Ухвала

від 30.07.2013 по справі 2а-1670/5145/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2013 р. м. Київ К/9991/21923/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Костенка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012р.

у справі №2а-1670/5145/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлитпром» (надалі - ТОВ «Укрлитпром»)

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві (надалі - ДПІ у м.Полтаві)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 07.06.2011р. №00001002305.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011р. залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012р., позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 07.06.2011р. №00001002305. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40грн.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укрлитпром» з питань достовірності декларування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р., про що складено акт від 23.05.2011р. №4326/23-2/24826615.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, вказано на порушення позивачем ст.ст. частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг в грудні 2010р. та січні-лютому 2011р. та їх подальшою реалізацією покупцям та порушення позивачем ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 626945,80грн., в тому числі: за грудень 2010р. - на 252185,52 грн., за січень 2011р. - на 168429,52грн. та за лютий 2011р. - на 206330,76грн.

За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №00001002305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 689994,18грн., в т.ч. 626945,80грн. - за основним платежем та 63048,38грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ податковий орган вказував на неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ з вартості придбаних товарів від продавців ТОВ «Аксіома» та ТОВ «НПП Брат», з огляду на те, що ці підприємства не мають основних засобів (складські приміщення, автотранспорт, обладнання, власні або орендовані земельні ділянки, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не мають найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, а також які використовують у своїй діяльності підприємства, що є вірогідними «податковими ямами» та не виконують податкових зобов'язань перед бюджетом. Тобто, податковий орган поставив під сумнів адміністративно-господарську можливість зазначених контрагентів на виконання господарських зобов'язань із позивачем.

На час формування позивачем податкового кредиту в грудні 2010р. діяли норми Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до приписів п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції на час правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Формування податкового кредиту позивача у січні та у лютому 2011р. регулюються нормами Податкового кодексу України.

Приписами п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість як за Податковим кодексом України, що діє з 01.01.2011р., так і за Законом України «Про податок на додану вартість», є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіреному періоді позивач у т.ч. здійснював господарські операції з ТОВ «Аксіома» та ТОВ «НПП Брат», які є постачальниками.

01.12.2010р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Аксіома» (постачальник) укладено договір поставки №9, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити алюміній АК5М2, АК12М2, АК12ПЧ в найменуванні, номенклатурі, кількості та по цінам, визначеним на момент відвантаження продукції, і вказаними в додатках до даного договору, які являються його невід'ємною частиною.

На виконання вказаного договору в період з грудня 2010р. по лютий 2011р. позивачем придбано у ТОВ «Аксіома» 133 тн алюмінію, в т. ч.: в грудні 2010р. - 69,233тн на суму 1513104,10грн. (ПДВ - 252182,52грн.), в січні 2011р. - 46,189тн на суму 1 010 577,12 грн. (ПДВ -168429,52грн.) та в лютому 2011р. - 17,510тн на суму 382601,28грн. (ПДВ - 63766,88грн.).

Також, 01.02.2011р. між позивачем (покупець) та ТОВ «НПП Брат» (постачальник) укладено договір поставки №11, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити алюміній АК5М2, АК12М2, АК12ПЧ в найменуванні, номенклатурі, кількості та по цінам, визначеним на момент відвантаження продукції, і вказаними в додатках до даного договору, які являються його невід'ємною частиною.

На виконання вказаного договору в лютому 2011р. позивачем у ТОВ «НПП Брат» придбано 36,028тн алюмінію на загальну суму 855269,32грн. (ПДВ - 142544,88грн.).

При цьому, придбаний позивачем алюміній поставлявся автотранспортом постачальників по заявці покупця згідно п. 3.1 договору поставки №9 від 01.12.2010р. та п.3.1 договору поставки №11 від 01.02.2011р.

З матеріалів справи вбачається, що про фактичне виконання вищезазначених договорів свідчать залучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Оплата придбаного алюмінію здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ «Аксіома» та ТОВ «НПП Брат», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

З витягів з журналів реєстрації видачі довіреностей та копій доданих до матеріалів справи довіреностей судами встановлено, що придбаний позивачем товар отримувався уповноваженою особою ТОВ «Укрлитпром» на підставі довіреностей №343 від 01.12.2010р., №7 від 01.01.2011р., №27 від 01.02.2011р. (від ТОВ «Аксіома») та №4/02 від 03.02.2011р. (від ТОВ «НПП Брат»), підписи цієї особи збігаються з підписами на видаткових накладних.

Придбаний у контрагентів алюміній зберігався на території ливарної дільниці, розташованої за адресою: м. Полтава, вул. Фрунзе, 155.

Факт наявності в користуванні позивача вказаної ливарної дільниці підтверджується договорами суборенди ливарної дільниці №3/12 від 04.03.2010р. (строк дії вказаного договору до 04.03.2011р.) та №8/12 від 04.03.2011р. (строк дії вказаного договору до 04.03.2012р.).

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучені журнали-ордери і відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за грудень 2010р., січень-лютий 2011р., оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 «Місця зберігання; ТМЦ; Партії», оборотні відомості по складу за вказані періоди, а також витяги з головних книг за ті ж періоди, які підтверджують надходження та проведення по складу придбаного позивачем алюмінію.

Основним видом діяльності ТОВ «Укрлитпром» за КВЕД є виробництво продукції з кольорових сплавів технічного призначення, а саме, виробництво деталей із алюмінієвих сплавів, шляхом лиття під тиском та очищення від облою. Тобто алюмінієві сплави є основною сировиною, яка використовується для виробництва продукції на підприємстві (деталі до електродвигунів, генераторів, трансформаторів, насосів, корморізок та інше).

Матеріали справи свідчать, що основним покупцем виробленої позивачем продукції - деталей із алюмінієвих сплавів являється ВАТ «Електромотор». А отже, продукція, яка була вироблена з придбаного позивачем у ТОВ «Аксіома» та ТОВ «НПП Брат» алюмінію, реалізована ВАТ «Електромотор», що підтверджується договорами постачання товару, виписаними ТОВ «Укрлитпром», податковими та видатковими накладними, копії яких досліджені судом.

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів поставки алюмінію між позивачем та вказаними вище контрагентами, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що твердження про відсутність у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності (адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань) не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, ст. 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, укладені між позивачем ТОВ «Аксіома» і ТОВ «НПП Брат» договори поставки не віднесено законом до нікчемних договорів, оскільки відповідачем не доведено, чим саме такий договір порушує публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном).

Таким чином, виходячи з вище викладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумість предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих алюмінієвих сплавів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Полтавської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

М.І. Костенко