Ухвала

від 21.08.2013 по справі 2а-2257/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2013 року м. Київ К/9991/65895/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Муравйова О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 р.

у справі № 2а-2557/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Творче об'єднання «Два товарища» (далі - позивач, ТОВ «Творче об'єднання «Два товарища»)

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Творче об'єднання «Два товарища» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду позовом до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0007122305.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 29.12.2011 р. № 0007122305.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 р. та залишити в силі судове рішення першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач своїх заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.12.2011 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на підставі наказу № 2590 від 07.12.2011 р. та згідно із п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Два товарища» (код ЄДРПОУ 34333715), щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Ідея-2004» (код ЄДРПОУ 33181570) за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт від 16.12.2011 р. № 6044/2305/34333715 та встановлено порушення позивачем п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у серпні 2011 року на суму 64 950,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0007122305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 81 187,50 грн., в тому числі 64 950,00 грн. - основний платіж та 16 237,50 грн. - штрафні санкції.

Підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження податкового органу про неможливість реального здійснення господарських операцій з ТОВ «Ідея-2004».

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові та визнаючи правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що платник податку не зміг підтвердити реальність господарських операцій з контрагентом щодо формування податкового кредиту, а тому, суду дійшов висновку, що дії та рішення податкового органу є правомірними.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Так, між ТОВ «Творче об'єднання «Два товарища» (виконавець) та ПрАТ «Філіп Морріс Україна» (замовник) укладено договір № PMU/10-077 від 10.08.2011 р. про надання послуг, відповідно до якого, 24.08.2011 р. позивач зобов'язується провести корпоративний захід для співробітників замовника, а саме: літній пікнік на території Журавлівського гідропарку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з метою виконання вищезазначеного договору, ТОВ «Творче об'єднання «Два товарища», як генеральним підрядником було укладено договір про надання послуг з ТОВ «Ідея-2004» від 05.08.2011 р., а також Додаткову угоду №1 від 12 серпня 2011 р. Відповідно до умов зазначеного договору ТОВ «Ідея-2004» (виконавець), прийняло на себе зобов'язання по підготовці та організації корпоративного заходу 24 серпня 2011 року, а ТОВ «Творче об'єднання «Два товарища» (замовник), в свою чергу, зобов'язується оплатити послуги виконавця у порядку, передбаченому зазначеним договором.

Додатковою угодою № 1 змінено розмір винагороди за виконання робіт, який склав 389 700,00 грн. Розрахунок згідно якого здійснюється шляхом перерахування на рахунок виконавця оплати 100% у строк до 31.08.2011 р.

Згідно додатку № 1 від 05.08.2011 р. ціна за виконання послуг, а саме: оренда сценічного обладнання, оренда тентів, оренда місця проведення пікніку, монтаж/демонтаж обладнання, підбір та оренда світлового, звукового обладнання, оренда ігор та атракціонів, забезпечення безпеки та охорони, організація розважальної програми - складає 235 500,00 грн.

Згідно додатку № 2 від 12.08.2011 р. ціна за виконання послуг, а саме: оренда ігор та атракціонів, оформлення площадки, організація розважальної програми, дозвілля дітей, забезпечення реквізитів конкурсу - складає 154 200,00 грн. та податок на додану вартість 20%.

Таким чином, у зазначених додатках до договору № 1та № 2 чітко визначені види робіт на суми відповідно 235 500,00 грн. та 154 200,00 грн., в рамках надання послуг по підготовці та організації корпоративного заходу, виконання яких брало на себе ТОВ «Ідея-2004», що спростовує твердження суду першої інстанції, який зазначив про неможливість визначення робіт, які були виконані виконавцем.

На підтвердження факту надання послуг за договором від 05.08.2011 р. сторонами були підписані акти виконаних робіт № б/н від 26.08.2011 р. та № 2 від 30.08.2011 р., в яких зазначено, що виконавцем у повному обсязі, якісно та у строк виконані послуги з підготовки та організації корпоративного заходу 24.08.2011 року на загальну суму 235 500,00 грн. та 154 200,00 грн. відповідно; розрахунки між сторонами були проведені у повному обсязі безготівковими коштами, що підтверджується копіями реєстрів документів по системі «Клієнт-банк»; послуги, отримані від ТОВ «Ідея-2004» були фактично використані позивачем у господарській діяльності, а саме передані замовнику ПрАТ «Філіп Морріс Україна» на підставі договору № PMU/10-077 від 10.08.2011 р.

Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, є безпідставним твердження суду першої інстанції щодо невідповідності вимогам законодавства податкових накладних ТОВ «Ідея-2004», а саме: № 12 від 09.08.2011 р., № 41 від 19.08.2011 р. та № 70 від 30.08.2011 р., через відсутність зазначення посади особи, яка їх підписала, оскільки, Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., який діяв на час виписки вказаних податкових накладних, не вимагалося зазначення посади особи, що її склала, а лише був передбачений підпис та прізвище такої особи.

За правилами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із наведених вимог податкового законодавства, судом апеляційної інстанції зазначено вірно, що платником податку надані усі необхідні документи, які підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, а також факт оплати наданих послуг.

Правовідносини між позивачем та ТОВ «Ідея-2004» не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано послуги та перераховано грошові кошти.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами, що суми сплаченого податку з придбання послуг позивачем підтверджені податковими накладними, а тому підлягають включенню до складу податкового кредиту.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при ненаданні інформації про наявність основних фондів у продавця, не встановлення місцезнаходження продавця, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те що податковий орган, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність спірного податкового повідомлення-рішення не довів, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0007122305.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2012 р. у справі № 2а-2557/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: (підпис) М. І. Костенко Помічник судді (підпис) О.В. Муравйов З оригіналом згідно Паніотова В.Г.