Ухвала

від 18.11.2013 по справі 826/2587/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Київ К/800/45220/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., за участю секретаря:Руденко А.М., за участю представників позивача:Куракіна Ю.В., відповідача:не з'явився, третьої особи:Перепелюка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби та Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р.

у справі №826/2587/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби,

за участю третьої особи - Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «М-Сістем Україна» (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р., адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.10.2012 р. №0004632250 та № 0004642250.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач та третя особа звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у яких просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на вказані касаційні скарги, за змістом яких просить відмовити у їх задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що співробітниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ОПТІМЕКС ДЕЛЬТА» за березень 2012 року, ТОВ «ЛАЙФДАР» за травень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 11.10.2012 р. №444/22-511/37724868.

У ході перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп. 16.1.2, п. 16.1 ст.16, п. 22.1 ст.22, п. 185.1, ст. 185, п. 198.1, п.198.2. п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 1 369 077,00 грн.;

пп. 16.1.2, п. 16.1 ст.16, п. 22.1 ст.22, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1ст. 139 Податкового Кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 437 531,00 грн.;

На підставі встановлених порушень відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 26.10.2012 р. № 0004632250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 053 616,00 грн., з якої 1 369 077,00 грн. - основний платіж та 684 539,00 грн. - штрафних санкцій та № 0004642250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 796 914,00 грн., з якої 1 437 531,00 грн. - основний платіж та 359 383,00 грн. - штрафних санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що між позивачем (покупець), з одного боку, та ТОВ «ОПТІМЕКС ДЕЛЬТА» (постачальник), з іншого боку, було укладено Договір від 26.03.2012 р. №20032012/2, умовами якого встановлено, що постачальник зобов'язався поставляти, а покупець приймати та здійснювати оплату програмного забезпечення, що визначалось в рахунках-фактурах та накладних, та/або додатках до цього договору, на умовах, визначених в договорі.

В рамках виконання зобов'язань за укладеним договором постачальником було здійснено поставку програмного забезпечення, що знайшло своє відображення в оформлених видаткових та податкових накладних.

Крім того, між позивачем (замовник), з одного боку, та ТОВ «ЛАЙФДАР» (виконавець), з іншого боку, було укладено Договір про надання послуг від 01.02.2012 р. №010212-1 ТР, відповідно до якого виконавець прийняв на себе зобов'язання за рахунок власних та/або залучених спеціалістів надавати, а замовник (позивач) належним чином оплачувати послуги з технічної підтримки працездатності програмних продуктів, продаж яких, здійснюється замовником згідно переліку який зазначається у окремому додатку/додатках до даного договору, який/які є його невід'ємною частиною з моменту підписання сторонами.

За результатами надання послуг між позивачем та виконавцем були укладені акти приймання-передачі послуг та оформлені податкові накладні.

Судові інстанції, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам дійшли висновку про те, що зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та у повному обсязі, що підтверджено рахунками на оплату, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками коштів.

Із наведеними доводами судових інстанції погоджується колегія Вищого адміністративного суду України зважаючи на таке.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, з наведених законодавчих приписів можна зробити висновок, що будь-які документи мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене кореспондує нормам Податкового кодексу України, зокрема - п. 138.2 ст.138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суди попередніх інстанцій, керуючись вказаними законодавчими нормами дійшли обґрунтованих висновків, що виключення витрат, понесених платником податку під час виконання господарських операцій, зі складу валових та виключення зі складу податкового кредиту сум, сплачених у ціні придбаних у контрагентів товарів (послуг), податку на додану вартість можливе за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.

У той же час, виконання спірних договорів позивачем належним чином підтверджено долученими до матеріалів справи первинними документами, як то - рахунками на оплату, видатковими накладними, податковими накладним, тощо.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що укладені позивачем з контрагентами угоди є нікчемними, спростовуються зазначеним та наявними в матеріалах справи доказами, а відтак не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявлених касаційних скарг порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р. у справі №826/2587/13-а залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук