміною найменування юридичної особи та засновників, державну реєстрацію установчих документів проведено 20.06.2012 року за №11211450000001610, взятий на податковий облік відповідачем 05.06.2009 року за №ОС-33Ю030, зареєстрований платником податку на додану вартість з 30.06.2009 року свідоцтво №100233136, в зв'язку із зміною найменування товариства, здійснено перереєстрацію позивача платником податку на додану вартість з 11.07.2012 року свідоцтво №200054764, є платником податку на прибуток приватних підприємств.

В період з 15.11.2012 року до 05.12.2012 року відповідачем проведена планова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року до 30.09.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 12.12.2012 року складено акт за №2006/220/36480423 (т. 1 а.с. 16-97).

Висновками проведеної перевірки відповідач встановив порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на 19 630 гривень (за 2 квартал 2010 року в сумі 2 173 гривні, за 3 квартал 2010 року - 5 209 гривень, за 4 квартал 2010 року - 3 480 гривень, за 1 квартал 2011 року - 8 768 гривень); порушення підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 180 682 гривень (за 2 квартал 2011 року в сумі 18 005 гривень, за 3 квартал 2011 року - 110 667 гривень, за 4 квартал 2011 рік - 23 453 гривень, за 1 квартал 2012 року - 23 321 гривень, за 3 квартал 2012 року - 5 236 гривень).

Також висновками вказаної перевірки відповідач встановив порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 та абзац и) пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість на суму 80 849 гривень (червень 2010 року - 1738 гривень, липень 2010 року - 2967 гривень, серпень 2010 року - 1200 гривень, грудень 2010 року - 2784 гривень, лютий 2011 року - 1964 гривні, березень 2011 року - 5050 гривень, квітень 2011 року - 1704 гривні, червень 2011 року - 840 гривень, липень 2011 року - 160 гривень, серпень 2011 року - 6135 гривень, жовтень 2011 року 10053 гривні, листопад 2011 року 16685 гривень, грудень 2011 року 2372 гривні, травень 2012 року - 10214 гривень, червень 2012 року 1278 гривень, серпень 2012 року - 10589 гривень, вересень 2012 року - 5116 гривень).

Вказані висновки відповідача про допущення позивачем зазначених порушень ґрунтуються на тому, що позивач здійснив продаж м'ясної продукції нижче собівартості, що призвело до заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 131 650 гривень, а саме 1 квартал 2012 року 106 717, 00 гривень, 3 квартал 2012 року - 24 933 гривень; а також внаслідок включення до складу валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств грошові кошти сплачені на придбання товарів та послуг ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5., ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» та завищення податкового кредиту з сплати податку на додану вартість, внаслідок включення до складу від'ємного значення податку на додану вартість та податкового кредиту, податку сплаченого вказаним контрагентам при придбанні товарів (робіт, послуг), оскільки всі правочини укладені між позивачем та вказаними особами вчинені без наміру створення правових наслідків.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки та скарг позивача, відповідач 28.03.2013 року оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням за №0000162200 визначив позивачу грошові зобов'язання з сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 187 299, 75 гривень, в тому числі 179 643 гривні за основним платежем та 7 656,75 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями та податковим повідомленням-рішення за №000017200 визначив грошові зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 95 813 гривень, в тому числі 64 098 гривень за основним платежем та 31 715 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.170, 171).

Вирішуючи питання про правомірність визначення відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями розміру податкових зобов'язань, суд зазначає, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми права, які були чинні на момент виникнення таких правовідносин та зазначає їх зміст у відповідних редакціях, оскільки до правовідносин, пов'язаних з обчисленням та нарахуванням податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість за звітні період з 01.10.2009 року до 31.12.2010 року підлягають застосування положення Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», а в періоди з 01.01.2011 року застосовуються положення Податкового кодексу України.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частино 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо звітних періодів за 01.10.2009 року до 01.01.2011 року) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин щодо звітних періодів за 01.10.2009 року до 01.01.2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться в Податковому кодексу України, яким пунктом 198.3 статті 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з придбання товарів, робіт, послуг, проведені в період з 01.10.2009 року до 30.09.2012 року з ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс».

Витрати за господарськими операціями з вказаними контрагентами в розмірі 78 519 гривень за період з 01.10.2009 року до 31.03.2011 року та в розмірі 659 265 гривень за період з 01.04.2011 року до 30.09.2012 року позивачем включено до складу валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств. Також, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем віднесено 80849 гривень податку на додану вартість сплаченого зазначеним контрагентам за поставлені товари, роботи, послуги.

Досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Картман», судом встановлено, що даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами економічної діяльності якого було консультування з питань комерційної діяльності та управління (код 74.14.0), надання інших комерційних послуг (код 74.87.0), посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (код 51.19.0) був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100298245 від 17.10.2010 року (т.1 а.с 106, 107).

Позивачем та ТОВ «Картман» укладено договір №1/02 від 01.02.2011 року про надання послуг, а саме: послуг по стимулюванню збуту продукції (товари торгівельної марки «ВІС», продаж яких здійснює позивач), маркетингових послуг та послуг мерчандайзингу (т.1 а.с.98-100).

На виконання вказаного договору сторонами складено акт приймання передачі послуг за №17 від 25.02.2011 року, за яким позивач прийняв послуги по стимулюванню збуту продукції, які полягали в забезпеченні наявності всього погодженого сторонами договору асортименту продукції в торгівельних об'єктах мереж «Т Кіоск», «Спрінт», «Нова Лінія», «Мантіса»; забезпеченні належної викладки (розміщення) продукції по відношенню до інших товарів в торгівельних об'єктах; підписання договору з новим клієнтом ТОВ «Провідна роздрібна мережа». Ціну послуг визначено в розмірі 4 500 гривень, податок на додану вартість 900 гривень (т.1 а.с.102). ТОВ «Картман» 25.02.2011 року виписано податкову накладну за №99 на вказану операцію, а позивачем здійснено оплату послуг (т.1 а.с.101,103).

Також 01.11.2010 року між позивачем та ТОВ «Картман» укладено договір поставки за №1/11-10, за умовами якого здійснювалася поставка позивачу продукції окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що погоджується сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору (т. 1 а.с. 108).

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Картман» виписано видаткову накладну №33 від 01.02.2011 року на поставку продукції (запальнички, батарейки, серветки, бритви, фасовані продукти харчування) на суму 6 385, 08 гривень, в тому числі податок на додану вартість 1 064, 18 гривень, видаткову накладну №508 від 01.12.2010 року на суму 9937, 44 гривні, в тому числі податок на додану вартість 1 656, 24 гривні та видаткову накладну №346 від 01.11.2010 року на суму 6 768 гривень, в тому числі податок на додану вартість 1 128 гривень (т. 1 а.с. 104, 110, 112). ТОВ «Картман» виписано податкові накладні на вказаний товар у зазначених сумах (т.1 а.с.105,111, 113), а позивачем здійснено оплату за його поставку у повному розмірі (т.1 а.с.101, 109).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі акту, надісланого ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська дійшов висновку, що усі договори, які укладені між ТОВ «Картман» та позивачем свідчать про відсутність поставок товарів та послуг (т.1 а.с.50-58).

Такий висновок відповідачем зроблено після відображення в акті перевірки позивача відомостей про наслідки перевірки ТОВ «Картман», за якими встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, внаслідок відсутності підприємства за своїм зареєстрованим місцезнаходження. При цьому, суд звертає увагу на те, що органами Державної податкової служби при перевірці ТОВ «Картман» встановлено відображення господарських операцій з позивачем, а висновки про безтоварність господарських операцій та нікчемності угод ТОВ «Картман» обґрунтовуються неможливістю здійснити перевірку ТОВ «Картман».

Актом перевірки не спростовується факт продажу товарів та послуг за договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Картман».

Досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля», судом встановлено, що даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля» 01.08.2011 року укладено договір поставки за №163, за умовами якого ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля» взяло на себе зобов'язання передати у власність позивача м'ясо (свинини та яловичини) у кількості, асортименті, по ціні та в строки, відповідно до умов даного договору, специфікації до нього (т.1 а.с.114).

На виконання даного договору ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля» здійснено реалізацію позивачу продукції за видатковими накладними за період з 01.08.2011 року до 31.12.2012 року на загальну суму 72 061 гривню, в тому числі податок на додану вартість 12 010, 17 гривень, виписано податкові накладні на ці операції, а позивачем здійснено повну оплату за поставлений товар (т.1 а.с.116-125). Крім того, ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля» надано позивачу експертний висновок №011467і/11 від 16.08.2011 року про відповідність ГОСТ 7269-79 поставленої продукції (т.1 а.с.126).

Відповідач, під час проведеної перевірки дійшов висновку про те, що суми витрат на придбання продукції та суми сплаченого в її ціні податку на додану вартість не підлягають включенню до складу валових витрат та від'ємного значення з податку на додану вартість, внаслідок відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Відсутність зазначених товарно-транспортних накладних, за висновками акту перевірки позбавляє інші первинні бухгалтерські документи, що складені при здійсненні цих господарських операцій, юридичної сили та доказовості (т.1 а.с.62).

З цього приводу суд зазначає наступне, Законом України «Про автомобільний транспорт» визначені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, у відповідності до статті 48 якого визначений перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, частина 2 вказаної норми Закону встановлює, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, при здійсненні внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом водіями може використовуватися як товарно-транспортна накладна, так й інший визначений законодавством документ, використання якого може здійснюватися як поряд з товарно-транспортною накладною, так і без неї.

Видаткова накладна це первинний бухгалтерський документ, за допомогою якого суб'єкт господарської діяльності може здійснити реалізацію готової продукції та товарів, матеріалів та основних засобів, відвантажити товари на комісію та надати послуги, складення якого передбачено статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як наслідок, наявність у позивача видаткових накладних на поставлений товар є документальним підтвердженням відвантаження позивачу постачальниками придбаних матеріальних цінностей. Наявність видаткових накладних, в сукупності з іншими дослідженими доказами підтверджує факти поставок товарів позивачу. Крім того, обов'язок оформлення товарно-транспортної накладної покладено на постачальника вантажу, а не на одержувача товару, яким є позивач.

Таким чином, відсутність у позивача товарно-транспортних, складених при здійсненні поставки ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля» продукції не може позбавляти юридичної сили інші первинні бухгалтерські документи, а Законом не поставлена достовірність інших документів в залежність від наявності товарно-транспортної накладної.

Також суд зазначає, що актом перевірки не спростовується та не заперечується факт поставки продукції за договором укладеним між позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля». При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем під час проведеної перевірки не досліджувалися обставини фактичного виконання договору, не надавалася оцінка господарським відносинам позивача з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс-Поділля».

Також, позивачем за перевірений період обліковано фінансово-господарські операції з товариством з обмеженою відповідальністю «Вінітекс», яке на момент вчинення правовідносин було зареєстроване, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності якого є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (код 51.19.0), інші види оптової торгівлі (код 51.90.0), було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100096710 від 08.02.2008 року (т.1 а.с 132).

Судом встановлено, що 01.03.2011 року позивачем та ТОВ «Вінітекс» укладено договір постачання №2/03-11, за яким сторони домовилися про здійснення поставки продукції в асортименті та кількості, що погоджується за кожною конкретною партією у замовленні (т.1 а.с.127).

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Вінітекс» виписано видаткові накладні №116 від 01.04.2011 року, №36 від 01.03.2011 року на поставку продукції (запальнички, батарейки, серветки, фасовані продукти харчування) на суму 10 824, 24 гривень, в тому числі податок на додану вартість 1 804, 04 гривень (т. 1 а.с. 137, 140). ТОВ «Вінітекс» виписано податкові накладні на вказаний товар у зазначених сумах, а позивачем здійснено оплату за його поставку у повному розмірі (т.1 а.с.133, 135).

Також, 01.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Вінітекс» укладено договір №1/03-11 про надання послуг, а саме послуг по стимулюванню збуту продукції (товари торгівельної марки «ВІС», продаж яких здійснює позивач), маркетингових послуг та послуг мерчандайзингу, визначено асортимент товару та перелік торгівельних об'єктів, на яких необхідно здійснити надання послуг (т.1 а.с. 128, 130-131).

На виконання вказаного договору про надання послуг сторонами складено акти приймання передачі послуг за №№31, 36, 195 від 31.05.2011 року, за яким позивач прийняв послуги по стимулюванню збуту продукції, які полягали в забезпеченні наявності всього погодженого сторонами договору асортименту продукції в торгівельних об'єктах мереж; забезпеченні належної викладки (розміщення) продукції по відношенню до інших товарів в торгівельних об'єктах; забезпеченні належної викладки (розміщення) продукції по відношенню одного виду продукції до іншого в торгівельних об'єктах, проведенні переговорів та підписання протоколу про наміри з АТ «Нова лінія», проведення переговорів та підписання Договору постачання з ТОВ «Маркогруп». Ціну послуг визначено в розмірі 22 500 гривень, 7 200 гривень та 6000 гривень, відповідно, податок на додану вартість 3 750 гривень, 1200 гривень та 1000 гривень (т.1 а.с.137-139). Позивачем здійснено оплату наданих послуг в повному обсязі (т.1 а.с.133, 134-136).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі акту, надісланого ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська та власного акту перевірки від 24.02.2012 року дійшов висновку, що усі договори, які укладені між ТОВ «Вінітекс» та позивачем свідчать про відсутність поставок товарів та послуг (т.1 а.с.64).

Такий висновок відповідачем зроблено після відображення в акті перевірки позивача відомостей про наслідки перевірки ТОВ «Вінітекс», за якими встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності. При цьому, суд звертає увагу на те, що висновки про безтоварність господарських операцій та нікчемності угод ТОВ «Вінітекс» обґрунтовуються відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності в травні 2011 року, не містять аналізу господарських операцій між сторонами в період їх здійснення.

Актом перевірки не спростовується факт продажу товарів та послуг за договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Вінітекс».

Досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Вінжі», судом встановлено, що даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивачем та ТОВ «Вінжі» 01.08.2011 року укладено договір поставки за №15, за умовами якого ТОВ «Вінжі» взяло на себе зобов'язання постачати позивачу м'ясну сировину з необхідними супроводжувальними документами у кількості, асортименті, по ціні відповідно до накладних (т.1 а.с.141-142).

На виконання даного договору ТОВ «Вінжі» 01.08.2011 року та 02.08.2011 року здійснено поставку сала свинячого замороженого на загальну суму 26 991 гривню, в тому числі податок на додану вартість 4 498, 50 гривень, виписано податкові накладні на ці операції, а позивачем здійснено повну оплату за поставлений товар (т.1 а.с.143-144).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі актів, надісланих ДПІ у Печерському районі м. Києва дійшов висновку, що договори, які укладені між ТОВ «Вінжі» та позивачем свідчать про відсутність поставок товарів, робіт, послуг, є нікчемними (т.1 а.с 40-45).

Такий висновок відповідачем зроблено після відображення в акті перевірки позивача відомостей про наслідки перевірок взаємовідносин ТОВ «Вінжі» з іншими суб'єктами господарювання, та щодо яких органи Державної податкової служби дійшли висновку про безтоварність господарських операцій та нікчемність угод.

При цьому, суд звертає увагу на те, що висновки про безтоварність господарських операцій та нікчемності угод ТОВ «Вінжі» не стосуються господарських операцій, проведених з позивачем та базуються на правовій оцінці контрагентів ТОВ «Вінжі».

Аналогічно, досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «ГМФ», судом встановлено, що даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100116430 від 16.05.2008 року (т.1 а.с.146-148).

Позивачем та ТОВ «ГМФ» 08.06.2011 року укладено договір постачання за №8/06, за умовами якого ТОВ «ГМФ» взяло на себе зобов'язання постачати продукцію окремими партіями на підставі прийнятих замовлень асортименту, кількості продукції та строку поставки (т.1 а.с.145-146).

