Постанова

від 14.08.2013 по справі 913/1266/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.08.2013р. справа №913/1266/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Зубченко І.В., суддів:Марченко О.А., Татенка В.М. за участю представників сторін: від позивача:Куришева Т.А. директор згідно протоколу від 03.08.2012р., Шакірова Ю.О. за довіреністю від 21.05.2013р. від відповідача:Ковальова Т.В. за довіреністю №1308/02 від 13.08.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ на рішення господарського судуЛуганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі№913/1266/13 (суддя Воронько В.Д.) за позовомФірми «АВК», м. Первомайськ, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ простягнення боргу за поставлений товар у розмірі 264803грн., боргу за надані послуги з перевезення вантажу у розмірі 125502,84грн., 3% річних у розмірі 43039,65грн., інфляційних втрат у розмірі 103877,18грн. В С Т А Н О В И В:

Фірма «АВК», м. Первомайськ, Луганська область, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ, про стягнення боргу за поставлений товар у розмірі 264803грн., боргу за надані послуги у розмірі 125502,84грн., 3% річних у розмірі 55193,46грн., інфляційних втрат у розмірі 175921,97грн.

В ході розгляду справи позивач заявою б/н від 21.05.2013р. зменшив розмір позовних вимог в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України та просив суд стягнути з відповідача борг за поставлений товар у розмірі 264803грн., борг за надані послуги у розмірі 125502,84грн., 3% річних у розмірі 43039,65грн., інфляційні втрати у розмірі 103877,18грн. згідно наданого в судовому засіданні розрахунку суми позову. Зменшення розміру позовних вимог здійснено позивачем внаслідок зміни періоду нарахування 3% річних та інфляційних відносно заборгованості за надані послуги у сумі 125502,84грн., а саме: 3% річних обчислено за період з 01.03.2011р. по 01.03.2013р., інфляційні втрати - за період з березня 2011 року по лютий 2013 року. Вказану заяву суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі №913/1266/13 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «КМБ-Трейд-Плюс» на користь Фірми «АВК» борг за поставлений товар у розмірі 264803грн., борг за надані послуги з перевезення вантажу у розмірі 125502,84грн., 3% річних у розмірі 43039,65грн., інфляційні втрати у розмірі 103877,18грн., судовий збір у розмірі 10744,46грн.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.05.2013р. у справі №913/1266/13 повернуто Фірмі «АВК» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 1932,56грн. у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Рішення суду мотивоване тим, що на виконання умов договору №7-08/08 від 07.08.2008р. позивач поставив відповідачу цеглу, а відповідач, відповідно, прийняв цю продукцію загальною вартістю 523467,16грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем в повному обсязі своїх зобов'язань з оплати отриманої продукції, за ним утворилась заборгованість у сумі 364803грн. Позивачем також надані відповідачу послуги з перевезення вантажів автотранспортом на загальну суму 125502,84грн. Порядок оплати послуг з оренди транспортних засобів сторонами письмово не був погоджений. Листом від 11.02.2011р. позивач заявив відповідачу вимогу погасити заборгованість за цеглу та транспортні послуги в сумі 957937,76грн. Докази відправки даного листа до справи не надані, але листом від 14.02.2011р. відповідач надав відповідь на вимогу, підтвердивши наявність боргу в заявленій сумі. Отже, днем отримання відповідачем вимоги про оплату, на думку суду першої інстанції, слід вважати 14.02.2011р., тому враховуючи положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України прострочка оплати розпочалась з 22.02.2011р. Доказів оплати боргу у сумі 364803грн. за придбаний товар та боргу у сумі 125502,84грн. за надані послуги матеріали справи не містять, тому позовні вимоги в цій частині визнані судом обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, як наслідок задоволені. Перевіривши розрахунок 3% річних у сумі 43039,65грн. та інфляційних втрат у сумі 103877,18грн., врахувавши вимоги статті 83 ГПК України, якою передбачена обмеженість права господарського суду щодо виходу поза межі позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

ТОВ «КМБ-Трейд-Плюс», не погодилось з прийнятим рішенням та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. у справі №913/1266/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що його було позбавлено можливості надати відзив на позовну заяву та заявити про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у межах якого позивач мав право звернутися до суду із заявленими вимогами.

Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. сформовано колегію суддів у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2013р. відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження у справі №913/1266/13, призначено судовий розгляд на 14.08.2013р., явку сторін не визнано обов'язковою. Вказана ухвала отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 22.07.2013р. поштових відправлень з цією ухвалою.

Представник скаржника у судовому засіданні пояснив, що суд першої інстанції позбавив відповідача можливості подати обґрунтований відзив на позов, внаслідок чого при винесенні рішення не з'ясував обставин, які мають значення у справі. Просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представники позивача у судовому засіданні пояснили, що вважають рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення господарського суду залишити без змін; письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з акту виконаних робіт №35-А/10 від 31.10.2007р. на суму 50000грн., який відкориговано у бік зменшення актом виконаних робіт №01-1-А/11 від 01.11.2007р. на суму -11187,89грн., та актів виконаних робіт №35-А/11 від 30.11.2007р. на суму 45530,40грн., №31-А/12 від 30.12.2007р. на суму 15959,64грн., №02-А/01 від 30.01.2008р. на суму 21600грн., №25-А/01 від 30.01.2008р. на суму 3600грн., позивачем надано, а відповідачем спожито послуги з представлення спецтехніки для перевезення матеріалів, загальною вартістю 125502,84грн.

Вказані акти підписані представниками сторін без зауважень та з прикладанням печаток юридичних осіб. Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки; рішення відповідних органів за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав. Таким чином, дані акти підтверджують прийняття відповідачем послуг спецтехніки, наданих позивачем протягом жовтня 2007 року по січень 2008 року, вартістю 125502,84грн.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Причиною даного спору, в тому числі є питання про правомірність стягнення позивачем з відповідача суми у розмірі 125502,84грн., яка виникла внаслідок несплати відповідачем наданих позивачем послуг за вищенаведеними актами.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 11 ЦК України встановлює, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до положень п.1 ст.181 ГК України, яка регулює загальний порядок укладання господарських договорів, господарський договір за загальними привилами укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи акти (копії актів) свідчать про існування домовленості між відповідачем, як замовника, і позивачем, як виконавця, про надання останнім протягом жовтня 2007 року по січень 2008 року послуг з представлення спецтехніки для перевезення будівельних матеріалів, яка за своєю правовою природою є договором про надання послуг, укладеного у спрощений спосіб та який і є джерелом взаємних прав і обов`язків сторін.

За приписами ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, порядок оплати спожитих послуг сторонами не був погоджений.

Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом №50/02-11 від 11.02.2011р. позивач заявив відповідачу вимогу погасити заборгованість за цеглу та транспортні послуги в сумі 957937,76грн. Докази направлення даного листа відповідачеві до матеріалів справи не надані, але листом №14-02-01 від 14.02.2011р. відповідач надав відповідь на вимогу, підтвердивши наявність боргу в заявленій сумі. В свою чергу, в листі №04-07-02 від 04.07.2011р. відповідач визнав борг перед позивачем у сумі 957937,76грн., в тому числі: 125502,84грн. за оренду транспорта, та який зобов'язався погасити.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що днем отримання відповідачем вимоги про оплату слід вважати 14.02.2011р., тому прострочка оплати розпочалась з 22.02.2011р.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг належним чином не здійснив, в результаті чого у нього перед позивачем виник борг у сумі 125502,84грн. Доказів оплати вказаної суми відповідач не надав.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов до висновку про доведеність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги у сумі 125502,84грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2008р. між Фірмою «АВК» (постачальник) та ТОВ «КМБ-Трейд-Плюс» (покупець) був укладений договір №7-08/08, згідно якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити продукцію, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію (п.1.1. договору).

Відповідно до п.п.1.2., 3.1. договору, загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Постачальник постачає на адресу покупця продукцію за цінами, що визначені у специфікації постачальника і які погоджені з покупцем шляхом підпису цієї специфікації. Ціна продукції включає транспортування та транспортні витрати постачальника (п.2.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що оплата продукції покупцем здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника попередньої оплати у розмір 100% виставленого постачальником рахунку.

Продукція вважається прийнятою по кількості місць - згідно з кількістю місць, зазначених у накладній; по кількості виробів - згідно зі специфікацією, пакувальним листом; по якості - згідно із паспортом якості або іншим документом (п.7.1. договору).

Пунктом 7.3. договору передбачено, що по факту поставки постачальник надає покупцю наступні документи: рахунок-фактура, накладна, паспорт продукції. Податкова накладна надається по першій події виникнення податкових зобов'язань, згідно з чинним законодавством України.

Якщо при прийманні продукції за якістю покупець виявить продукцію, яка не відповідає технічним умовам, то він має право отримати від постачальника взамін таку ж кількість продукції належної якості на умовах, що така невідповідність підтверджена двостороннім актом (п.8.2. договору).

Згідно п.10.1. договору, договір набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому, але не більше, ніж до 1 серпня 2009 року.

У специфікаціях №№1, 2 до договору №7-08/08 від 07.08.2008р. сторони погодили найменування товару, марку, сорт, визначили одиницю виміру, кількість, ціну за тону та загальну вартість.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені договором між сторонами.

Факт передачі у період з серпня по жовтень 2008 року цегли на загальну суму 523467,16грн. підтверджується видатковими накладними №04/08 від 08.08.2008р. у сумі 10206грн., №05/08 від 08.08.2008р. у сумі 10542,16грн., №09/08 від 12.08.2008р. у сумі 10206грн., №10/08 від 12.08.2008р. у сумі 82362грн., №12/08 від 14.08.2008р. у сумі 10206грн., №13/08 від 14.08.2008р. у сумі 132720грн., №19/08 від 25.08.2008р. у сумі 108528грн., №20/08 від 27.08.2008р. у сумі 5103грн., №12/09 від 12.09.2008р. у сумі 99918грн., №36/09 від 29.09.2008р. у сумі 9072грн., №37/09 від 29.09.2008р. у сумі 10773грн., №07/10 від 06.10.2008р. у сумі 10773грн., №32/10 від 27.10.2008р. у сумі 23058грн., з підписами в графі «Прийняв» представника відповідача Назаровича В.О., який діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей серії №06-08-08-11 від 06.08.2008р. (строком дії до 31.08.2008р.), №12-09-08-05 від 12.09.2008р. (строком дії до 22.09.2008р.), №29-09-08-03 від 29.09.2008р. (строком дії до 30.09.2008р.), №06-10-08-10 від 06.10.2008р. (строком дії до 16.10.2008р.), №27-10-08-06 від 27.10.2008р. (строком дії до 31.10.2008р.).

За видатковою накладною (повернення) №ВП-0000004 від 27.10.2008р. відповідачем здійснено повернення позивачеві поставленої цегли на суму 1659грн.

Отже, загальна вартість поставленого відповідачу товару склала 521808,16грн.

Зважаючи на положення ст.666, 678, ч.1 ст.688 ЦК України, судова колегія встановила, що фактично відповідач прийняв зазначену продукцію, не відмовився від неї, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів того, що вказана продукція ним не отримана та не знаходиться в бухгалтерському обліку, а також актів про відсутність будь-яких товаросупровідних документів судам обох інстанцій не представив.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за договором №7-08/08 від 07.08.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не здійснив попередню оплату за цеглу, тому в силу положень ст.ст.253, 530 та ч.1 ст.692 ЦК України зобов'язання оплатити товар виникли у відповідача на наступний день після отримання товару.

Однак всупереч положень ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526, 530, 599, 629 та ч.1 ст.692 ЦК України, відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, перерахувавши позивачеві лише 205821,16грн. згідно платіжних доручень №42 від 20.01.2009р. у сумі 12000грн., №241 від 03.02.2009р. у сумі 20000грн. та банківських виписок за 23.04.2012р. у сумі 5200грн., за 07.05.2012р. у сумі 17000грн., за 23.05.2012р. у сумі 17000грн., за 31.05.2012р. у сумі 14000грн., за 15.06.2012р. у сумі 4000грн., за 22.06.2012р. у сумі 11300грн., за 31.07.2012р. у сумі 93990,87грн., за 17.08.2012р. у сумі 11330,29грн. Таким чином, заборгованість відповідача склала 315987грн.

В порядку ст.601 ЦК України сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 51184грн. за видатковою накладною №28-10-10-01 від 28.10.2010р. та видатковою накладною №10/08 від 12.08.2008р. (частково), про що підписано протокол від 30.11.2010р.

Доказів погашення заборгованості у сумі 264803грн. відповідач не надав, тому місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов до висновку про доведеність підстав для стягнення з відповідача суми боргу за придбаний товар у вказаному розмірі.

Посилання скаржника на ненаданням судом першої інстанції йому можливості заявити про застосування наслідків пропуску строку позовної давності у межах якого позивач мав право звернутися до суду із позовними вимогами не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки матеріали справи свідчать, що відповідачу було надано достатньо часу подати будь-які заперечення проти позовних вимог та докази на їх підтвердження.

Ухвала про порушення провадження у даній справі від 30.04.2013р. направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в строки, встановлені ст.64 ГПК України, та отримана представником відповідача завчасно, про що свідчить повідомлення з відміткою про отримання 10.05.2013р. поштового відправлення з цією ухвалою (арк. спр.1-2, 63, 65-67).

При цьому, питання про відповідність позовної заяви встановленим статтями 54, 56, 57 ГПК України формі, змісту та документів, що до неї додаються, в тому числі в частині підтвердження відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, вирішено місцевим господарським судом на стадії прийняття позову.

У п.3.5. постанови №18 від 26.12.2011р. пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, якщо передбачені у пунктах 2, 3, 4, 5 і 6 частини першої статті 63 ГПК підстави повернення позовної заяви виявлено господарським судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягає розглядові по суті. У разі необхідності розгляд справи може бути відкладено (стаття 77 ГПК), зокрема, з метою: одержання необхідних доказів чи обґрунтованого розрахунку стягуваної (оспорюваної) суми; надіслання відповідачеві чи іншим особам, які беруть участь у справі, копій позовних матеріалів. Повне найменування і поштові адреси сторін може бути з'ясовано безпосередньо у судовому засіданні. Не сплачені у встановленому порядку та розмірі суми судового збору можливо стягнути за результатами розгляду справи.

Отже, оскільки процесуальні питання, що стосуються форми і змісту позовної заяви, віднесені процесуальним законом до компетенції місцевого господарського суду, апеляційним господарським судом ці питання повторно не вирішуються.

Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене у п.п.3.9.1., 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, судова колегія встановила, що в матеріалах справи відсутні докази неможливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні 21.05.2013р. представника відповідача згідно з ч.ч.1-5 ст.28 ГПК України, а також неможливості розгляду справи без участі представника відповідача. Також, відповідач не посилався на необхідність надати місцевому господарському суду докази як на підстави для відкладення судового розгляду на іншу дату.

За таких обставин, зважаючи на те, що позовна заява та ухвала суду направлялись на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а розгляд справи призначався судом першої інстанції з урахуванням розумного строку пересилання поштових відправлень, судова колегія вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Відтак відповідач, навіть у разі неотримання ним поштового відправлення з позовною заявою або не всіх додатків до неї, не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх доводів і заперечень, а також користуватись наданими йому процесуальними правами, серед яких: знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу (ч.2 ст.22 ГПК України).

