КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №22-а-7288/08
Головуючий суддя у суді 1-ї
інстанції: Копитова О.С.,
Суддя-доповідач: Дурицька О.М.
У
Х В А
Л А
Іменем України
15 грудня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного
адміністративного суду у складі: головуючого - судді Дурицької О.М., суддів
Глущенко Я.Б. та Зайцева М.П., при секретарі Леонтовичі М.А., розглянувши у
відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної
податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського
суду м. Києва від 27 вересня 2007 року у справі за адміністративним позовом
Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва до приватного
підприємства «Ра-Рур» та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
ОСОБА_1 про визнання недійсним договору,-
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою господарського суду
господарського суду м. Києва від 27 вересня 2007 року в задоволенні позовних
вимог відмовити повністю..
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду
позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій він просив скасувати
вказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному
обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду
суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали
справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 200 Кодексу
адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає
апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо
визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив
судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що
приватне підприємство «Ра-Рур» зареєстроване Дніпровською районною у м. Києві
державною адміністрацією, рішення про реєстрацію № 08600 від 10.11.2003р., код
ЄДРПОУ 32661903, свідоцтво платника ПДВ № 356114978 від 08.12.2003р.
Суб'єкт підприємницької діяльності -
фізична особа ОСОБА_1 зареєстрований Оболонською районною в м. Києві державною
адміністрацією, рішення про реєстрацію НОМЕР_1 ідентифікаційний номерНОМЕР_2
02.11.2004
р. між ПП «Ра-Рур» та СПД Шаповал шляхом обміну документами було укладено угоду
на реалізацію товару.
Згідно
накладної № 02/01-11 від 02.11.2004р. ПП «Ра-рур» передано СПД Шаповал товар на
загальну суму 5 000,00 грн., з яких 833,33 грн. податок на додану вартість.
На
виконання умов спірного договору ПП «Ра-рур» виписало на адресу СПД Шаповал
податкову накладну №02/01-11 від 02.11.2004 на загальну суму 5000,00 грн., з
яких 833,33 грн. податок на додану вартість.
Розрахунки
за спірним договором між відповідачем-1 та відповідачем-2 були проведені у
повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до
прибуткового ордеру.
Таким
чином, факт виконання зазначеної угоди сторонами підтверджується матеріалами
справи та не спростовується поданими доказами.
Позивач
звертаючись з вимогою з вимогою з вимогою про визнання угоди недійсною
посилається на наявність у відповідача-1 умислу спрямованого на укладання угоди
з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.
За
змістом ст.ст. 207 та 208 ГП України недійсним є господарське зобов'язання, яке
вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові
наслідки такого зобов'язання залежать від наявності умислу -
у обох сторін чи однією, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Позивач,
стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на
досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку
щодо спрямованості такої діяльності відповідача-1 є рішення Дніпровської
районної в м. Києві суду від 21.03.2005р., яким визнано недійсним установчі
документи відповідача-1 є рішення Дніпровського районного в м. Киві суду від
21.03.2005 р., яким визнано недійсними установчі документи відповідача -1 та
свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №35614978 від
08.12.2003р.
Суд
враховує, що у вищевказаному рішення суду зазначено про те, що ОСОБА_2, яка є
однією із співзасновників та директором ПП «Ра-рур» не має будь-якого
відношення до діяльності ПП «Ра-рур», звітні документи як директор не
підписувала, звітності як директор не вчиняла та не здійснювала, ніяких дій по
здійсненню підприємницької діяльності як директор не вчиняла та не здійснювала,
нікого на це не уповноважувала та довіреності нікому не давала.
В
обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише
у відповідача-1.
Враховуючи
наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що
суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій
справі.
При
цьому суд вважає, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням
районного суду про визнання недійсними установчих документів, первинних
документів бухгалтерського та податкового обліку та визнання недійсною
реєстрації платником податку на додану вартість ПП «Ра-рур», оскільки предметом
дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність зазначених
документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу
при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Обставини,
встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили,
згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у
яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними є докази, які містять інформацію щодо
предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються
предмету доказування.
Таким
чином, в контексті даних обставин, господарський суд вважає, що рішення
районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу відповідача
- 1 на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Відповідно до п. 4.7 Інструкції про
порядок обліку платників, затвердженої наказом ДПА України № 80 від
19.02.1998р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998
року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття відповідача-1 на
податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи
подають в органи державної податкової служби за своїм місцем надходженням такі
документи:
заяву за формою № 1-ОПП (додаток 1);
завірені в нотаріальному порядку копії статуту
(якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства),
установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;
копію положення (для бюджетних установ, благодійних
організацій);
копію свідоцтва про державну реєстрацію;
Пунктом 4.13 вказаної Інструкції
встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7, подає особисто власник,
засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник),
або призначений керівник, або головний бухгалтер.
Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає
документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників,
засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера. Заяви приймають
відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви
фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік
(перереєстрацію, реорганізацію, усунення змін) платників податків за ф. №
2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків
виконують підрозділи податкової міліції.
Заява заповнюється друкарським
способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та
підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним
бухгалтером підприємства.
З матеріалів справи не вбачається, що
підставами для реєстрації ОСОБА_2у податкових органах як одного із засновника
ПП «Ра-Рур» були інші документи, ніж визначено законодавством або, що їх
відповідність законодавству не перевірялась під час реєстрації.
Також необхідно зазначити, що судження,
висновки суду, викладені у рішенні Дніпровського районного суду від 21.03.2005,
яким визнано недійсними установчі документи, первинні документи бухгалтерського
та податкового обліку та визнано недійсною реєстрації платника податку на
додану вартість відповідача-1, не є обов'язковими для господарського
суду.
Згідно зі ст. 208 ГК України, якщо
зобов'язання вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання
зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за зобов'язаннями, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею, а також все належне з неї першої стороні на відшкодування
одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно
до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-111 зі
змінами і доповненнями, контролюючий орган - державний орган, який у межах
своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за
своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів
(обов'язкових платежів) та погашення податкових зобов'язань чи податкового
боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього
Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до
бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3
цього пункту є органи державної податкової служби.
У
відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами», податкове зобов'язання платника податків,
нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього
Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового
повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
У
разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику
податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до
платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п.
1.10 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).
Порушення
будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими
особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської
діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а
також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути
виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим
законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати
наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
Як
зазначено в судом першої інстанції в матеріалах справи відсутні докази
наявності у відповідача-1 податкового зобов'язання або податкового боргу,
що виникли внаслідок виконання саме спірного договору. До справи не надано
рішень податкового органу про донарахування відповідачу-1 податкових зобов'язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили наявність
податкового боргу у відповідача-1. у т.ч. внаслідок виконання спірного
договору.
Не
надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони
діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки,
встановлені судом факти свідчать про те, що відповідача-2 сплатив продавцю в
ціні товару податок на додану вартість.
В
пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від
20.04.01 р. зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про
податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим не подано
доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового
законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є
підставою для визнання угоди недійсною.
Отже,
твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та
суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового
значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального
закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама
по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та
суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, немає й
інших законодавчих обмежень стосовно його виготовлення та купівлі-продажу.
Окрім
того, навіть якщо позов заявлено на підставі ст. ст. 207 та 208 Господарського
кодексу України, господарський суд вважає, що позивач пропустив строк давності
щодо можливості застосування до відповідачів наслідків передбачених ст. 208 ГК
України.
Згідно
з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав
чинності з 1 січня 2004 року.
Як
вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське
зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка
завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками
господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської
компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Частиною
1 ст. 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання
визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі
виконання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все
одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все
одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування
одержаного. У разі наявності наміру лише у одній із сторін усе одержане нею
повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на
відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким
чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної
угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді
адміністративно-господарської санкції (в розумінні ст. ст. 238, 239 ГК
України),яка має конфіскаційний характер - стягнення в доход держави одержаного
однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною
інтересам держави та суспільства.
На підставі наведеного та, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції
правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням
норм матеріального та процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206
КАС України, судова колегія ухвала,
У Х В А Л И Л
А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Черкаси - залишити без задоволення, а постанову господарського суду Черкаської
області від 16 червня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з
моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом
подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду
України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 15.12.2008 |
Оприлюднено | 08.04.2009 |
Номер документу | 3297579 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Дурицька О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні