Постанова

від 12.02.2019 по справі 809/1385/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №809/1385/13-а

адміністративне провадження №К/9901/4070/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 (суддя - Остапюк С.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 (головуючий суддя - Каралюс В.М., судді: Затолочний В.С., Матковська З.М.) у справі № 809/1385/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СВ-Трейд Плюс до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю СВ-Трейд Плюс (далі - ТОВ СВ-Трейд Плюс ) звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Коломийська ОДПІ) від 28.03.2013 №0000162200 та № 0000172200.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Коломийська ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог Коломийська ОДПІ посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , статті Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , статей 139, 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідач зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо постачальників, а також вимоги законодавчих норм, надані позивачем первинні документи за наслідками господарських операцій із його контрагентами складені з порушенням, у зв'язку з чим не підтверджено факт здійснення таких господарських операцій та відсутні підставі для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та послуг.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, Коломийською ОДПІ проведена планова невиїзна документальна перевірка ОВ СВ-Трейд Плюс з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 до 30.09.2012.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 12.12.2012 за №2006/220/36480423, в якому відображено висновок порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ; підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 180682,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.3.6 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість та порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 та абзац и) пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 80849,00 грн.

Вказані висновки відповідача про допущення позивачем зазначених порушень ґрунтуються на тому, що позивач здійснив продаж м'ясної продукції нижче собівартості, що призвело до заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 131650,00 грн.; внаслідок включення до складу валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств грошові кошти сплачені на придбання товарів та послуг ПП Еліс Транс Сервіс , ТОВ Логістичний центр Укравтовантаж , ТОВ Вінжі , ПП ОСОБА_1, ТОВ ГМФ , ТОВ Картман , ТОВ Оптима ПДМ , ТОВ Техноторг - Ком , ТОВ Торгівельно-промислова компанія Ресурс Поділля , ТОВ Вінітекс та завищення податкового кредиту з сплати податку на додану вартість, внаслідок включення до складу від'ємного значення податку на додану вартість та податкового кредиту, податку сплаченого вказаним контрагентам при придбанні товарно-матеріальних цінностей, послуг по стимулюванню збуту продукції (товари торгівельної марки ВІС , продаж яких здійснює позивач), інформаційно-консультаційних послуг, авто послуг, експедиторських послуг, оскільки всі правочини укладені між позивачем та вказаними особами вчинені без наміру створення правових наслідків, що мотивовано посиланням на податкову інформацію, де викладено висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність в них складських, виробничих приміщень, трудових ресурсів та транспортних засобів.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 28.03.2013 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0000162200, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 187299,75 грн., в тому числі 179643,00 грн. за основним платежем та 7656,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями ;

№000017200, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 95813,00 грн., в тому числі 64098,00 грн. за основним платежем та 31715,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що формування податкового обліку за наслідками господарських операцій позивача із спірними контрагентами здійснювалось на підставі оформлених належним чином первинних документів, які розкривають зміст та факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності підприємства, чим спростовано висновки податкового органу щодо порушення ТОВ СВ-Трейд Плюс норм податкового законодавства, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як визначено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми визначено і чинним з 01.01.2011 Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Також первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; актів приймання-передачі послуг; платіжних доручень; експертного висновку про відповідність поставленої продукції.

Коломийською ОДПІ, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення СВ-Трейд Плюс розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

При цьому, судами з'ясовано, що господарські операції між позивачем та ПП Еліс Транс Сервіс , ТОВ Логістичний центр Укравтовантаж , ТОВ Вінжі , ПП ОСОБА_1, ТОВ ГМФ , ТОВ Картман , ТОВ Оптима ПДМ , ТОВ Техноторг - Ком , ТОВ Торгівельно-промислова компанія Ресурс Поділля , ТОВ Вінітекс мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання товарно-матеріальних цінностей, послуг та понесення позивачем витрат пов'язано із господарською діяльністю позивача.

Посилання контролюючого органу на відсутність товарно-транспортних накладних у даному випадку не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Як вірно зазначено судом судами попередніх інстанцій, правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

В свою чергу, відповідачем не було доведено, що позивач та його контрагенти при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його постачальники були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Також судові інстанції правильно відхилили посилання податкового органу на податкову інформацію щодо постачальників позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами Коломийської ОДПІ під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем пункту 134.1 статті 134 та підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, внаслідок заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на 131650,00 грн., в результаті здійснення продажу м'ясної продукції нижче собівартості, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно із статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового період, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу.

Порядок визначення доходів та їх склад врегульований статтею 135 Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 якої дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення звичайної ціни у відповідності до пункту 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та пункту 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України до 01.01.2013 року здійснюється за правилами пункту 1.20 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Так, підпунктом 1.20.1 пункту 12.20 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Судами встановлено, що відповідачем ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи відповідачем не наведено жодних доводів та не надано жодних доказів, що ціна товарів, визначена позивачем при їх реалізації не відповідає рівню звичайних цін.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Положеннями статті 43 та статті 44 Господарського кодексу України встановлена свобода підприємницької діяльності, зокрема: право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

При цьому слід зазначити, що власне збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції. Податковий кодекс України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду