Постанова

від 19.08.2013 по справі 810/2666/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2013 року № 810/2666/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Поліс» доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліс» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача:

від 12.10.2012 № 2350/0000420035, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 102597,02 грн. ( за основним платежем - 82077,62 грн., за штрафними санкціями - 20519,40 грн.);

від 12.10.2012 № 2351/0000430035, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 82077,62 грн. ( за основним платежем - 65662,10 грн., за штрафними санкціями - 16415,52 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток та по податку на додану вартість.

Крім цього, позивачем наголошено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платником податку на додану вартість, його державну реєстрацію не було скасовано, а наявність вироку суду про притягнення до кримінальної відповідальності директора ПП «Протесілай» не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи та не позбавляє правового значення документів, виданих нею за відповідними господарськими операціями. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду в письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ПП «Протесілай» є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товарів без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідач у судове засідання 16.08.2013 не з'явився. Водночас, до суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі у письмовому провадженні.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Державної податкової служби у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового а іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з приватним підприємством «Протесілай» (код ЄДРПОУ 36308853) за період з 01.09.2009 по 31.12 2009.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.09.2012 № 8/16-01845479987 (надалі - Акт перевірки) (а.с.34-48 Том І).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Протесілай», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, у ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем: положень підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту за вересень 2009 року - у розмірі 21931,37 грн., за жовтень 2009 року - у розмірі 15873,55 грн. та за грудень 2009 року - у розмірі 27857,18 грн. Загалом - на суму 65662,10 грн.;

положень пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилося у заниженні податку на прибуток за 2009 рік у розмірі 82077,62 грн.

Такого висновку податковий орган дійшов, спираючись на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012, згідно з якого директора ПП «Протесілай»- ОСОБА_1, визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, за ознаками фіктивного підприємництва, а саме: створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, а також підроблення документів. Тому, відповідач дійшов висновку, що ПП «Протесілай» не могло здійснювати поставку товарів, оскільки було зареєстровано з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності, а документи, складені від імені ОСОБА_1, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що надають право на формування податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.10.2012 № 2350/0000420035, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 102597,02 грн. ( за основним платежем - 82077,62 грн., за штрафними санкціями - 20519,40 грн.); від 12.10.2012 № 2351/0000430035, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 82077,62 грн. ( за основним платежем - 65662,10 грн., за штрафними санкціями - 16415,52 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби у Київській області та Державної податкової служби України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту отримання товарів за спірними угодами.

Судом встановлено, що 01.07.2009 між позивачем та ПП «Протесілай» укладено договір купівлі-продажу № 179 (а.с.6-7 Том ІІ).

За умовами договору продавець (ПП «Протесілай»), зобов'язується передати покупцю (ТОВ «Поліс») товар в кількості та асортименті згідно поданої заявки (пункт 2.1 договору № 179).

Відповідно до пункту 2.4 договору поставка товару здійснюється транспортом продавця.

Також, пунктом 3.1 договору № 179 передбачено, що поставка товару проводиться на підставі цього договору, рахунку-фактури та транспортних накладних.

На підтвердження факту поставки товарів за договором ПП «Протесілай» виписало позивачеві рахунки-фактури на товару (кишсировину): від 27.07.2009 № 249, від 28.07.2009 № 250/1, від 12.08.2009 № 261, від 18.08.2009 № 301, від 21.08.2013 № 313, від 27.08.2013 № 320, від 31.08.2013 № 326, від 09.09.2009 № 355, від 17.09.2009 № 375, від 22.09.2009 № 381, від 28.09.2009 № 382, від 06.10.2009 № 408 (а.с.30107-118 Том ІІ).

Також, ПП «Протесілай» виписало позивачеві видаткові накладні на поставку на товару (кишсировину): від 25.06.2012 № РП-0000021, від 25.06.2012 № РП-0000022, від 25.06.2012 № РП-0000023, від 26.06.2012 № РП-0000059, від 26.06.2012 № РП-0000060, від 27.06.2012 № РП-0000140, від 27.06.2012 № РП-0000141, від 27.06.2012 № РП-0000142, від 27.06.2012 № РП-0000143, від 20.07.2012 № РП-0000264, від 20.07.2012 № РП-0000265, від 20.07.2012 № РП-0000266, від 23.07.2012 № РП-0000327, від 23.07.2012 № РП-0000328, від 23.07.2012 № РП-0000329, від 27.07.2012 № РП-0000382, від 27.07.2012 № РП-0000383, від 27.07.2012 № РП-0000384, від 27.07.2012 № РП-0000385 (а.с.30-48 Том ІІІ).

Поряд із цим, ПП «Протесілай» виписало на адресу позивача податкові накладні (а.с.121-130 Том І), а саме:

від 06.10.2009 № 408 на загальну суму 49862,93 грн. (у тому числі ПДВ - 8310,49 грн.);

від 09.10.2009 № 418 на загальну суму 38956,80 грн. (у тому числі ПДВ - 6492,80 грн.);

від 16.10.2009 № 426 на загальну суму 51839,16 грн. (у тому числі ПДВ - 8639,86 грн.);

від 09.09.2009 № 355 на загальну суму 36364,37 грн. (у тому числі ПДВ - 6060,73 грн.);

від 17.09.2009 № 375 на загальну суму 27780,60 грн. (у тому числі ПДВ - 4630,10 грн.);

від 21.10.2009 № 437 на загальну суму 34689,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5781,50 грн.);

від 22.09.2009 № 381 на загальну суму 26856,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4476,00 грн.);

від 23.10.2009 № 438 на загальну суму 47849,88 грн. (у тому числі ПДВ - 7974,98 грн.);

від 29.10.2009 № 465 на загальну суму 39186,62 грн. (у тому числі ПДВ - 6531,10 грн.);

від 28.09.2009 № 392 на загальну суму 40587,24 грн. (у тому числі ПДВ - 6764,54 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.10-19 Том ІІ).

Судом встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту та валових витрат.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни отриманих товарів. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, а тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законами, що визначали порядок сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, були Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу положень підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), а отже поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту.

Тобто, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, що видається платником податку на реально отриманий товар, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Окрім того, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із системного аналізу положень податкового законодавства вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відтак, відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарська операція має бути фактично здійснена, а первинні документи мають відображати її реальність, що і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. В іншому випадку, відповідно до положень податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов'язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, в силу положень частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

У частині другій статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, а тому первинні документи з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно положень частини другої статті 9 зазначеного Закону первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зокрема, первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналогічна норма права також закріплена у положеннях пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, відповідно до якого первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів, зокрема підпису особи, що брала участь у господарській операції.

При цьому, пунктом 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що забороняється приймати до виконання (у тому числі для включення до регістрів бухгалтерського обліку) первинні документи, що суперечать законодавству, зокрема статті 9 зазначеного Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 за № 233/2037, (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції.

Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив, що директором ПП «Протесілай» є ОСОБА_1

Саме від імені ОСОБА_1, підписані додані до позовної заяви: договір, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури за господарськими операціями, що відбулися між позивачем та ПП «Протесілай».

Водночас, як вбачається із наданих документів, навпроти прізвища ОСОБА_1, відображені підписи, які суттєво відрізняються один від одного.

Разом із тим, у вироці Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012, що набрав законної сили встановлено, що ОСОБА_1, після проведення всіх передбачених законодавством дій щодо створення та державної реєстрації ПП «Протесілай», вніс завідомо неправдиві відомості про начебто формування ним статутного фонду ПП «Протесілай», мети здійснювати господарську діяльність не мав, що дозволило невстановленим слідством особам, використовуючи фіктивне підприємство, отримати можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи, що свідчать про реалізовані товари, роботи (послуги), водночас, фактично не здійснюючи господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг чи заняттям торгівлею, які дозволяють ухилитись від податків.

Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що податкові накладні та інші документи первинної бухгалтерської звітності підписані не директором ПП «Протесілай» ОСОБА_1, а невстановленою слідством особою. Як наслідок, у податкових накладних ПП «Протесілай», складених та підписаних від імені ОСОБА_1, у період вересень-жовтень 2009 року, відсутні обов'язкові реквізити, а саме: підпис особи, відповідальної за дозвіл та здійснення господарської операції і уповноваженої на складання первинних документів, а тому вони не можуть бути звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а отже не можуть створювати правових наслідків у податковому обліку позивача.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про те, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та валових витрат, не можуть бути взяті судом до уваги в якості доказу реальності операції між позивачем та ПП «Протесілай».

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 № 21-421а11, згідно якої, сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Суд також звертає увагу на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності товарів, придбаних за договором № 179 від 01.07.2009, суд зазначає таке.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, судом було витребувано у позивача документи, що підтверджують факт виконання господарських зобов'язань за договором купівлі-продажу, укладеним з ПП «Протесілай», зокрема, складські документи, дозвільну документацію на товар, виробничі документи, документи, що підтверджують факт поставки та використання у господарській діяльності придбаних товарів.

Необхідно зазначити, що продаж товарів за договором купівлі-продажу на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від обов'язку щодо складання первинних документів, якими супроводжується виконання відповідного договору.

