Ухвала

від 06.08.2013 по справі 810/1526/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1526/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

при секретарі Прищепчуку А.В.,

за участю:

представника відповідача - Івченко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «СВА» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

Приватне мале підприємство «СВА» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2012 року №0002062301/3115 та №0002072301/3116.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ФОП ОСОБА_3

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_3, за підсумками якої складено акт від 05.12.2012 року №3586/220/13708255 та виявлені порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 3833 грн., п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.6, 201.7, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3650 грн., в тому числі за травень 2012 року - на 1342 грн. і за липень 2012 року - на 2308 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.12.2012 року №0002062301/3115, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму в розмірі 5472 грн., з них 3650 грн. - за основним платежем, 1825 грн. - за штрафними санкціями, №0002072301/3116, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму в розмірі 5750 грн., в тому числі 3833 грн. - за основним платежем, 1917 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, ПМП «СВА» звернулося у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу сум податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ПМП «СВА» коштів, витрачених за договором на транспортно-експедиторське обслуговування, укладеним з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, до складу валових витрат підприємства та до складу податкового кредиту, оскільки цей договір, на переконання податкового органу, суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків, - господарські операції за таким договором не пов'язані зі здійсненням компенсації вартості товарів (послуг), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності позивача та не пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва останнього.

Висновки про безпідставність віднесення зазначених сум до складу валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на матеріалах податкових перевірок названого контрагента позивача.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаним контрагентом, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, на обґрунтування правомірності висновків, викладених в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач посилається на те, що контрагентом позивача - ФОП ОСОБА_3, під час податкових перевірок господарської діяльності останнього, що зафіксовані актами Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 08.11.2012 року №27/1701/НОМЕР_1 та від 02.08.2012 №14/1707/НОМЕР_1, не було надано первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність у нього майна, інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій, в тому числі з ПМП «СВА», а відтак припускається фіктивний характер діяльності даного суб'єкта господарювання. Крім цього, відповідач звертає увагу суду на зміст пояснень ОСОБА_3, згідно з якими ця особа не усвідомлювала змісту документів бухгалтерського та податкового обліку, що були ним підписані.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (експедитором) укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 30.04.2012 №3004-1 (а.с.26-28). За цим договором експедитор від свого імені та за рахунок замовника забезпечує здійснення перевезень вантажів замовника автомобільним транспортом у міському, приміському та міжміському сполученні (пп. 1.1 договору).

Зазначений договір підписаний з однієї сторони директором ПМП «СВА» Савінським О.В., з іншої - ФОП ОСОБА_3 та скріплений печатками сторін.

Колегією суддів установлено, що в травні та липні 2012 року, сторонами вищезазначеного договору виконувались його умови, що підтверджується актами виконаних робіт по транспортно-експедиційним послугам та відповідними рахунками-фактурами (а.с.29-58), на підставі яких здійснювалася оплата наданих послуг.

За наслідками поставки вказаних послуг ФОП ОСОБА_3 було виписано позивачу податкові накладні, які відповідають вимогам до їх змісту, встановленим ст. 201 ПК України. Накладні відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 140-145).

На підтвердження розрахунків за договором №3004-1, позивачем надано копію банківської виписки по рахунку ПМП «СВА» в АТ «РАЙФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» (а.с. 106).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції, внаслідок яких позивачу виписано податкові накладні ФОП ОСОБА_3, підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ФОП ОСОБА_3, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з Порядком заповнення податкової накладної, що затверджений наказом Мінфіну України від 01.11.2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (який діяв на момент виписки податкових накладних контрагентом позивача) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що були досліджені в ході судового розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в тому, що матеріали податкових перевірок контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту безтоварності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження фактичного здійснення відповідних господарських операцій. Окрім того, судова колегія враховує, що дії контролюючого органу щодо визнання нікчемними правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_3 та його контрагентами (в т.ч. ПМП «СВА») визнано протиправними постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року у справі №2а-6258/12/1070.

Також, колегія суддів погоджується із місцевим судом в тому що, пояснення ОСОБА_3, у яких останній зазначає, що не усвідомлював суті документів, які були ним підписані, за умови відсутності будь-яких рішень щодо обмеження обсягу його цивільної дієздатності чи правоздатності, не є беззаперечним доказом про не свідому і не правильну оцінку ним своїх дій та відсутності товарності господарських операцій.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ФОП ОСОБА_3, а тому не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру цих господарських взаємовідносин.

Зі змісту акту, складеного внаслідок перевірки позивача, вбачається, що контролюючий орган посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складено 12 серпня 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.