Ухвала

від 15.08.2013 по справі 826/2587/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2587/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Горбань Н.І., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби та третьої особи по справі Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа по справі Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 року №0004632250, №0004642250,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби, третя особа по справі Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2012 року №0004632250, №0004642250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач та третя особа по справі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМЕКС ДЕЛЬТА» за березень 2012 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФДАР» за травень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 11.10.2012 року №444/22-511/37724868.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 жовтня 2012 року № 0004632250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та № 0004642250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств.

Апелянти свої вимоги обґрунтовують тим, що операції між позивачем та контрагентами не мали реального характеру та були укладені без мети настання реальних наслідків, а тому угоди відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМЕКС ДЕЛЬТА» укладено договір №20032012/2 від 26.03.2012 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець (позивач) зобов'язується приймати та здійснювати оплату програмного забезпечення, що визначається в рахунках-фактурах та накладних, та/або додатках до цього договору, на умовах, визначених в договорі.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФДАР» укладено договір №010212-1 ТР про надання послуг від 01.02.2012 року, відповідно до якого виконавець приймає на себе зобов'язання за рахунок власних та/або залучених спеціалістів надавати, а замовник (позивач) належним чином оплачувати послуги з технічної підтримки працездатності програмних продуктів, продаж яких, здійснюється замовником згідно переліку який зазначається у окремому додатку/додатках до даного договору, який/які є його невід'ємною частиною з моменту підписання сторонами.

Зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками коштів.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсним у зв'язку з фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсним у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсним господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідач у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань крім зазначених висновків акту перевірки та спростування реальності укладених угод відповідачем не надано, колегія суддів дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМЕКС ДЕЛЬТА», Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЙФДАР» мали реальний характер, а правочини були безпідставно визнанні відповідачем нікчемними.

Доводи апелянтів про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими.

Згідно з пп. 14.1.36. Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та / або через свої відокремлені підрозділи.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Факт отримання позивачем послуг за укладеними договорами підтверджено відповідними первинними документами, які оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Належними доказами по справі, щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу, твердження апелянтів про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

Товариством з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат підприємства, у зв'язку з чим висновки акта перевірки про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтами рішення.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційних скарг ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби та третьої особи по справі Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 16.08.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Горбань Н.І.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Горбань Н.І.

Оксененко О.М.