Ухвала

від 13.03.2014 по справі 805/5250/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2014 року м. Київ К/800/45459/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року

справі 805/5250/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДонАзовТрейдинг»

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

Донецької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДонАзовТрейдинг» (надалі також - позивач, ТОВ «ДонАзовТрейдинг») звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецьку Донецької області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 березня 2013 року № 0000371501, № 0001721502.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 14 березня 2013 року за № 0000371501 та № 0001721502.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року -без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи

Фактичною підставою донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 294290, 00 грн. та встановлення завищення залишку від`ємного значення з ПДВ за листопад 2010 року у сумі 3700 грн., на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 березня 2013 року, про порушення позивачем вимог частин 1, 5 статті 203 , частин 1, 2 статті 215 , частини 1 статті 216 , статей 228 , 626 , 629 , 650 , 655 , 658 , 662 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України ), пункту 4.2. статті 4 , підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , у зв'язку із: завищенням податкового кредиту у сумі 151973 грн., у тому числі по податковим періодам: січень 2010 року - 10541 грн., лютий 2010 року - 9365 грн., березень 2010 року - 72140 грн., квітень 2010 року - 42266 грн., травень 2010 року - 10961 грн., листопад 2010 року - 3700 грн.; завищенням податкових зобов'язань на суму 181861 грн., у тому числі по податковим періодам: січень 2010 року - 16640 грн., лютий 2010 року - 15776 грн., березень 2010 року - 83460 грн., квітень 2010 року - 46098 грн., травень 2010 року - 19887 грн. та завищенням залишку від`ємного значення з ПДВ на суму 3700 грн. за листопад 2010 року; підпунктів 4.1.1, 4.1.5 , 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 , пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , з огляду на встановлення відсутності реального вчинення господарських операцій та невідповідності первинних документів нормам законодавства, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2010 рік на суму 235432 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «Споживсоюз» та ТОВ «Торгівельна Мережа Трансторг» не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Згідно положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на віднесення сум до валових та включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи (накладні, податкові накладні, банківські виписки, договори про оренду автотранспорту, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 щодо оприбуткування придбаного товару, акти виконаних робіт, докази подальшої реалізації придбаного товару), які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Торгівельна Мережа Трансторг».

При цьому Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на те, що в ході судового розгляду встановлено наявність фактичного руху активів та змін у капіталі та зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю, безпідставними та такими, що не спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є посилання відповідача наведені в касаційній скарзі про незазначення певних реквізитів у товарно-транспортних накладних.

З огляду на те, що обов'язковість преюдиційних обставин передбачена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинтва України , відповідно до тлумачення якої поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо або вироком у кримінальній справі або постановою про адміністративний проступок та з огляду на ненадання таких актів в ході розгляду адміністративної справи, - суди попередніх інстанцій об'єктивно відхилили доводи відповідача про порушення кримінальних справ, як таких, що не спростовують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ТОВ «Торгівельна Мережа Трансторг».

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко