Постанова

від 19.07.2013 по справі 811/804/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2013 року Справа № 811/804/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Нагібіної Г.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ізоляційних матеріалів» до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ "Завод ізоляційний матеріалів" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Світловодської ОДПІ Кіровоградської ДПС від 21.02.2013 року № 0000032210 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14001,60 грн., у тому числі 9334,40 грн. за основним платежем та 4667,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної документальної позапланової перевірки відповідачем винесено, як ну думку позивача, протиправне податкове повідомлення - рішення, оскільки воно ґрунтується на неправомірних висновках податкового ревізора - інспектора про нікчемність та безтоварність правочину, укладеного позивачем з ПП «Таір-1», оскільки правочини відбулись з дотриманням вимог законодавства та підтверджені належними первинними документами.

Відповідач не погоджуючись з вимогами позову надав заперечення, які обґрунтовані тим, що перевіркою встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «Таір-1» господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу, складських приміщень, транспортних засобів тощо. Директором ПП «Таір-1» зареєстровано ОСОБА_1, який в своїх поясненнях зазначив про те, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності ПП «Таір-1». Враховуючи зазначене, операції купівлі-продажу ПП «Таір-1» мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», яким є позивач.

Свідок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не працюючий повідомив суду, що він є власником транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_2.

Свідок зазначив, що він на прохання ОСОБА_3 (директор ТОВ «Завод ізоляційних матеріалів») здійснив перевезення вантажу з міста Кременчук до міста Світловодськ, зазначивши, що перевантаження вантажу відбулось з іншого автомобіля, потім разом з чоловіком на ім'я «Славік», відвіз вантаж до позивача.

Крім того, свідок зазначив, що жодних транспортних документів він не складав, гроші за перевезення він не отримував, оскільки у нього перед директором ТОВ «Завод ізоляційних матеріалів» існував борг.

Також свідок, на питання суду, зазначив, що про ПП «Таір-1» він нічого не знає та жодних правовідносин з зазначеним підприємством у нього не було.

Оглянувши копію товарно-транспортної накладної, яка міститься в матеріалах справи, свідок зазначив, що підпис в графі «прийняв водій-експедитор» стоїть не його. І що прізвище, зазначене в графі «водій» ОСОБА_4 йому не знайоме.

Позивач в судове засідання, після проголошеної перерви, не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с172).

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив провести судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЗІБ» (далі позивач) зареєстрований як юридична особа та є платником податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Світловодська ОДПІ Кіровоградської області ДПС (далі відповідач) у розумінні статті 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.

Державними податковими ревізорами - інспекторами Світловодської ОДПІ з 22.01.2013 р. по 24.01.2013 р. проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, про що складено акт від 31.01.2013 р. №38/2200/33455200 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань оподаткування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Таір-1» (код ЄДРПОУ 34451048) за період жовтень 2012 р. (далі - акт перевірки, а.с.9-17).

Висновками перевірки є, як на думку податкового органу, порушення позивачем п.198.2, 198.3 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період жовтень 2012 р. в сумі 9334,40 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення від 21.02.2013 р. №0000032210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку з на додану вартість на загальну суму 14001,60 грн., у тому числі за основним платежем - 9334 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4667,2 грн. (далі оскаржуване рішення, а.с.18).

Правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

В розділі 3.1 «Податковий кредит за жовтень 2012 р.» акту перевірки зазначено про те, що позивачем завищено суму податкового кредиту по господарській операції з ПП «Таір-1» в сумі 9334 грн.

Такі висновки зроблені відповідачем з огляду на те, що господарська операція з ПП «Таір-1» не спричинила реального настання правових наслідків, а отже є нікчемною по ланцюгу постачання.

Представник позивача в судовому засіданні зазначав про те, що між позивачем та ПП «Таір-1» було укладено усний договір купівлі-продажу смоли та затверджувача. Даний товар був доставлений позивачу ПП «Таір-1», що підверджується накладною №4 від 03.10.2012 р., рахунком-фактурою №4 від 03.04.2012 р. (а.с.71), податковою накладною від 03.10.2012 р. №4 (а.с.20) та ТТН від 03.10.2012 р. №4 (а.с.72).

Порядок формування податкового кредиту з ПДВ регламентований статтею 198 розділу V Податкового Кодексу України (далі ПК України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (пункт 198.2 статті 198 ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, воднораз під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зауважує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можуть мати лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту. Відповідні документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Отже, на підтвердження даних податкового обліку можуть прийматися лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У ході судового розгляду справи представник позивача посилався на те, що дані податкового обліку позивача, у яких відображені взаємовідносини з ПП «Таір-1» і які не визнаються відповідачем, підтверджені належними первинними документами - податковою накладною, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною.

Натомість, відповідач, посилався на висновки акту перевірки та зазначав про відсутність фактичних господарських відносин між позивачем та ПП «Таір-1» та недостовірності первинних документів, наданих позивачем на підтвердження цих відносин.

У судовому засіданні представник позивача зазначав, що перевезення смоли та затверджувача здійснювалося продавцем, що підтверджується товарно-транспортною накладною №4 від 03.10.12 (а.с.72).

Згідно пояснень ОСОБА_1 (директор ПП «Таір-1»), наданих ним податковій міліції, останній зазначив про те, що назву ПП «Таір-1» чує вперше, що господарською діяльністю він не займається і жодних фінансових документів від імені даного підприємства він не підписував. Крім того, ОСОБА_1 в поясненнях зазначив про те, що його паспорт був викрадений невідомими особами у лютому 2011 р. (а.с.64-65).

З метою з'ясування обставин фактичного виконання договору поставки суд направив судове доручення Крюківському районному суду міста Кременчука Полтавської області для допиту в якості свідка ОСОБА_1, підпис якого як директора ПП «Таір-1» міститься у податковій накладній, накладній та ТТН. Проте, вищезазначене судове доручення виконано не було (а.с.123).

Дослідженням наданої позивачем копії товарно-транспортної накладної установлено, що в графі «автопідприємство» взагалі відсутнє посилання на перевізника, і зазначено лише реєстраційний номер автомобіля НОМЕР_2 mercedes-benz та прізвище водія ОСОБА_4, а «замовником» та «вантажовідправником» є ПП «Таір-1», вантажоодержувачем - ТОВ "ЗІМ", пунктом навантаження є м. Кремечук, пунктом розвантаження - смт. Світловодськ.

Судом здійснено запит до органів ДАІ УМВС України в Кіровоградській області щодо встановлення власника транспортного засобу який перевозив вантаж (а.с.81-82), на який отримано відповідь про те, що за вказаним реєстраційним номером транспортних засобів не зареєстровано (а.с.104).

Після проголошення змісту відповіді ДАІ УМВС України в Кіровоградській області, до суду надійшло клопотання від позивача в якому зазначено про те, що в ТТН вказано невірний реєстраційний номер транспортного засобу який здійснював перевезення вантажу із зазначенням іншого реєстраційного номеру транспортного засобу (а.с.146).

Проте, суд зауважує, що ТТН складено замовником послуг з перевезення - ПП «Таір-1», а відтак, стверджувати про помилки в ТТН і вносити зміни чи коригування до ТТН може лише особа, яка їх заповнювала.

Від ПП «Таір-1» листів з інформацією щодо помилки в ТТН до суду не надходило.

Після встановлення власника іншого реєстраційного засобу, який здійснював перевезення вантажу, судом здійснено допит власника ТЗ в якості свідка, який зазначив про те, що жодних договорів перевезення з ПП «Таір-1» укладено не було, і взагалі така назва підприємства свідку не знайома.

Тобто, сам факт перевезення товару підтверджено, проте таке перевезення відбулось за іншою угодою, яка не є предметом даного спору, оскільки свідок ОСОБА_5 зазначив суду, що він жодних господарських відносин з ПП «Таір-1» не мав і взагалі ця назва йому не знайома.

Дані покази свідка спростовують факт здійснення перевезення товарів ПП «Таір-1».

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.02.98 за №128/2568, затверджено Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.5, 3.6, 3.7 Правил договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.

Згідно з пунктом 11.1 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Розділом 1 Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 11.4, 11.5, 11.6, 11.7, 11.9 Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Як вбачається зі змісту копії ТТН, наданої позивачем, більшість граф у них не заповнені. Так, як зазначив свідок ОСОБА_5 підпис у графі «водій» стоїть не його, не вказано адреса навантаження та розвантаження, час прибуття (вибуття) автомобілів для завантаження і розвантаження, відомості про вантажно-розвантажувальні операції. (а.с.72).

Виходячи зі змісту ТТН, перевезення вантажу здійснювалось на замовлення ПП Таір-1», в той час, як власник транспортного засобу зазначив суду про те, що він на прохання директора ТОВ Завод ізоляційних матеріалів» здійснив перевезення. При цьому, жодної ТТН він не заповнював і в нього відсутній примірник ТТН (один з чотирьох примірників, який повинен залишитись у перевізника).

Крім того, в акті перевірки зазначено, про те, що у ПП «Таір-1» сформовано податкове зобов'язання в сумі 90920 грн. та податковий кредит в сумі 90402,33 грн. Такі ж суми суд вбачає і з податкової декларації з ПДВ ПП «Таір-1» за жовтень 2012 р. (а.с.174-177).

При цьому, податковий кредит сформовано лише за одним контрагентом - ПП «Сервіс-люкс в енд1». Тобто, ПП «Таір-1» реалізовувало позивачу товари отримані за від ПП «Сервіс-люкс в енд1», з урахуванням відсутності основних засобів і можливості зберігати отримані ТМЦ. Але згідно інформації, наданої на вимогу суду податковим органом, ПП «Сервіс-люкс в енд1» не є платником ПДВ, оскільки анульовано свідоцтво платника ПДВ ще в 2007 році (а.с.178-179).

Тобто, ПП «Таір-1» не мало в активі товарів, які в подальшому не мало можливості реалізувати позивачу.

Також, суд вважає за необхідне зазначити про те, ПП «Таір-1» також анульоване свідоцтво платника ПДВ 02 листопада 2012 р.

Представник позивача зазначав, що з ПП «Таір-1» мали лише господарські відносини лише в жовтні 2012 р., тобто правовідносини не мали системного характеру, так як угода з ПП «Таір-1» мала місце лише один раз.

Крім того, як вбачається зі змісту акту перевірки ПП «Таір-1» не мало найманих працівників, а свідок ОСОБА_5 в своїх поясненнях зазначив, що особа ім'я особи, яка супроводжувала товар «Славік», в той час як, директором та бухгалтером ПП «Таір-1» є ОСОБА_1.

Враховуючи недоліки складання товарно-транспортних накладних, суперечливість пояснень представника позивача та показань свідка ОСОБА_5 щодо обставин фактичної поставки товарів, пояснень ОСОБА_1 стосовно того, що він ніколи не займався господарською діяльністю від імені ПП «Таір-1», суд вважає документи щодо господарських операцій з ПП «Таір-1» штучно створеними і не приймає їх в якості належних доказів на підтвердження фактичного переміщення товарів.

Воднораз, у ході розгляду справи судом установлено, що ПП «Таір-1» не мало технічних та технологічних можливостей для поставки товарів, оскільки у нього був відсутній персонал, основні фонди, матеріально-технічні ресурси, транспортні засоби, економічно необхідні для виконання таких господарських операцій в обсягах та партіях, вказаних у виписаних первинних документах.

Отже, у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт реальності вчинення господарських операцій з поставки ПП «Таір-1» товарів позивачеві за усним договором, зокрема, з огляду на відсутність належних та достовірних доказів щодо походження цих товарів, їх транспортування.

Суд критично оцінює посилання представника позивача, як на доказ реальності господарської операції, документи бухгалтерського обліку із зазначення про використання у своїй господарській діяльності матеріалів, які були придбані у ПП «Таір-1», оскільки в судовому засіданні не знайдено підтвердження факту лише господарської операції позивача з ПП «Таір-1», що не ставить в залежність можливість позивача придбання таких матеріалів у інших осіб, які не є платниками ПДВ.

Відсутність фактичного здійснення господарських операції свідчить, що відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. З огляду на це, наявність податкових та видаткових накладних, які формально відповідають вимогам до їх оформлення, у спірних правовідносинах не є підставою для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту, оскільки під час судового розгляду справи доведено, що відомості у таких документах щодо господарських операцій не відповідають дійсності.

Як вказав Верховний Суд України у постанові від 08.09.09 №09/143, висновки якої є в силу 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України, надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 07.02.12 №21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

За таких обставин, враховуючи не підтвердження фактичного постачання ПП «Таір-1» позивачеві товарів, суд погоджується з висновками відповідача про безпідставність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних та доказів оплати вартості товарів. Як встановлено у судовому засіданні, позивач та його контрагент ставили за мету не виконання договору, а складання документів, які б дали правові підстави позивачеві отримати податкову вигоду шляхом зменшення податкових зобов'язань.

При цьому суд зазначає, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідні господарські операції, як на це наполягає у своїх поясненнях позивач, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків, зважаючи на встановлену відсутність реального вчинення цих господарських операцій та відсутність зв'язку між такими операціями та господарською діяльністю платника податків.

Наслідки порушення податкового законодавства, зокрема у податковому обліку, повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, відсутність судових рішень про визнання недійсним (нікчемним) укладеного правочину, на чому наполягали представники позивача, не може розглядатися як перешкода для коригування податкового кредиту з ПДВ позивачу, з огляду на встановлені порушення податкового законодавства, що призвели до виникнення грошових зобов'язань з податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст.44 ПК України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

А відтак, суд дійшов висновку, що порушення позивачем приписів податкового законодавства під час декларування взаємовідносин з ПП «Таір-1» у жовтні 2012 року знайшло своє належне підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Отже, оскільки завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Таір-1» за жовтень 2012 року на 9334,4 грн. призвело до заниження податку на додану вартість за цей період. Відповідач, донарахувавши позивачу суду грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9334,40 грн. діяв в межах та на підставі норм закону, а відтак прав позивача не порушив.

Стосовно нарахування суми штрафних (фінансових) санкцій по оскаржуваному рішенню в сумі 4667,20 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідачем нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50 відсотків від суми основного платежу в розмірі 4667,2 (9334,4 х 50%).

Проте, нарахування суми штрафної санкції в розмірі 50% від суми податкового зобов'язання суд вважає помилковим, з огляду на таке.

Згідно інформації з програми «Діловодство спеціалізованого суду», в провадженні Кіровоградського окружного адміністративного суду перебувають 6 справ за позовом позивача до податкового органу про скасування податкових повідомлень-рішень.

В справі № 1170/2а-3248/12 постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 р. визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення від 20.09.2012 року №0003052300, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "Завод ізоляційних матеріалів" за платежем податок на прибуток (доходи) приватних підприємств в сумі 61333,00 грн. в тому числі 61332,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними санкціями та №0003062300 згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 40308,00 грн., в тому числі 34817,00 грн. за основним платежем та 5491,00 грн. - за штрафними санкціями.

Зазначені податкові повідомлення-рішення від 20.09.2012 р. передували в часі винесенню податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується в даній справі.

В інших адміністративних справах, які перебувають в провадженні Кіровоградського окружного адміністративного позову ППР винесені податковим органом після 21.02.2013 р. (дата винесення оскаржуваного рішення).

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на час винесення оскаржуваного рішення у податкового органу була наявна інформація щодо скасування попереднього ППР, а відтак сума штрафної (фінансової) санкції в розмірі 50% в сумі 4667,20 грн. нарахована податковим органом помилково. Тому, оскаржуване рішення в частині визначення штрафної (фінансовї) санкції в сумі 2331,10 грн. підлягає скасуванню.

Враховуючи висновки суду щодо правомірності висновків податкового органу в частині допущення помилок при формування податкового кредиту позивачем за господарською операцією з ПП «Таір-1», суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне присудити позивачеві з Державного бюджету України здійснені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 23,31 грн.

Стосовно обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.

Враховуючи приписи пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р., визнання спірного акту нечинним та одночасне скасування його є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акту.

Оскаржуване рішення не породило жодних наслідків, а відтак належним способом захисту в даному випадку є часткове скасування такого рішення без визнання його протиправним.

Керуючись ст. ст. 2,17, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ізоляційних матеріалів» до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 21.02.2013 р. №0000032210, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в частиці визначення штрафної (фінансової) санкції в сумі 2331,10 грн.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю «Завод ізоляційних матеріалів» з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 23,31 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Г.П. Нагібіна