Ухвала

від 14.08.2013 по справі 805/5250/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2013 року справа №805/5250/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засіданні Мартакова О. А.,

за участі представників позивача Берковича В.В., Саваскул Д.А.,

представника відповідача Іващенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року по справі № 805/5250/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДонАзовТрейдинг» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 17.04.13 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.03.2013 року № 0000371501, № 001721502.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби від 14.03.2013 року за № 0000371501 та № 0001721502.

Відповідач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДонАзовТрейдинг» є юридичною особою, зареєстроване 06.07.2009 року в виконавчому комітеті Донецької міської ради згідно свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 №432150 (а.с.19), є платником податку на додану вартість та знаходиться на обліку у відповідача.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 20.02.2013 року по 26.02.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Торгівельна Мережа «Трансторг» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 05.03.2013 року № 1022/22-4/36560000 ( а.с. 50-71 т.1).

Згідно акту перевірки податковим органом встановлено порушення п.1,5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України; п 4.2. ст. 4, п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2., п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто позивачем завищено податковий кредит у сумі 151973 грн., у тому числі по податковим періодам: січень 2010 року - 10541 грн., лютий 2010 року - 9365 грн., березень 2010 року - 72140 грн., квітень 2010 року - 42266 грн., травень 2010 року - 10961 грн., листопад 2010 року - 3700 грн.; завищені податкові зобов'язання на суму 181861 грн., у тому числі по податковим періодам: січень 2010 року - 16640 грн., лютий 2010 року - 15776 грн., березень 2010 року - 83460 грн., квітень 2010 року - 46098 грн., травень 2010 року - 19887 грн. та завищено залишок від'ємного значення з ПДВ на суму 3700 грн. за листопад 2010 року; п.п. 4.1.1, 4.1.5, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлена відсутність реального вчинення господарських операцій та невідповідність первинних документів нормам законодавства, в результаті чого занижені податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2010 рік на суму 235432 грн..

На підставі вказаного акту податковим органом 14.03.2013 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000371501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 235432 грн. та до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25% у сумі 58858 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0001721502, яким встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ за листопад 2010 року у сумі 3700 грн. (а.с.77 зворіт, 78 т.1).

Правовідносини, що є предметом даного спору врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168) , у редакції, яка діяла на момент здійснення договірних зобов'язань, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 4.2. ст. 4 Закону № 168 передбачено, що у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У відповідності до вимог п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем (покупець) із ТОВ «Споживсоюз» (продавець) був укладений договір на поставку товару від 05.10.2009 року. Згідно п. 3.2. вказаного договору вид транспорту, транспортні витрати за рахунок покупця (а.с. 93).

На виконання вказаного договору в матеріалах справі наявні первинні документи, які підтверджують отримання позивачем товару від ТОВ «Споживсоюз» та його оплату, а саме: накладні, податкові накладні, банківські виписки, товарно-транспортні накладні, згідно яких пункт розвантаження товару - м.Донецьк, вул.П.Попова, бокс 62. Вказане приміщення орендоване позивачем згідно договору оренди нежитлового приміщення від 04.01.2010 року та передано позивачеві згідно акту прийому - передання майна від 04.01.2010 року. У товарно-транспортних накладних зазначено, що товар перевозився автотранспортом - ГАЗ 33021НОМЕР_1, водій ОСОБА_6. Згідно договору про оренду автотранспорту від 01.09.2009 року позивач орендував у ОСОБА_6 зазначений автомобіль і саме ця особа здійснювала перевезення придбаного позивачем товару, що також підтверджується відповідними матеріалами справи ( а.с. 186-191 т. 3). Крім цього, згідно договорів про надання послуг від 01.10.2009 року та від 25.02.2010 року (з додатковими угодами) перевезення вантажу здійснювало для позивача ТОВ «Донстройтранс». Вантажні роботи виконувало позивачеві ТОВ «Торгівельна мережа «Трансторг» згідно договору про надання послуг від 30.10.2010 року. На підтвердження виконання вказаного договору позивачем також надані відповідні первинні документи: акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки.

Отриманий від ТОВ «Споживсоюз» товар був оприбуткований позивачем, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 281.

Придбаний у ТОВ «Споживсоюз» товар був реалізований позивачем своїм контрагентам - покупцям, згідно переліку, визначеному у акті перевірки на аркушах 19-38. На підтвердження фактичної реалізації товару своїм контрагентам позивач надав первинні документи ( а.с. 193-250 т.1, а.с. 1-235 т. 2, а.с. 180-184 т. 3).

Крім того, згідно листа державного підприємства «Донецька залізниця» від 29.05.2013 року за № НЗЕ-10/1485 в період з 2010 по 2013 роки Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області були проведені ревізії фінансово - господарської діяльності цього підприємства та його структурних підрозділів. За результатами ревізій порушень при здійснені господарських операцій з позивачем не встановлено. Також перевірка була проведена Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками у м.Донецьку за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 роки і також не виявлено порушень законодавства по взаємовідносинам із позивачем (а.с. 201 т. 3).

Щодо контрагентів позивача ТОВ «Торгівельна мережа «Трансторг» та ТОВ «Донстройтранс» колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013 року по справі № 805/1221/13-а скасована постанова Донецького окружного адміністративного суду від 04.04.2013 року по вказаній справі, якою встановлена відсутність фактичного виконання господарських операцій позивача із ТОВ «Донстройтранс» та ТОВ «Торгівельна мережа «Трансторг». У вказаній ухвалі зазначено, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Донстройтранс» та ТОВ «Торгівельна мережа «Трансторг» в період з 01.11.2009 року по 30.09.2012 року (а.с. 173-175 т. 3).

Період проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «Донстройтранс» та ТОВ «Торгівельна мережа «Трансторг» у справі № 805/1221/13-а охоплює період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, який перевірявся податковим органом і по справі № 805/5250/13-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало на думку податкового органу, відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: товарно-транспортних накладних та документів, що підтверджують якість отриманих товарів. Інших порушень з боку позивача щодо документального оформлення господарських операцій податковим органом під час перевірки виявлено не було, що підтверджується актом перевірки.

Проте, такі висновки, викладені в акті перевірки є передчасними, оскільки підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на не відповідність деяких первинних документів, наданих позивачем, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно до ч. 2 ст. 9 цього закону первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд звертає увагу, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому, ч. 2 ст. 3 ГК України встановлено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Таким чином, з огляду на реальність господарських операцій між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання, зазначені документи мають силу первинних документів.

Крім цього, аналіз первинних документів спростовує висновки відповідача, викладені у акті перевірки. Так, накладні та податкові накладні від ТОВ «Спорживсоюз» містять особливі підписи відповідальних осіб, які брали участь при здійснені господарських операцій, тобто вказані документи містять дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а також містять круглі печатки обох суб'єктів господарювання.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем позивачеві був наданий запит від 21.02.2013 року про необхідність надання документів до 22.03.2013 року, який отриманий позивачем лише 25.02.2013 року. Такі документи були надані позивачем 06.03.2013 року, але залишилися відповідачем поза увагою.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що фактично умови договорів між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Торгівельна Мережа «Трансторг» виконувалися сторонами у спірному періоді, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, з чим погоджується колегія суддів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на наявність кримінальної справи № 69-150 за фактами вчинення групою осіб злочинів у сфері господарської діяльності, передбачених ст. 205, 212 Кримінального кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно службової записки № 815 від 08.04.2013 року начальника ВПМ ДПІ у Калінінському районі м. Донецька Донецької області ДПС у наявності відсутні рішення суду про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб суб'єктів господарської діяльності, зокрема, ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Донстройтранс».

З наведеного вбачається, що відсутній процесуальний документ в рамках кримінального провадження із вказаними обставинами, якщо відповідач вважає, що в даному випадку мале місце скоєння злочину.

Посилання апелянта на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами щодо нікчемності правочинів, укладених зазначеними підприємствами, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.

Посилання податкового органу на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вина юридичної особи має бути доведена через вину відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність вини, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угод, укладених між позивачем та його контрагентами нікчемними або недійсними.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може, зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Таким чином, відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Торгівельна Мережа «Трансторг» підтверджені первинними бухгалтерськими та іншими документами.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби по даній справі не доведено правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень від 14.03.2013 року № 0000371501, № 001721502.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року по справі № 805/5250/13-а залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року по справі № 805/5250/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 16 серпня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А. Блохін