cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" серпня 2013 р.Справа № 922/2924/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт", м.Зіньків, Полтавська область до Державного підприємства "Південна залізниця", м.Харків про стягнення 221992,46 гривень за участю представників:
позивача - Зимовця С.О. (довіреність №б/н від 12 липня 2013 року)
відповідача - Щербакова О.В. (довіреність №371 від 26 квітня 2013 року)
ВСТАНОВИВ:
12 липня 2013 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Південна залізниця" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 221992,46 гривень, у тому числі, 203541,92 гривень суми основної заборгованості, 10457,73 гривень суми нарахованої пені, 4208,55 гривень суми 3% річних та 3784,26 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №НХ-12-952/НЮ, укладеного між сторонами 20 червня 2012 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 4439,86 гривень судового збору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду (суддя Ольшанченко В.І.). Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30 липня 2013 року.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду Харківської області №863 від 29 липня 2013 року, беручи до уваги відпустку судді Ольшанченка В.І., справу №922/2924/13 було передано до розгляду судді Аріт К.В.
30 липня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№27725) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.
30 липня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№27633), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але вважає, що Позивач надав йому акти прийому-передачі за спірним договором лише 23 квітня 2013 року, а тому строк виконання спірного грошового зобов'язання, на думку Відповідача, сплив 02 липня 2013 року. Крім того, останній зазначив, що 22 липня 2013 року ним було повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 203541,92 гривень, у зв'язку з чим просив суд припинити провадження у справі в цій частині позову за відсутністю предмету спору. Також, Відповідач просив суд зупинити провадження у даній справі та надіслати матеріали справи до органу досудового розслідування, для встановлення обставин вчиненого, на його думку, представником Позивача злочину, передбаченого ст.358 Кримінального кодексу України, а саме, підроблення дати підписання акту приймання-передачі за спірним договором. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 липня 2013 року було відкладено розгляд справи на 08 серпня 2013 року.
06 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№28760), в яких зазначив, що обов'язкова форма акту приймання-передачі товару за договором поставки чинним законодавством України не передбачена, а тому відповідний акт може бути складений тільки у довільній формі. Виходячи з цієї позиції, Позивач вважає, що датою поставки потрібно вважати дату, зазначену у підписаних з обох сторін видаткових накладних. Також, Позивач вказав на той факт, що після отримання товару, Відповідачем не було пред'явлено жодних претензій по якості та кількості товару. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.
Крім того, 06 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№28762) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд додатково стягнути з Відповідача штраф в розмірі 5% від суми основного боргу в сумі 10177,10 гривень. Дану вимогу обґрунтував тим, що Відповідач ухилявся від сплати суми основного боргу, а тому Позивач має право застосувати норми "Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення", затвердженні постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25 липня 1988 року. Судом було прийнято відповідну заяву до розгляду.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року наполягав на задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року проти заяви Позивача про збільшення розміру позовних вимог заперечував, посилаючись на її безпідставність.
Суд, розглянувши відповідну заяву, зазначає наступне.
Відповідно до п.66 "Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення", за необґрунтовану відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% суми, від сплати якої він відмовився або ухилився.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2013 року Відповідач повністю сплатив суму основної заборгованості у розмірі 203541,92 гривень, тобто станом на день подачі відповідної заяви (06 серпня 2013 року) основна заборгованість перед Позивачем була відсутня. Таким чином, посилання Позивача на ухилення Відповідача від сплати суми боргу є хибним, а тому суд відмовляє у задоволенні відповідної заяви, в частині стягнення з Відповідача штрафу у розмірі 10177,10 гривень.
Представник Відповідача, в свою чергу, 08 серпня 2013 року надав через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№28975), в яких наполягав на підробленні Позивачем спірних актів приймання-передачі товару, у зв'язку з чим просив суд зупинити провадження у даній справі та призначити судову експертизу оригіналів документів, наданих Позивачем в обґрунтування позовних вимог, а саме примірників актів приймання-передачі товарів, згідно специфікацій №1 та №2. Крім того, зазначив, що перебіг строку спірного грошового зобов'язання повинен був розпочатися 23 квітня 2013 року, тобто в день підписання ним спірних актів приймання-передачі товару, та мав закінчитися лише 02 липня 2013 року. З урахуванням викладеного, вважає, що Позивач має право вимагати стягнення тільки 351,32 гривень суми 3% річних та 819,44 гривень пені. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року проти клопотань Відповідача про зупинення провадження у справі заперечував, посилаючись на їх безпідставність.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року наполягав на задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі.
Суд, розглянувши вищевказані клопотання Відповідача про зупинення провадження у даній справі, у зв'язку з призначенням судової експертизи, та з метою надіслання матеріалів справи до органу досудового розслідування, для встановлення обставин вчиненого, на його думку, представником Позивача злочину, передбаченого ст.358 Кримінального кодексу України, зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:
1) призначення господарським судом судової експертизи;
2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;
3) заміни однієї з сторін її правонаступником.
Пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що статтею 79 Господарського процесуального кодексу встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Як вбачається з матеріалів справи, твердження Відповідача щодо скоєного, на його думку, Позивачем злочину, нічим не підкріплено та не обґрунтовано належним чином.
Отже суд, розглянувши відповідні клопотання Відповідача про зупинення провадження у даній справі, з урахуванням того, що у матеріалах справи міститься достатньо належних доказів для розгляду даного спору, та того, що спірні акти приймання-передачі товару є не єдиними належними доказами спірних правовідносин сторін, вважає ці клопотання необґрунтованими та безпідставними, а тому відмовляє в їх задоволенні.
Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 08 серпня 2013 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
20 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт" (Позивачем) та Державним підприємством "Південна залізниця" (Відповідачем) було укладено договір поставки №НХ-12-952/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого, Позивач зобов'язався поставити та передати у зумовлені строки у власність Відповідачу певну продукцію (товар), а Відповідач, в свою чергу, прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.
Розділом 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати товару, згідно якого покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлення товару (п. 4.2 договору).
В 5 розділі спірного договору сторони дійшли згоди щодо умов поставки товару. Так, однією з умов постачання є те, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю (п.5.1.4 договору).
За невиконання умов договору сторони передбачили сплату пені для покупця в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару (п. 7.3 договору).
Строк дії договору сторони визначили до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до його повного виконання (п. 10.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач взяті на себе зобов'язання за спірним договором виконав в повному обсязі, а саме поставив на адресу Відповідача двома партіями товар на загальну суму 213541,92 гривень, що підтверджується наступними документами, наявними у матеріалах справи:
- видаткова накладна №с-027 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн.;
- видаткова накладна №с-09 від 27 березня 2012 року на суму 35590,32 грн.;
- рахунок-фактура №с-036 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн.;
- рахунок-фактура №с-010 від 26 березня 2012 року на суму 35590,32 грн.;
- довіреність на отримання товару №149 від 26 березня 2012 року;
- довіреність на отримання товару №333 від 20 липня 2012 року;
- податкова накладна №4 від 17 липня 2012 року;
- податкова накладна №2 від 27 березня 2013 року.
Відповідач підтвердив та визнав факт поставки товару на зазначену суму, проте, оплата була ним здійснена лише частково, а саме 31 січня 2013 року у розмірі 10000,00 гривень.
Як свідчать матеріали справи, товар було поставлено Відповідачеві у повному обсязі згідно з умовами договору, і з боку Відповідача не було ані повернень, ані претензій щодо кількості та якості товару.
З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив 3 претензії (а.с.18,20,22) на адресу Відповідача про сплату виниклої заборгованості, але відповіді не отримав.
В процесі розгляду справи, 22 липня 2013 року, Відповідач повністю сплатив суму основної заборгованості у розмірі 203541,92 гривень. Даний факт підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №1219 від тієї ж дати. Також, цей факт сплати та зарахування заборгованості підтверджує і сам Позивач. У зв'язку зі сплатою боргу, Відповідач просив суд припинити провадження по справі в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З урахуванням викладеного, суд, роз'яснивши представникам сторін наслідки припинення провадження у справі, а саме, про недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет, із тих же підстав, припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 203541,92 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, як випливає із приписів даної правової норми, за договором поставки на постачальника покладено обов'язок передати товар покупцю у зумовлені строки, а на покупця покладено обов'язок прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, маркам, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Отже, з умов спірного договору вбачається, що сторони погодили предмет договору та ціну шляхом складання специфікацій №1 та №2 (а.с.17,32), які є невід'ємною частиною спірного договору, тобто сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки, а договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав з порушенням погодженого сторонами строку.
