Постанова

від 20.08.2013 по справі 908/1374/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.08.2013 р. справа №908/1374/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А. при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І. за участю представників: від позивача:не прибув від відповідача:Проценко Д.Ю. за довіреністю б/н від 15.05.2013р. від третьої особиПроценко Д.Ю. за довіреністю б/н від 01.03.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуприватного малого підприємства фірма «Ялос», м.Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від 03.07.2013р. по справі№908/1374/13 (суддя Зінченко Н.Г.) за позовомприватного малого підприємства фірма «Ялос», м.Запоріжжя до товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаприватне підприємство «МКЗ Груп», с. Світанок Запорізького району Запорізької області про визнання недійсним договору про надання тимчасової повертаємої фінансової допомоги №14 від 07.12.2011р.

В С Т А Н О В И В:

Приватне мале підприємство фірма "Ялос", м. Запоріжжя звернулось до господарського суду запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Юженергомонтаж», м. Запоріжжя про визнання недійсним договору про надання тимчасової повертаємої фінансової допомоги №14 від 07.12.2011р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.05.2013р. на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України за ініціативою суду до участі у справі № 908/1374/13 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено приватне підприємство "МКЗ Груп", с. Світанок Запорізького району Запорізької області.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.07.2013р. у справі №908/1374/13 у задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.2013р. у справі №908/1374/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вважає, що суд не надав належну оцінку положенням пунктів 3.5, 3.6, 3.7 статуту приватного малого підприємства фірма «Ялос» та наказу №1 від 10.11.1998р. На думку апелянта, виконавчий директор Павлєтовіч Д., підписуючи оспорюваний договір про поворотну фінансову допомогу, перевищив надані йому повноваження. Також скаржник зазначає, що за вимогами частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України прийняттям стороною правочину є вчинення дій, що свідчать про прийняття виконання, яких він не вчиняв. Позивач вважає помилковим застосування судом першої інстанції абзацу 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, оскільки, на його думку, у даному випадку залишено поза увагою приписи абзацу 1 вказаної норми.

Позивач у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив.

Представник відповідача та третьої особи у судове засідання прибув, надав відзив на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення господарського суду залишити без змін, пороти розгляду справи за відсутністю представника позивача не заперечував.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представника позивача за наявними матеріалами справи, оскільки ухвалою про порушення провадження у справі від 01.08.2013р. сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленого статтями 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

07.12.2011р. товариством з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" (відповідачем у справі) та приватним малим підприємством фірма «Ялос» (позивачем у справі) укладено Договір про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в розмірі 600000,00грн., а позивач зобов'язався повернути цю суму в строки та в порядку, передбаченому цим Договором. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до умов Договору сторони узгодили, що фінансова допомога надається в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Фінансова допомога надається на безвідсотковій основі. (п.п. 2.1, 2.2 Договору).

Пунктом 4.1 встановлено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 р.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору позивач зобов'язаний повернути відповідачу суму фінансової допомоги протягом строку дії Договору. Фінансова допомога повертається в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що на виконання умов Договору відповідач надав позивачу фінансову допомогу на загальну суму 397 000,00 грн., про що свідчать відповідні банківські виписки, наявні в матеріалах справи. Договір про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14 від 07.12.2011р. від імені приватного малого підприємства фірма «Ялос» укладений та підписаний директором Павлєтович Драгіша, який діяв на підставі Статуту товариства.

Частиною 4 статті 62 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991р. № 1576-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених Законом та установчими документами.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з пунктом 1.1 статуту приватного малого підприємства фірма «Ялос», в редакції змін від 18.05.1995 р., підприємство створено за рішенням засновника - Осадчої (в подальшому прізвище змінено на Павлєтович) Оксани Володимирівни.

Таким чином, на момент підписання спірного Договору № 14 від 07.12.2011 р. та по сьогоднішній день Павлєтович (Осадча) О.В. є засновником приватного малого підприємства фірма «Ялос».

Як встановлено пунктами 3.1, 3.2, 3.3 статуту приватного малого підприємства фірма «Ялос» управління фірмою здійснюється на підставі суміщення прав засновника як власника по господарському використанню його майна та самоуправлінню трудового колективу. Засновник безпосередньо здійснює свої права по управлінню фірмою, самостійно визначає структуру та встановлює штати. Засновник, у разі необхідності, делегує повноваження по управлінню фірмою виконавчому директору, призначеному ним на посаду за контрактом.

В матеріалах справи міститься довідка Головного управління статистики у Запорізькій області №15-09/1381 від 22.05.2013р., з якої вбачається, що в період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р. керівником (директором) приватного малого підприємства фірма «Ялос» значився Павлєтович Драгіша.

Відповідно до пунктів 3.5 і 3.6 статуту приватного малого підприємства фірма «Ялос» рішення по соціально-економічним питанням, що стосуються діяльності фірми, вирішуються і приймаються засновником, виконавчим директором за участі уповноважених органів трудового колективу. Засновник самостійно, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3.5 статуту, вирішує та приймає рішення по будь-яким питанням статутної діяльності, без довіреності представляє інтереси фірми у взаємовідносинах з юридичними особами та громадянами, як на території України так і з її межами. Укладає договори, контракти, в тому числі трудові, видає довіреності.

Як встановлено в пункті 3.7 статуту приватного малого підприємства фірма «Ялос» виконавчий директор керує усією поточною виробничо-господарською діяльністю фірми, самостійно, в межах повноважень, наданих йому засновником, вирішує питання господарської діяльності; без довіреності представляє інтереси фірми у взаємовідносинах з установами, організаціями, підприємствами та громадянами (в тому числі, іноземними); укладає господарські та трудові договори, видає довіреності, відкриває в банківських установах розрахункові, валютні та інші рахунки, розпоряджається коштами та майном на умовах і в порядку, обумовлених в контракті із засновником; видає накази, розпорядження, дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками фірми.

З матеріалів справи, а саме з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.04.2013р., будь-яких обмежень щодо повноважень Павлєтович (Осадча) О.В. до реєстру не внесено.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на наказ власника приватного малого підприємства фірма «Ялос» №1 від 10.11.1998р. "Про повноваження виконавчого директора", яким виконавчому директору прямо заборонено без письмового погодження та дозволу засновника укладати угоди, які тягнуть за собою виникнення зобов'язань у приватного малого підприємства фірма «Ялос» перед третіми особами, в тому числі договори про надання фінансової допомоги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

За приписами частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно з пунктом 3.3. Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» припис абзацу першого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним, контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що наказ власника приватного малого підприємства фірма «Ялос» № 1 від 10.11.1998р. "Про повноваження виконавчого директора" є внутрішнім документом підприємства, який винесений за 13 років до укладення спірного Договору № 14 від 07.12.2011 р.

Отже, позивач не довів суду, що відповідач у справі знав або не міг не знати, що внутрішнім документом приватного малого підприємства фірма «Ялос» (наказом № 1 від 10.11.1998 р.) для виконавчого директора було встановлено обмеження повноважень.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, що оспорюваний договір про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14 від 07.12.2011р. підписаний з боку позивача особою, яка не мала необхідного обсягу повноважень для укладення такого договору.

Згідно зі статтею 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі, наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно послався на частину 1 статті 241 Цивільного кодексу України, при цьому трактування апелянта щодо наявності активних дій, які б свідчили про прийняття правочину є безпідставним.

З матеріалів справи вбачається, що виконуючи умови оспрюваного договору відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 397000,00 грн. з призначенням платежу - надання фінансової допомоги за договором №14 від 07.12.2011р. Позивачем зазначені кошти були отримані, що ним не заперечується. Як безпідставно отримані ці кошти позивач відповідачу не повертав.

Отже, у разі, якщо особа, що отримала грошові кошти була незгодна з тим, що їх отримала безпідставно, вона була зобов'язана повернути отримані кошти, що кореспондується з приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи той факт, що отримані грошові кошти не повернуті і на теперішній час, суд дійшов висновку, що позивач погодився на отримання коштів за договором про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14 від 07.12.2011р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійним договору про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14 від 07.12.2011р.

Відповідно до укладеного товариством з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" з адвокатом Сколибогом О.С. договору про надання юридичної допомоги від 21.01.2013 р. адвокат зобов'язався за винагороду надати правову допомогу товариству з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" в судових органах, пов'язану з господарськими спорами між товариством з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" та малого підприємства фірма «Ялос».

Відповідно до приписів 6.5 постанови Пленуму вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних із сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо .

Враховуючи категорію даного спору, його складність, приймаючи до уваги, що відзив товариства з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" на позовну заяву підготований і наданий Проценко Д.Ю. як представником відповідача, в судових засіданнях по даній справі адвокат Сколибог О.С. як представник товариства участі не приймав, господарський суд дійшов обгрунтвоаного висновку про відсутність підстав для відшкодування з малим підприємством фірма «Ялос» на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юженергомонтаж" витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000,00грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, апелянт не надав суду належних та допустимих, в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів (контракту або трудового договору з виконавчим директором тощо), які б свідчили, що на момент укладення осопрюваного договору про надання тимчасової зворотної фінансової допомоги № 14 від 07.12.2011р. повноваження виконавчого директора, посаду якого на той час обіймав Павлєтович Д., щодо укладення господарських договорів та розпорядження майном і коштами підприємства були певним чином регламентовані з боку засновника.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного малого підприємства фірма «Ялос», м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.2013р. у справі №908/1374/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.2013р. у справі №908/1374/13 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Н.М. Принцевська

О.А. Скакун

Надруковано 5 прим.: 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу; 4. ДАГС; 5. ГСЗО