Постанова

від 16.08.2013 по справі 810/3264/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2013 року № 810/3264/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еспада Плюс» доФастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еспада Плюс» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.02.2013 № 0000072202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 295536,00 грн. (за основним платежем - 197024,00 грн. та за штрафними санкціями - 98512,00 грн.); від 20.02.2013 № 00000082202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 281463,00 грн. (за основним платежем - 187642,00 грн. та за штрафними санкціями - 93821,00 грн.).

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.02.2013 № 00000082202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 281463,00 грн. (за основним платежем - 187642,00 грн. та за штрафними санкціями - 93821,00 грн.) та від 26.06.2013 № 0001032202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 294591,26 грн. (за основним платежем - 196394,17 грн. та за штрафними санкціями - 98197,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі . За поясненнями відповідача правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач у судове засідання 14.08.2013 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Екітем» та ТОВ «Ювілайт» за період з 05.09.2011 по 31.10.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.01.2013 № 32/2202-37871032(надалі - Акт перевірки) (а.с.107-130 Том І).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у заниженні суми податку на додану вартість у розмірі 187642,00 грн. та суми податку на прибуток у розмірі 197024,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагентів, а саме: акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.11.2012 № 22-3/376344387 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Екітем» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків за період з 01.04.2011 по 31.10.2012; акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.11.2012 № 5173/22-8/37700606 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ювілайт» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2009 по 31.10.2012.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» за юридичними адресами та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку про наявність у ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» ознак «фіктивності» й про неможливість фактичного здійснення ними господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій.

У свою чергу, як то вбачається зі змісту акту перевірки позивача, акти перевірок контрагентів ґрунтуються на службовій інформації, отриманої від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва та на підставі інформації наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби.

За висновками перевіряючих, ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам шляхом проведення безтоварних операцій та конвертації коштів, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 № 0000072202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 295536,00 грн. (за основним платежем - 197024,00 грн. та за штрафними санкціями - 98512,00 грн.); від 20.02.2013 № 00000082202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 281463,00 грн. (за основним платежем - 187642,00 грн. та за штрафними санкціями - 93821,00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Київській області з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача задоволено частково: скасовано податкове повідомлення рішення від 20.02.2013 № 0000072202 у частині нарахування податку на прибуток за основним платежем у розмірі 629,83 грн. та в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 314,91 грн., у решті - скаргу залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги від 17.04.2013 № 911/10/10-206/180-181.

З урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 17.04.2013 № 911/10/10-206/180-181, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0001032202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 294591,26грн. (за основним платежем - 196394,17 грн. та за штрафними санкціями - 98197,00 грн.).

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту отримання товарів за спірними угодами.

Судом встановлено, що 01.06.2012 між позивачем та ТОВ «Екітем» укладено договір купівлі-продажу № 26 (а.с.16-18 Том ІІІ).

За умовами договору продавець (ТОВ «Екітем») зобов'язується передати покупцю (ТОВ «Еспада Плюс») товар, зокрема, меблеву фурнітуру, пластик декоративний, профіль, шпалери, арки МДФ, перфоровані панелі, ротангове полотно, ДСП, ДВП, дзеркало, скло, в асортименті, кількості та за ціною згідно рахунків-фактур та податкових накладних. Датою поставки товару вважається дата фактичного отримання товару.

З урахуванням додаткової угоди № 1 від 04.06.2012 до договору купівлі-продажу від 01.06.2013 № 26, умови поставки товару визначено: DDР (Інкотермс в редакції 2000 року).

На підтвердження факту поставки товарів за договором ТОВ «Екітем» виписало позивачеві видаткові накладні на поставку меблевої фурнітури: від 25.06.2012 № РП-0000021, від 25.06.2012 № РП-0000022, від 25.06.2012 № РП-0000023, від 26.06.2012 № РП-0000059, від 26.06.2012 № РП-0000060, від 27.06.2012 № РП-0000140, від 27.06.2012 № РП-0000141, від 27.06.2012 № РП-0000142, від 27.06.2012 № РП-0000143, від 20.07.2012 № РП-0000264, від 20.07.2012 № РП-0000265, від 20.07.2012 № РП-0000266, від 23.07.2012 № РП-0000327, від 23.07.2012 № РП-0000328, від 23.07.2012 № РП-0000329, від 27.07.2012 № РП-0000382, від 27.07.2012 № РП-0000383, від 27.07.2012 № РП-0000384, від 27.07.2012 № РП-0000385 (а.с.30-48 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Екітем» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.49-67 Том ІІІ), наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 27.06.2012 № 227 на загальну суму 31424,28 грн. (у тому числі ПДВ - 5237,38 грн.);

від 27.06.2012 № 226 на загальну суму 58995,47 грн. (у тому числі ПДВ - 9832,58 грн.);

від 27.06.2012 № 225 на загальну суму 58927,20 грн. (у тому числі ПДВ - 9821,20 грн.);

від 27.06.2012 № 224 на загальну суму 59989,76 грн. (у тому числі ПДВ - 9998,29 грн.);

від 26.06.2012 № 97 на загальну суму 58007,83 грн. (у тому числі ПДВ - 9667,97 грн.);

від 26.06.2012 № 98 на загальну суму 52861,68 грн. (у тому числі ПДВ - 8810,28 грн.);

від 25.06.2012 № 24 на загальну суму 56404,15 грн. (у тому числі ПДВ - 9400,69 грн.);

від 25.06.2012 № 23 на загальну суму 59878,39 грн. (у тому числі ПДВ - 9979,73 грн.);

від 25.06.2012 № 25 на загальну суму 59344,03 грн. (у тому числі ПДВ - 9890,67 грн.);

від 20.07.2012 № 168 на загальну суму 59642,64 грн. (у тому числі ПДВ - 9940,44 грн.);

від 20.07.2012 № 169 на загальну суму 59526,23 грн. (у тому числі ПДВ - 9921,04 грн.);

від 20.07.2012 № 170 на загальну суму 4427,93 грн. (у тому числі ПДВ - 737,99 грн.);

від 23.07.2012 № 287 на загальну суму 50743,68 грн. (у тому числі ПДВ - 8457,28 грн.);

від 23.07.2012 № 288 на загальну суму 54793,08 грн. (у тому числі ПДВ - 9132,18 грн.);

від 23.07.2012 № 289 на загальну суму 58797,48 грн. (у тому числі ПДВ - 9799,58 грн.);

від 27.07.2012 № 362 на загальну суму 59309,76 грн. (у тому числі ПДВ - 9884,96 грн.);

від 27.07.2012 № 363 на загальну суму 30442,56 грн. (у тому числі ПДВ - 5073,76 грн.);

від 27.07.2012 № 364 на загальну суму 42557,94 грн. (у тому числі ПДВ - 7092,99 грн.);

від 27.07.2012 № 365 на загальну суму 51478,52 грн. (у тому числі ПДВ - 8579,75 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.21-29 Том ІІІ).

Поряд із цим судом встановлено, що 06.08.2012 між позивачем та ТОВ «Ювілайт» укладено договір купівлі-продажу № 35 (а.с.68-70 Том ІІІ).

За умовами договору, продавець (ТОВ «Ювілайт») зобов'язується передати покупцю (ТОВ «Еспада Плюс») товар, зокрема, меблеву фурнітуру, пластик декоративний, профіль, шпалери, арки МДФ, перфоровані панелі, ротангове полотно, ДСП, ДВП, дзеркало, скло, в асортименті, кількості та за ціною згідно рахунків-фактур та податкових накладних. Датою поставки товару вважається дата фактичного отримання товару.

З урахуванням додаткової угоди № 35/1 від 07.08.2012 до договору купівлі-продажу від 06.08.2013 № 35, умови поставки товару визначено: DDР (Інкотермс в редакції 2000 року).

На підтвердження факту поставки товарів за договором ТОВ «Ювілайт» виписало позивачеві видаткові накладні на поставку меблевої фурнітури: від 15.09.2012 № РП-0000350, від 23.08.2012 № РП-0000351, від 30.08.2012 № РП-0000352 (а.с.74-76 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Ювілайт» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.77-79 Том ІІІ), наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 15.08.2012 № 74 на загальну суму 59290,55 грн. (у тому числі ПДВ - 9881,76 грн.);

від 23.08.2012 № 75 на загальну суму 56229,42 грн. (у тому числі ПДВ - 9371,57 грн.);

від 30.08.2012 № 76 на загальну суму 39779,82 грн. (у тому числі ПДВ - 6629,97 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.72-73 Том ІІІ).

Судом встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту та валових витрат.

Крім того умовами вищенаведених договорів передбачено наявність сертифікатів якості на поставлений товар. Такі сертифікати було надано позивачем до матеріалів справи (Том ІV).