Щодо посилань Відповідача на те, що строк виконання ним грошового зобов'язання за спірним договором на момент розгляду справи ще не настав, суд зазначає наступне.
Відповідач, в обґрунтування своїх заперечень, посилається на п.5.1.4 договору, яким сторони визначили, що датою поставки товару є день підписання сторонами акту приймання - передання товару, та саме з цієї дати починає відраховуватись 45 банківських днів, що передбачені п. 4.2 договору, для оплати. Оскільки сторонами акти приймання - передання товару підписані не були, то, на думку Відповідача, строк оплати за отриманий ним за договором товар ще не настав.
Суд не погоджується з такою позицією Відповідача, оскільки, як слушно зазначив Позивач, обов'язкова форма акту приймання - передання товару за договором поставки діючим законодавством не передбачена. Таким чином, зазначений акт може бути складений сторонами у довільній формі. Цей документ повинен обов'язково містити інформацію про кількість отриманого за договором товару та підпис уповноважених представників двох сторін, що посвідчує факт передання одною стороною та прийняття іншою стороною певної кількості товару за договором поставки. Таким чином, зазначеним документом суд вважає і видаткову накладну, оформлену належним чином, яка підтверджує факт отримання Відповідачем від Позивача певної кількості товару за договором та містить дату здійснення цього факту.
Крім того, за приписами Інформаційного листа №01-06/928/2012 Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається правилами, встановленими ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України.
Виходячи з вищевикладеного, датою поставки товару по видатковій накладній №с-09 суд вважає дату, що зазначена у відповідній видатковій накладній, а саме 27 березня 2012 року. Однак, датою поставки товару по видатковій накладній №с-027 від 17 липня 2012 року суд вважає 20 липня 2013 року, з урахуванням того, що довіреність на отримання товару №333 була видана представнику Відповідача саме в цей день (а.с.29). Отже, з цих дат суд відраховує строк для оплати поставленого товару, відповідно до п.4.2 спірного договору.
Вищевказані видаткові накладні було підписано Відповідачем без будь - яких застережень та зауважень.
Таким чином, посилання Відповідача, що до моменту підписання актів приймання-передачі, строк оплати за поставлений за договором товар ще не настав, не відповідають дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 10457,73 гривень пені, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).
Відповідно до п.7.3 спірного договору, за несвоєчасну оплату Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.
Позивач нарахував суму пені з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.
Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3784,26 гривень суми інфляційних втрат та 4208,55 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунки Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що розрахунки є невірними в частині суми інфляційних втрат, а тому, суд, перерахувавши заявлені до стягнення Позивачем суми, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 4208,55 гривень суми 3% річних та 533,85 гривень інфляційних втрат, в решті стягуваної суми інфляційних втрат слід відмовити.
Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 65, 79, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Південна залізниця" (61052, м.Харків, вул.Червоноармійська, 7, код ЄДРПОУ 01072609, р/р №26004000016 в ХФ "Експрес-банк", МФО 350716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт" (38100, Полтавська область, м.Зіньків, вул.Щорса, 93-В, код ЄДРПОУ 36249678, р/р №26000060036398 у Зіньківському відділенні філії "Полтавського головного регіонального управління "ПАТ комерційного банку "ПриватБанк", м.Полтава, МФО 331401) 10457,73 гривень пені, 4208,55 гривень суми 3% річних, 533,85 гривень інфляційних втрат та 4374,86 гривень судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позову щодо стягнення 3250,41 гривень суми інфляційних втрат та 10177,10 гривень 5% штрафу відмовити.
В частині позову щодо стягнення 203541,92 гривень суми основної заборгованості провадження у справі №922/2924/13 припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 13 серпня 2013 року.
Суддя Аріт К.В.
Справа №922/2924/13
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 08.08.2013 |
Оприлюднено | 14.08.2013 |
Номер документу | 32960773 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Аріт К.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні