Постанова

від 18.10.2013 по справі 922/2924/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2013 р. Справа № 922/2924/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Зимовець С.О.

відповідача - Щербаков О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2739 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 08.08.13 р. у справі № 922/2924/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт", Полтавська область, м. Зіньків

до Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків

про стягнення 221992,46 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Державного підприємства "Південна залізниця" 221992,46 грн., у тому числі: 203541,92 грн. основної заборгованості, 10457,73 грн. пені, 4208,55 грн. 3% річних та 3784,26 грн. інфляційних втрат та 4439,86 грн. судового збору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує умови договору поставки № НХ-12-952/НЮ від 20.06.2012 року щодо оплати поставленого товару.

06.08.2013 року позивача звернувся до господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд додатково стягнути з відповідача штраф в розмірі 5% від суми основного боргу в сумі 10177,10 грн., яка судом прийнята до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.08.2013 року у справі № 922/2924/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Південна залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт" 10457,73 грн. пені, 4208,55 грн. 3% річних, 533,85 грн. інфляційних втрат та 4374,86 грн. судового збору. В частині позову щодо стягнення 3250,41 грн. інфляційних втрат та 10177,10 грн. 5% штрафу відмовлено. В частині позову щодо стягнення 203541,92 грн. основної заборгованості провадження у справі № 922/2924/13 припинено, на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав з порушенням погодженого сторонами строку та ін.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2013 року у справі № 922/2924/13 в частині задоволення вимог позивача, що перевищують розмір штрафних санкцій та суми збільшення боргу визнаної відповідачем та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, що перевищують розмір штрафних санкцій та суми збільшення боргу визнаної відповідачем, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

Крім того, відповідач у апеляційній скарзі заявив про призначення судової експертизи оригіналів документів, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, а саме: примірників актів приймання-передачі товарів згідно з специфікаціями № 1 та № 2, доручити проведення судової експертизи Київському науково - дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Клопотання про призначення судової експертизи оригіналів документів не підлягає задоволенню оскільки з урахуванням вимог ст. 79 ГПК України необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розгляду по суті заявлених позовних вимог. Разом з тим, зазначені відповідачем обставини для зупинення провадження по справі не є такими, що перешкоджають її розгляду по суті, в зв'язку з чим, підстав для зупинення провадження по справі через необхідність її надсилання справи до слідчих органів в даному випадку судова колегія не вбачає.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 20.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КМ Стандарт" (постачальник) та Державним підприємством "Південна залізниця" (покупець) укладено договір поставки № НХ-12-952/НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався поставити та передати у зумовлені строки у власність покупця певну продукцію (далі - товар), а покупець, в свою чергу, прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату. Даний договір підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Розділом 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати товару, згідно з яким покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлення товару (п. 4.2. договору).

В 5 розділі спірного договору сторони дійшли згоди щодо умов поставки товару. Так, однією з умов постачання є те, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю (п. 5.1.4. договору).

За невиконання умов договору сторони передбачили сплату пені для покупця в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару (п. 7.3. договору).

Строк дії договору сторони визначили до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків - до його повного виконання (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 213541,92 грн., що підтверджується наступними документами, наявними у матеріалах справи:

- рахунок-фактура № с-010 від 26 березня 2012 року на суму 35590,32 грн., видаткова накладна № с-09 від 27 березня 2012 року на суму 35590,32 грн., довіреність на отримання товару № 149 від 26 березня 2012 року, податкова накладна № 2 від 27 березня 2013 року;

- рахунок-фактура № с-036 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн., видаткова накладна № с-027 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн., довіреність на отримання товару № 333 від 20 липня 2012 року, податкова накладна № 4 від 17 липня 2012 року;

Відповідач підтвердив та визнав факт поставки товару на зазначену суму, проте, оплата здійснена лише частково, а саме 31.01.2013 року у розмірі 10000,00 грн.

Позивач зазначає, що товар поставлено відповідачеві у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Як вказує позивач він звертався до відповідача з претензіями про сплату виниклої заборгованості, але відповідач відповіді не надав.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем склала 203541,92 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

В процесі розгляду справи, 22.07.2013 року відповідач повністю сплатив суму основної заборгованості у розмірі 203541,92 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 1219.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції припинив провадження у даній справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 203541,92 грн., на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором виконав з порушенням погодженого сторонами строку та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Виконуючи умови вказаного договору та специфікації № 1, 2 (т. 1 а. с. 17, 32) до нього позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 213541,92 грн., що підтверджується наступними документами:

- рахунок-фактура № с-010 від 26 березня 2012 року на суму 35590,32 грн., видаткова накладна № с-09 від 27 березня 2012 року на суму 35590,32 грн., довіреність на отримання товару № 149 від 26 березня 2012 року, податкова накладна № 2 від 27 березня 2013 року;

- рахунок-фактура № с-036 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн., видаткова накладна № с-027 від 17 липня 2012 року на суму 177951,60 грн., довіреність на отримання товару № 333 від 20 липня 2012 року, податкова накладна № 4 від 17 липня 2012 року.

Відповідач здійснив оплату за отриманий товар лише частково, а саме 31.01.2013 р. у розмірі 10000,00 грн.

Розділом 4 договору сторони визначили порядок здійснення оплати товару, згідно з яким покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку-фактури, податкової накладної, документів якості на поставлення товару (п. 4.2. договору).

В 5 розділі спірного договору сторони дійшли згоди щодо умов поставки товару. Так, однією з умов постачання є те, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю (п. 5.1.4. договору).

При цьому, сторони не надали суду доказів узгодження форми акту, порядку та умов його складання тощо.

А отже, видатковими накладними, фактично засвідчено приймання - передачу сторонами певного товару за договором, його найменування, кількість, вартість та інші необхідні реквізити, що може бути віднесено по зазначених актам якими фактично затверджено приймання - передачу сторонами певного товару за договором, з тотожністю змісту форми, умов та порядку складання сторонами (повноважними представниками).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

На виконання умов договору позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

В інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011). При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

А отже, датою поставки товару по видатковій накладній № с-09 є саме дата, яка зазначена у відповідній видатковій накладній 27.03.2012 р., датою поставки товару по видатковій накладній № с-027 від 17.07.2012 р. є 20.07.2012 року, з урахуванням того, що довіреність на отримання товару № 333, яка зазначена у цій видатковій накладній видана представнику відповідача 20.07.2012 р.

Таким чином, саме з цих дат слід відраховувати строк оплати поставленого товару, відповідно до п. 4.2 спірного договору.

Посилання відповідача, що до моменту підписання актів приймання-передачі, строк оплати за поставлений за договором товар ще не настав, не відповідають дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Тобто, у цьому випадку підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар, а у позивача права вимоги оплати такого товару, є факт поставки товару, підтверджений відповідними документами видатковими накладними про отримання товару.

Відповідно до вимог ст. ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3 спірного договору, за несвоєчасну оплату відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10457,73 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 533,85 грн. інфляційних втрат та 4208,55 грн. 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 08.08.13 р. у справі № 922/2924/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання відповідача про призначення судової експертизи оригіналів документів відхилити.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.08.13 у справі № 922/2924/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 21.10.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.