Судом неодноразово зобов'язувалось позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження факту виконання спірних договірних відносин, зокрема і ті, наявність яких визначена обов'язковими умовами розділів 2 та 3 договору від 01.07.2009 № 179, а саме заявок на поставку товару та товарно-транспортних накладних.

Разом із тим, в матеріалах справи відсутні належні докази щодо замовлення товарів, що були визначені умовами договору, оскільки відповідних заявок позивачем до матеріалів справи не надано. За поясненнями представника позивача, такі послуги замовлялися телефоном.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно пункту 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Тому для отримання транспортних послуг, оприбуткування товарів та підтвердження їх отримання обов'язково використовувати ТТН.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Відтак, саме товарно-транспортні документи є належним доказом факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2011 року у справі №21-37а10.

Суд не бере до уваги посилання позивача, як на доказ поставки товару, наявність ветеринарних свідоцтв. Так, зі змісту вказаних свідоцтв вбачається, що вони видані ФОП ОСОБА_2, проте будь-яких доказів наявності правовідносин даної особи із ПП «Пртесілай» або безпосередньо з ТОВ «Поліс», позивачем суду не надано.

З огляду на вказане, позивачем під час розгляду справи не було доведено належними та достатніми доказами факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку відсутністю актів приймання - передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування тощо.

Суд також звертає увагу, що необхідною умовою підтвердження товарності операцій є необхідність перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як то вбачається з матеріалів справи, зокрема, листа ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 12.07.2013 № 733/7/2658-10-15 (а.с.74-75 Том ІІ), ПП «Протесілай» не звітує до податкового органу з 2010 року.

Окрім того, згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Протесілай» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.12.2008 по 30.09.2012, складеного податковим органом 28.03.2013 № 669/22-2/36308853, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, з підстав чого перевіряючими зроблено висновок про неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. Відтак, податковий орган дійшов висновку про відсутність у контрагента позивача об'єктів оподаткування за перевіряє мий період.

На підтвердження вказаного відповідачем також наведено показники звітності ПП «Протесілай» з податку на прибуток за 2009 рік, з яких не вбачається здійснення підприємством амортизаційних відрахувань. За звітами форми 1 ДФ за І-ІІ квартали 2009 року, у штаті підприємства працювали 2 особи.

Суд зауважує, що за для належного виконання взятих на себе зобов'язань по поставці товару підприємство повинно мати певні виробничі потужності, проте доказів наявності таких позивачем не надано. Натомість, надані відповідачем докази є достатніми для висновку щодо відсутності у контрагента позивача необхідних адміністративно-господарських ресурсі для здійснення господарської діяльності.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаних товарів, які б однозначно свідчили про призначення їх для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, виробництво м'яса.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.102-103Том І), щодо ПП «Протесілай», у переліку видів діяльності підприємства взагалі не зазначено будь-якої діяльності, пов'язаної із торгівлею мясопродуктів, натомість, основним видом діяльності вказано «будівництво будівель та оптова торгівля будівельними матеріалами».

Ураховуючи правочин, предметом якого є товари (кишсировина), беручи до уваги вид діяльності ПП «Протесілай» та з огляду на той факт, що матеріалами справи не підтверджено наявності у даного підприємства відповідних виробничих потужностей, суд дійшов висновку про відсутність підтвердження реального виконання господарських зобов'язань за спірним правочином.

Таким чином, наведені вище обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарська операція з поставки товарів фактично не мала товарного (реального) характеру, купівля та реалізація товару оформлені лише документально та дана господарська операція не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені угодою.

Суд також звертає увагу сторін на те, що державна реєстрація ПП «Протесілай» у ЄДРПОУ на момент виникнення спірних правовідносин сама по собі не може бути доказом придбання товару у вказаного підприємства, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу. Не заслуговують на увагу також подані позивачем докази щодо подальшої реалізації наявних у позивача товарів іншим суб'єктам господарювання, оскільки з наданих суду документів неможливо встановити, що такий товар був придбаний саме у ПП «Протесілай».

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

З урахуванням вищезазначеного суд зазначає, що наслідки в бухгалтерському та відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Відтак, у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту та валових витрат слід визнати безпідставними, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та інших документів первинного обліку.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

З огляду на те, що позивачем не підтверджено витрат на придбання послуг належними первинними документами та їх зв'язку із його господарською діяльністю, віднесення сум за спірною угодою до валових витрат, а сум податку на додану вартість з вартості таких послуг (товарів) - до податкового кредиту, суд дійшов висновку про правомірність зняття податковим органом позивачеві валових витрат, податкового кредиту та донарахування йому грошового зобов'язання по податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх рішень та фіктивність господарських операцій з поставки товарів.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.