Ухвала

від 06.08.2013 по справі 918/938/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" серпня 2013 р. Справа № 918/938/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом HK HIMALAYAN SUNRISE IM&EXP TRADE AND INVESTMENT MANAGEMENT LIMITED (Китай) в особі представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Панацея" (м. Бровари, Київська обл.)

до відповідача Приватного підприємства "СВІ-Студія", (м. Рівне)

про визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману

Представники:

Від позивача : не з'явився

Від відповідача : не з'явився

Обставини справи.

Позивач - HK HIMALAYAN SUNRISE IM&EXP TRADE AND INVESTMENT MANAGEMENT LIMITED (Китай) в особі представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова Панацея" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "СВІ-Студія" про визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюваний правочин був вчинений позивачем під впливом обману з боку відповідача. Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просив суд витребувати від Рівненської митниці інформацію про акредитацію відповідача в якості суб'кта зовнішньоекономічної діяльності та витребувати від ПАТ "Ощадбанк" інформацію про надходження та рух коштів по розрахунковому рахунку відповідача.

В судовому засіданні 23.07.2013 р. представник позивача підтримав позовні вимоги.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався, в тому числі за клопотанням позивача. В судовому засіданні 23.07.2013 р. розгляд справи було відкладено на 06.08.2013р.

В судове засідання 06.08.2013 р. представник позивача не з'явився, 06.08.2013 р. позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника позивача.

Подане заявником клопотання про відкладення розгляду справи судом відхилено, оскільки у справі № 918/938/13 відбулося два судових засідання (09.07.2013р., 23.07.2013р.) в яких сторони мали можливість довести суду свої доводи. До клопотання не подано доказів, що стверджують вказані в ньому обставини, зокрема обставини щодо хвороби представника.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. юридичну особу можуть представляти необмежене коло представників. Крім того, як вбачається з довіреності виданої позивачем, його інтереси в суді може представляти не лише один представник який подав клопотання про відкладення розгляду справи (Мельник Р.В.), а й інші довірені особи.

Суд також зауважує, що явка представників сторін для участі у судовому засіданні не визнавалася обов'язковою. Нез'явлення в судове засідання не перешкоджає розгляду позовної заяви, позивач не був позбавлений можливості в письмовій формі повідомити суд про можливу зміну своєї позиції відносно поданого позову або повідомити суд про будь-які обставини, що могли стосуватись розгляду справи.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, будь-яких заяв, клопотань суду не надав, причин неявки не повідомив, конверти з повідомленнями про дату, час та місце проведення судового засідання, направлені на адресу зазначену в ЄДРПОУ: м.Рівне, вул.Остафова, 29, повернулися до господарського суду з відміткою відділення зв'язку: "за вказаною адресою не значиться".

З наявних у справі матеріалів вбачається, що адреса місцезнаходження відповідача: м.Рівне, вул.Остафова, 29, куди і направлялись усі ухвали господарського суду.

Як роз'яснено в листі Вищого господарського суду України від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.03.2012 р., між Приватним підприємством "СВІ-Студія" (м. Рівне, Україна), (далі-Продавець), та HK HIMALAYAN SUNRISE IM&EXP TRADE AND INVESTMENT MANAGEMENT LIMITED (Китай), (далі-Покупець), від імені та в інтересах якого, як Представник діяло Товариство з обмеженою відповідальністю "Синій рубін" (Республіка Білорусь), (далі-Представник), був укладений Контракт № 16.03.2012 (далі-Контракт) на купівлю продукції - лісоматеріали (а.с.15-18).

У відповідності до пункту 1 Контракту, Продавець зобов'язався продати, а Покупець купити та оплатити лісоматеріали (різних порід, довжини і діаметрів) згідно з поданих Представником Покупця заявок, що вважались сторонами невід'ємною частиною Контракту на умовах FOB (Одеса, Іллічівськ, порт).

Пунктом 2.2. Контракту передбачено, що відвантаження Продавцем продукції Покупцю проводиться протягом 5-ти днів з моменту отримання Продавцем предоплати на розрахунковий рахунок Продавця.

Умовами поставки згідно пункту 3.1. Контракту визначено, що відвантаження продукції здійснюється на умовах FOB порт Одеса (відповідно до умов INCOTERMS 2010). Країна призначення Китай. Продавець виконав поставку, коли виконав зобов'язання з митного очищення товару для експорту, і товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження (пункт 3.1.1. Контракту).

Контракт скріплено печатками та підписами уповноважених представників сторін.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи розписки (а.с.22) 03.05.2012 р. відповідач в особі керівника Приватного підприємства "СВІ-Студія" - Маршала Сергія Вікторовича отримав в якості авансового платежу на виконання Контракту 2500 доларів США готівкою.

04.05.2012 р. Покупець перерахував на рахунок Продавця 15816 доларів США авансового платежу, що підтверджується відповідною випискою із банку (а.с.21 зворот).

08.05.2012 р. відповідно до Контракту Представником Покупця сформовано та подано Продавцю заявку на підготовку та відправку партії продукції на умовах Контракту (а.с. 23).

05.07.2012 р. Покупцем на рахунок Продавця перераховано 18684 доларів США в якості остаточних розрахунків по виконанню Контракту з поставки продукції за вказаною заявкою від 08.05.2012 р., що підтверджується відповідною випискою із банку (а.с.21).

Докази виконання відповідачем умов Контракту щодо передачі позивачу продукції в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України), підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини 1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За приписами частини 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (пункти 19, 20) визначено, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тобто, для того, щоб кваліфікувати правочин з купвлі-продажу товару як укладений під впливом обману, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

У відповідності до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Зі змісту договору суд вбачає що, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору.

Разом з тим, представником позивача було направлено звернення до Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області про порушення кримінальної справи щодо Маршала Сергія Вікторовича, який на думку позивача, будучи директором відповідача та використовуючи своє службове становище вчинив злочин, визначений статтею 190 Кримінального кодексу України, що передбачає заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Постановою слідчого СДСБЕЗ Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області Приступи Н.В. від 16.10.2012 року в порушенні кримінальної справи було відмовлено, в зв'язку із кваліфікацією цих дій як господарський спір (а.с.30). Як зазначено в постанові слідчого, за результатами перевірки фактичні дані щодо вчинення шахрайських дій директором відповідача Маршалом С.В. встановлені не були, зокрема не встановлений умисел директора підприємства на заволодіння чужим майном.

Твердження позивача про відсутність господарської діяльності відповідача, зокрема про відсутність виробничих потужностей для виготовлення продукції та реєстрації у митних органах, не підтверджені відповідними доказами.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.24-25) видами діяльності відповідача - Приватного підприємства СВІ-Студія (код 37802097) серед іншого є: лісопильне та стругальне виробництво; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, що співпадає з предметом оспорюваного Контракту.

Як встановлено судом, позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах щодо купівлі-продажу продукції, а також, що відповідач умисно ввів позивача в оману, не маючи намір передати продукцію, через відсутність у відповідача господарської діяльності, виробничих потужностей для виготовлення лісоматеріалів та реєстрації в митних органах, що забезпечило б виконання Контракту, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких по обставинах справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порушення вимог статті 33 ГПК України, позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача, та сам факт обману.

Як роз'яснено в пункті 2.3. постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 38 ГПК України визначено порядок витребування доказів. Так, сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43 1 - 43 10 цього Кодексу.

Таким чином, ГПК України унормовано порядок витребування доказів з причин неможливості їх самостійного надання стороною у справі, шляхом подачі суду мотивованого клопотання або заяви про витребування доказів як запобіжного заходу. Саме лише посилання у прохальній частині позову про необхідність витребування певної інформації, без визначеного статтею 38 ГПК України обов'язкового обґрунтування, не може бути оцінене судом як клопотання про витребування доказів та відповідно не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсним спірного правочину необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати у справі суд залишає за позивачем.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судові витрати у справі залишити за позивачем.

Суддя Качур А.М.