На виконання даного договору ТОВ «ГМФ» здійснено поставку м'ясної продукції на загальну суму 254 653 гривні та податок на додану вартість 50 930, 65 гривень, виписано податкові накладні на ці операції, а позивачем здійснено повну оплату за поставлений товар.

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі власного акту від 24.02.2012 року, висновками якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій в частині вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину дійшов висновку про зменшення собівартості придбаних товарів та виключення сум податку на додану вартість з показників від'ємного значення цього податку (т.1 а.с 49-50).

При цьому, суд звертає увагу на те, що висновки про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «ГМФ» жодним чином не обґрунтовані, відсутній будь-який аналіз зазначених операцій, зроблені висновки мотивуються єдиним посиланням на попередній акт перевірки.

Також, позивачем обліковано фінансово-господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у приватного підприємства «Оптима ПДМ».

Поставка товару здійснена позивачу на підставі договору поставки №25 від 01.06.2010 року, укладеного між ним та ПП «Оптима ПДМ» (т.1 а.с.153) на суму 35 432, 28 гривень, в тому числі податок на додану вартість 5 905, 38 гривень за видатковими накладними та податковими накладними (т.1 а.с.156-163), позивачем здійснено повний розрахунок за поставлену продукцію (т.1 а.с.154-155).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі акту, надісланого ДПІ у Суворовському районі м. Одеси дійшов висновку, що договори, які укладені між ПП «Оптима ПДМ» та позивачем свідчать про відсутність поставок товарів, є нікчемними (т.1 а.с.58-59).

При цьому, суд звертає увагу на те, що висновки про безтоварність господарських операцій позивача з ПП «Оптима ПДМ» жодним чином не обґрунтовані, відсутній будь-який аналіз зазначених операцій.

Аналогічно, позивачем обліковано фінансово-господарські операції з отримання послуг наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К». Даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивачем та ТОВ «Астана К» 04.04.2011 року укладено договір про надання послуг за №4/04, за умовами якого ТОВ «Астана К» взяло на себе зобов'язання надавати інформаційно-консультаційні послуги, стосовно способів та методів реалізації товарів та послуги з підготовки продукції до продажу, послуги з вивчення та аналізу попиту на товар позивача, які постачалися, постачаються або планують постачатися (т.1 а.с.164).

На виконання даного договору ТОВ «Астана К» в квітні 2011 року надало послуги по підготовці товару до продажу (розпаковка, розміщення на полицях), контроль за зовнішнім виглядом товару, вивченню та аналізу динаміки попиту, дослідження кон'юктури ринку, розміщення інформації про товар на суму 15 530 гривень, в тому числі податок на додану вартість 2 588, 33 гривень, позивачем здійснено повну оплату за надані послуги (т.1 а.с.167).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі акту, надісланого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва дійшов висновку, що договори, які укладені між ТОВ «Астиана К» та позивачем свідчать про відсутність поставок послуг є нікчемними (т.1 а.с 66-69).

Такий висновок відповідачем зроблено після відображення в акті перевірки позивача відомостей про наслідки перевірки ТОВ «Астана К», при цьому, суд звертає увагу на те, що висновки про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «Астана К» жодним чином не обґрунтовані, відсутній будь-який аналіз зазначених операцій.

Також, щодо господарської операції облікованої позивачем з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 на придбання 07.06.2011 року яловичини на суму 29 500 гривень, в тому числі податок на додану вартість 4 916, 67 гривень, та операції з товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Ком» 09.08.2011 року на суму 174 484, 20 гривень, податок на додану вартість 34 896, 84 гривень відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів на підставі висновків ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва та ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, не досліджуючи фактичність здійснення цих господарських операцій, можливість їх реального виконання. Крім того, неправильність застосування зазначених висновків інших органів державної податкової служби до правовідносин позивача була предметом дослідження в іншій адміністративній справі (т.2 а.с.94-102).

Також за перевірений період позивачем отримано авто послуги в кількості 90 поїздок згідно рахунку на підставі договору №2 від 01.09.2011 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Укравтовантаж» на загальну сумум 40 200, 04 гривень, в тому числі податок на додану вартість 6 700, 41 (т.2 а.с. 1-4).

Відповідач, під час проведеної перевірки на підставі акта ДПІ у Кіровоградській ОДПІ «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Логістичний центр «Укравтовантаж» та відсутності товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу дійшов висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вказаним контрагентом і як наслідок до висновку про те, що суми витрат на придбання продукції та суми сплаченого в її ціні податку на додану вартість не підлягають включенню до складу валових витрат та від'ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність обов'язку у позивача зберігати товарно-транспортні накладні зазначена судом вище. Також посилання відповідачем в акті перевірки на ту обставину, що щодо контрагента позивача - ТОВ «Логістичний центр «Укравтовантаж» відсутня інформація про отримання ліцензії на здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом не обґрунтовує зроблених висновків про нікчемність правочинів, а встановлення факту відсутності відповідної ліцензії може бути підставою для юридичної відповідальності ТОВ «Логістичний центр «Укравтовантаж» і не може створювати наслідків для позивача.

Аналогічно, за період з 01.09.2011 року до 31.12.2011 року позивачем отримано експедиторські послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, наданих приватним підприємством «Еліс Транс Сервіс» на загальну суму 69 950 гривень, в тому числі 11 608, 33 гривень податку на додану вартість.

Здійснення надання вказаних послуг проводилося ПП «Еліс Транс Сервіс» на підставі договорів-заявок, виконання послуг підтверджується актами здачі-прийняття надання послуг, податковими накладними. Крім того, контрагент позивача ПП «Еліс Транс Сервіс» на ухвалу суду надав докази здійснення вказаних операцій та копії первинних бухгалтерських документів та копії документів бухгалтерського обліку зазначених операцій (т.2 а.с.150-230).

Відповідач, за наслідками проведеної перевірки дійшов висновку про відсутність фактів надання зазначених послуг на підставі відсутності товарно-транспортних накладних та акта ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про неможливість проведення перевірки», при цьому суд зазначає, що дії ДПІ у Печерському районі м.Києва по проведенню зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Сервіс» та дії по оформленню результатів такої звірки визнано протиправними в судовому порядку (т.2 а.с.91-93).

Досліджуючи рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «А-Прайм», ТОВ «МДП», ПП «Іскер Дніпро», ПП «Симетрія», ТОВ «ТД Лайнер», ТОВ «ТД Труд», а також зв'язок між фактом придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю позивача суд встановив наступне.

Контрагентами позивача на поставлену продукцію виписано видаткові накладні також на надані послуги сторонами складено акти здачі-прийняття наданих послуг із зазначенням постачальника та одержувача товарів, платника, найменування продукції, її кількість, ціна без податку на додану вартість, суму податку на додану вартість, загальну суму, дату складення, підписи та печатки сторін, виписано податкові накладні на вказані господарські операції.

Судом встановлено використання позивачем поставленої продукції та наданих послуг в своїй господарській діяльності, а саме: придбані товарно-матеріальні цінності реалізовані третім особам, а надані послуги спожито (т.2 а.с.51-90).

Також судом встановлено повне виконання позивачем своїх зобов'язань із зазначеними контрагентами та здійснення ним оплати за поставлений товар та надані послуги в повному обсязі.

Зазначені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи та дослідженими в судовому засіданні копіями договорів, актів приймання-передачі, розрахунками, видатковими накладними, податковими накладними.

Вказані докази підтверджують реальність операцій між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», а також їх фактичне виконання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання товарно-матеріальних цінностей, послуг та понесення позивачем витрат пов'язаний із господарською діяльністю позивача.

Актом перевірки позивача відповідачем зроблений висновок, за яким встановлено відсутність поставки товарів та надання послуг, при цьому суд звертає увагу на ту обставину, що в акті перевірки вказані висновки мотивованим виключно висновками інших органів Державної податкової служби, одночасно відповідачем даним актом перевірки досліджено первинні бухгалтерські документи та документи податкового обліку, однак встановленим під час проведеної перевірки фактичним обставинам, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій належної оцінки не було надано та їх до уваги не взято.

Як наслідок, висновок відповідача про відсутність поставок товарів та послуг є таким, що не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду та не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд перевіряючи правосуб'єктність контрагентів позивача встановив, що вони включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також зареєстроване платниками податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем продукції, робіт, послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат та податкового кредиту податку на додану вартість покупцем.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт в ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» на момент формування показників податкової звітності були в наявності у позивача.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як наслідок, суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем товарів та послуг в ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», також про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в період виникнення спірних правовідносин з 01.10.2009 року до 01.01.2011 року визначав Закон України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування визначено операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

У відповідності до пункту 1.4 статті 1 вказаного закону поставка товарів, визначена як будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За змістом підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічно правовідносини визначені з 01.01.2011 року Податковим кодексом України, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 якого визначений податковий кредит як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Слід також зазначити, що пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення правовідносин за період з 01.07.2009 року до 31.12.2010 року) встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Аналогічно положеннями Податкового кодексу України визначено підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем пункту 134.1 статті 134 та підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, внаслідок заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 131 650 гривень, а саме 1 квартал 2012 року 106 717, 00 гривень, 3 квартал 2012 року - 24 933 гривень, в результаті здійснення продажу м'ясної продукції нижче собівартості, то такий висновок є невірним, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно із статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового період, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу.

Порядок визначення доходів та їх склад врегульований статтею 135 Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 якої дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг.

Таким чином, дохід від продажу продукції визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості. Законом не заборонено здійснення продажу продукції за ціною нижчою її придбання.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення звичайної ціни у відповідності до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пункту 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України до 01.01.2013 року здійснюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не навів жодних доводів та не надав жодних доказів, що могли б свідчити про те, що ціна товарів, визначена позивачем при їх реалізації не відповідає рівню звичай них цін.

Як наслідок, продаж товарів позивачем в першому та третьому кварталі 2012 року здійснено за ціною, що відповідає рівню ринкових цін, а визначення доходу від операційної діяльності в розмірі договірної (контрактної) вартості від реалізації товарів здійснено позивачем правомірно.

Враховуючи вищевикладене, а також висновки суду про фактичність господарських операцій позивача та реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, то суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств грошові кошти сплачені на придбання товарів та послуг ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» за період з 01.10.2009 року до 30.09.2012 року. Також позивачем правомірно включено до складу від'ємного значення податку на додану вартість та податкового кредиту за період з 01.10.2009 року до 30.09.2012 року, кошти сплаченого податку вказаним контрагентам при придбанні товарів та послуг.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У висновках перевірки відповідач стверджує, що правочини з ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України їх слід вважати нікчемними, а визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України за №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Як зазначалося судом вище, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по придбанню продукції та отриманні послуг вантажного перевезення та послуг по стимулюванню збуту, маркетингових послуг, відносно придбання яких податковими органами зроблено висновок про нікчемність угод, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ПП «Еліс Транс Сервіс», ТОВ «Логістичний центр Укравтовантаж», ТОВ «Вінжі», ПП ОСОБА_5, ТОВ «ГМФ», ТОВ «Картман», ТОВ «Оптима ПДМ», ТОВ «Техноторг - Ком», ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Ресурс Поділля», ТОВ «Вінітекс» та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем валових витрат, то є протиправним визначення позивачу грошового зобов'язання з сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 179 643 гривень та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7 656, 75 гривень. Також враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, є протиправним визначення позивачу грошового зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 64 098 гривень та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму таких зобов'язань в розмірі 31 715 гривень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином є протиправними та такими, що підлягають до скасуванню податкове повідомлення-рішення за №0000162200 від 28.03.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на прибуток на суму 187 299, 75 гривень та податкове повідомлення-рішення за №0000172200 від 28.03.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість на суму 95 813 гривень, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0000162200 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошових зобов'язань товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-Трейд Плюс» за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 187 299, 75 гривень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0000172200 від 28.03.2013 року про збільшення суми грошових зобов'язань товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-Трейд Плюс» за платежем податок на додану вартість в розмірі 95 813 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 29.07.2013 року.