Оскільки відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції не заявлялось про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог в порядку ст.ст.256, 257, ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України та не обґрунтовано неможливість подання цієї заяви суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, посилання в апеляційній скарзі на наявність підстав для відмови у позові через сплив позовної давності є безпідставними. Також судова колегія керуючись положеннями ст.ст.261, 264 ЦК України, звертає увагу скаржника на те, що в листі №04-07-02 від 04.07.2011р. відповідач визнав наявність заборгованості за договором №7-0808 від 07.08.2008р., а моментом виникнення обов'язку з оплати наданих послуг слід вважати 21.02.2011р. (іншого матеріалами справи не підтверджено).

Враховуючи приписи ч.2 ст.625 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача 43025,69грн. - 3% річних, нарахованих за періоди: з 27.08.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 106106 грн. (в/н №19/08 від 15.08.2008р.); з 29.08.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 5103грн. (в/н №20/08 від 27.08.2008р.); з 16.09.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 99918грн. (в/н №12/09 від 12.09.2008р.); з 01.10.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 9072грн. (в/н №36/09 від 29.09.2008р.); з 01.10.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 10773грн. (в/н №37/09 від 29.09.2008р.); з 08.10.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 10773грн. (в/н №07/10 від 06.10.2008р.); з 29.10.2008р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 23058грн. (в/н №23/10 від 27.10.2008р.); з 01.03.2011р. по 01.03.2013р. відносно заборгованості у сумі 125502,84грн. (послуги спецтехніки), а також 96993,20грн. - інфляційних втрат, обчислених за періоди: з вересня 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 106106грн. (в/н №19/08 від 25.08.2008р.); з вересня 2008 рок по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 5103грн. (в/н №20/08 від 27.08.2008р.); з жовтня 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 99918грн. (в/н №12/09 від 12.09.2008р.); з жовтня 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 9072грн. (№36/09 від 29.09.2008р.); з жовтня 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 10773грн. (в/н №37/09 від 29.09.2008р.); з жовтня 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 10773грн. (в/н №07/10 від 06.10.2008р.); з листопада 2008 року по січень 2013 року відносно заборгованості у сумі 23058грн. (№32/10 від 27.10.2008р.); з березня 2011 року по лютий 2013 року відносно заборгованості у сумі 125502,84грн. (послуги спецтехніки).

В позовних вимогах про стягнення 3% річних у сумі 13,96грн. та інфляційних втрат у сумі 6883,98грн. слід відмовити через те, що в силу положень ст.253 та ч.1 ст.692 ЦК України моментами виникнення грошового зобов'язання з оплати придбаної цегли за кожною накладною є наступний день після прийняття товару, тобто дати видаткової накладної. При цьому, оскільки 13 та 14 вересня 2008 року були вихідними днями, то моментом виникнення права вимоги оплатити товар, поставлений за видатковою накладною №12/09 від 12.09.2008р., відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України слід вважати 15.09.2008р., тобто перший робочий день, як наслідок прострочка платежу почалась з 16.09.2008р.

Вимогами статті 83 ГПК України передбачена обмеженість права господарського суду щодо виходу поза межі позовних вимог, тому невірно визначені позивачем періоди нарахування 3% річних, окрім періоду - відносно заборгованості за накладною №12/09 від 12.09.2008р., не стали підставою для відмови у позові в частині стягнення 3% річних, оскільки заявлена до стягнення сума річних за ці періоди є меншою, ніж розрахована судом апеляційної інстанції.

Водночас, колегія суддів не може погодитись з розрахунком інфляційних втрат, здійснених позивачем та судом першої інстанції відносно заборгованості за накладною №12/09 від 12.09.2008р., враховуючи, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця розраховується за поточний місяць, а з 16 по 31 число - розрахунок починається з наступного місяця. Якщо погашення заборгованості сталося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційні зміни розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційні зміни розраховуються з урахуванням цього місяця.

Оскільки, як встановлено вище, прострочка платежу за видатковою накладною №12/09 від 12.09.2008р. почалась з 16.09.2008р., інфляційні втрати слід обчислювати з жовтня 2008 року по січень 2013 року.

При розрахунку інфляційних втрат у сумі 12954,10грн. відносно заборгованості за видатковою накладною №32/10 від 27.10.2008р. позивачем допущено арифметичну помилку, а саме визначаючи різницю між сумою заборгованості з урахуванням індексу інфляції та сумою заборгованості позивач вирахував її з 36012,10грн., а не 30612,10грн. Вказавши про наявність арифметичної помилки в розрахунку (арк. спр. 75), позивач не надав відповідної заяви про зменшення розміру позовних вимог в цій частині.

В свою чергу, заявляючи до стягнення 3% річних у сумі 7540,49грн., обчислених з 01.03.2011р. по 01.03.2013р. та інфляційних втрат у сумі 3132,55грн. з березня 2011 року по лютий 2013 року відносно заборгованості за послуги спецтехніки у сумі 125502,84грн., позивач дотримався вимог ст.ст.22, 58 ГПК України, оскільки вимоги про стягнення індексу інфляції, 3% річних та стягнення основної заборгованості пов'язані між собою підставами виникнення та доказами, що їх підтверджують, тому заяву б/н від 21.05.2013р. разом з розрахунком суми позову (арк. спр. 75) слід розцінювати не лише як заяву про зменшення розміру позовних вимог, а і як заяву про зміну предмету позову. З матеріалів справи вбачається, що вказана заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення її без розгляду в частині заявлення періоду нарахування річних за період з 01.03.2011р. по 01.03.2013р. та інфляційних з березня 2011 року по лютий 2013 року.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі №913/1266/13 частково не відповідає чинному законодавству, а саме, в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 13,96грн. та інфляційних втрат у сумі 6883,98грн., в цій частині рішення господарського суду слід скасувати, а в позовних вимогах в цій частині відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, тому рішення в цій частині також підлягає зміні.

В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст.ст.4, 7 Закону України «Про судовий збір», ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» та ст.49 ГПК України судовий збір у розмірі 843,45грн. підлягає поверненню ТОВ «КМБ-Трейд-Плюс» як надмірно сплачений.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі №913/1266/13 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі №913/1266/13 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 13,96грн., інфляційних втрат у сумі 6883,98грн. та змінити в чистині розподілу судових витрат за подачу позову.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Фірми «АВК», м. Первомайськ, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ про стягнення 3% річних у сумі 13,96грн., інфляційних втрат у сумі 6883,98грн.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення наступним чином:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс», м. Луганськ, вул. Леніна, 169, ідентифікаційний код 34279784, на користь Фірми «АВК», Луганська область, м. Первомайськ, вул. Макаренко, 8а, ідентифікаційний код 25359819 борг за поставлений товар у розмірі 264803 грн. 00 коп., борг за надані послуги з перевезення вантажу у розмірі 125502 грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 43025 грн. 69 коп., інфляційні втрати у розмірі 96993 грн. 20 коп., судовий збір у розмірі 10606 грн. 50 коп. наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.»

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 21.05.2013р. (повний текст підписано 27.05.2013р.) у справі №913/1266/13 - залишити без змін.

Стягнути з Фірми «АВК» (93200, Луганська область, м. Первомайськ, вул. Макаренко, 8а, ідентифікаційний код 25359819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс» (91055, м. Луганськ, вул. Леніна, 169, ідентифікаційний код 34279784) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 68,98грн.

Господарському суду Луганської області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Повернути з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «КМБ-Трейд-Плюс» (91055, м. Луганськ, вул. Леніна, 169, ідентифікаційний код 34279784) надмірно сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 843,45грн., про що винести відповідну ухвалу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: О.А. Марченко

В.М. Татенко

Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС