Ухвала

від 06.08.2013 по справі 2а-13103/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" серпня 2013 р. м. Київ К/800/19550/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Рибченка А.О.

Степашка О.І.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 року

по справі №2а-13103/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТ Дніпро»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Дніпро» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 03 квітня 2012 року № 0001482208, від 20 червня 2012 року №0005022202, від 16 липня 2012 року № 0006552202, від 11 вересня 2012 року №0008792202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірок позивача контролюючим органом прийняті спірні податкові повідомлення-рішення за порушення пп.7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, «а» ст. 171, п. 167.1 ст. 167, пп. «а» п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, пп. 4.2.9 «е» п.4.2 ст. 4, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 6.3.3 «е» п. 6.3 ст. 6, п. 7.3 ст. 7, пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV).

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно п.1.7. ст.1 Закону № 168/97-ВР, пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Згідно пп.7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період. Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Невиконання контрагентами свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цих осіб.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 року по справі №2а-13103/12/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписРибченко А.О. підписСтепашко О.І.

Ухвала складена у повному обсязі 08.08.2013р.