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» з підстав відсутності реальності поставки товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

Водночас, одними із основних видів діяльності ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт», за КВЕД є, зокрема, оптова торгівля та діяльність посередників у торгівлі товарамми широкого вжитку, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.217-218 Том ІІІ ).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що товари (меблева фурнітура), отримані від контрагентів за спірними угодами, було використано позивачем для виробництва власної продукції, яку у подальшому було реалізовано іншим суб'єктам господарювання, зокрема, ТОВ «Новус Україна», ТОВ «ДЦ Україна», ТОВ «Суматра ЛТД» та ПАТ «Фоззі-Фарм».

Так, на підтвердження наявності у позивача власних виробничих потужностей, представником позивача надано до матеріалів справи договори оренди приміщення, договір оренди виробничого обладнання, реєстри виданих доручень, витяги з журналу обліку надходження та вибуття ТМЦ, копії відомостей по заробітній платі та копії звітів по найманим працівникам (а.с.47-153 Том ІV).

Дослідивши надані документи судом встановлено, що позивач має відповідні трудові та адміністративні потужності для здійснення основного виду діяльності.

Окрім того на підтвердження факту реалізації власної виготовленої продукції позивачем надано договори поставки обладнання, укладені з ТОВ «Новус Україна», ТОВ «ДЦ Україна», ТОВ «Суматра ЛТД» та ПАТ «Фоззі-Фарм», видаткові накладні, платіжні доручення та банківські виписки, реєстри бухгалтерського обліку (а.с.5-248 Том ІІ).

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, суд звертає увагу на таке.

Як зауважено представником позивача та вбачається з умов укладених договорів, поставку товару визначені за умовою DDР (Інкотермс в редакції 2000 року), згідно якої продавець здійснює поставку покупцю товару в назване місце призначення. При цьому, продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язково використовувати ТТН.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Водночас суд зауважує, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питання податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат.

Суд зазначає, що податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що позивачем не було понесено жодних витрат на транспортування товару, придбаного у контрагентів, а відтак твердження відповідача про обов'язкову наявність у позивача товаросупровідних документів є помилковим та не може свідчити про безтоварність господарських операцій в цілому.

З огляду вищевказане суд дійшов висновку, що факт отримання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи, що спірні правочини, предметом яких є купівля меблевої фурнітури, яка у свою чергу використовувалася позивачем для виготовлення меблевого обладнання, що у подальшому поставлялося позивачем іншим суб'єктам господарювання та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Щодо незнаходження ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» за юридичними адресами, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяи з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт».

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт»; не перевірялося наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкового органу про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» щодо підтвердження господарських відносин з із платниками податків.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою) не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази, з підста чого провадження у справі зупинялося.

Проте, доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Втім, суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення податкового кредиту та валових витрат, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано, а відповідні висновки спростовано наявними у матеріалах справи доказами. Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

З приводу наданої позивачем постанови від 30.10.2012 про порушення кримінальної справи за фактом вчинення фіктивного підприємництва невстановленими особами ТОВ «Укр.-грейт-груп», ТОВ «Бізнес-ін-мастер», ТОВ «Хелп Трейд» та ТОВ «В.І.Н..Н.Е.Р.» за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, суд зауважує, що даний доказ не береться судом до уваги з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що у ході перевірки позивача перевіряючими не було встановлено наявності будь-яких правовідносин із суб'єктами господарювання, щодо яких порушено кримінальне провадження.

Не надано відповідачем і обґрунтованих та логічних пояснень, щодо відношення даної постанови до предмету спору та до спірних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт».

З огляду на вищевказане, суд зауважує, що правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами , що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як то встановлено судом, за рахунок операцій з ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» сформовано податковий кредит у сумі 71093,00 грн.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Екітем» і ТОВ «Ювілайт» підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 197024,00 грн.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товарів за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 139, 185, 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках актів перевірок господарських операцій контрагентів позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 20.02.2013 № 00000082202, за яким ТОВ «Еспада Плюс» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 281463,00 грн. (за основним платежем - 187642,00 грн. та за штрафними санкціями - 93821,00 грн.) та від 26.06.2013 № 0001032202, за яким ТОВ «Еспада Плюс» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 294591,26грн. (за основним платежем - 196394,17 грн. та за штрафними санкціями - 98197,00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еспада Плюс» (код ЄДРПОУ 37871032) сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.