Постанова

від 19.08.2013 по справі 911/365/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2013 року Справа № 911/365/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Грека Б.М.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Охріменко Д.В.

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р.

у справі № 911/365/13-г Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Медіа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо"

про стягнення 24 311,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Медіа" звернулося Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" про стягнення 24311,67грн. за надані послуги відповідно до укладеного між сторонами договору.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2013р. (суддя Бацуца В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013р. (судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г., Рудченко С.Г.), позов задоволено повністю, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Медіа" стягнуто 24000,00грн. основної заборгованості, 311,67грн. - 3% річних, відповідно розподілені судові витрати.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Росіо" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Вимоги касаційної скарги заявник мотивує тим, що позивач, всупереч умовам укладеного договору та ст. 5, ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, не застосував заходів досудового врегулювання спору, а також не звертався до нього з претензією.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

11.06.2012р. року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір №02-06/12 про надання рекламних послуг, відповідно до п. 1.1. якого замовник на умовах даного договору зобов'язується надати виконавцю одноразові освіжаючі серветки для авіакомпанії "Аеросвіт" з розміщеними рекламними матеріалами в комплекті відповідно до специфікації, а також забезпечити доставку виготовлених матеріалів з розміщеними рекламними матеріалами на склад авіакомпанії "Аеросвіт" не пізніше 01.07.2012 року.

Згідно з п. 2.2.2. договору моментом поставки вважається момент фізичної передачі матеріалів замовника, що підтверджується видатковими накладними чи відповідним актом прийому-передачі, підписаними обома сторонами.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість наданих послуг виконавця за розміщення реклами замовника на освіжаючих серветках в каналах комунікації авіакомпанії "Аеросвіт"за період складає 24000,00грн.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата здійснюється замовником в розмірі 100% на підставі виставлених виконавцем рахунків в гривні на розрахунковий рахунок виконавця в безготівковій формі до 20.07.2012 року.

11.06.2012 року між позивачем та відповідачем було підписано додаток №1 до договору №02-06/12 від 11.06.2012 року, згідно п. 1. якого, замовник замовляє, виконавець зобов'язується забезпечити розміщення затвердженого рекламного макету замовника на освіжаючих серветках авіакомпанії "Аеросвіт" та розповсюдити на рейсах авіакомпанії на наступних умовах: тираж - 600000,00 грн., період розповсюдження - 02.07. - 12.08.2012 року.

Відповідно до п. 3. додатку до договору вартість розміщення рекламного макету замовника на освіжаючих серветках авіакомпанії "Аеросвіт" та розповсюдження їх на рейсах авіакомпанії складає 24000,00грн.

Згідно з п. 4. додатку до договору замовник зобов'язується здійснити оплату вартості отриманих послуг згідно рахунку-фактури виконавця відповідно до умов даного договору до 20.07.2012 року.

Позивач виконав передбачені умовами договору послуги на суму 24000,00грн., а відповідач прийняв ці послуги, про що сторонами складений акт приймання-передачі робіт №АТ-0001049 від 12.09.2012 року. Позивачем був виставлений рахунок - фактура №АТ-0000759 від 18.06.2012р. на вказану суму. Проте, в порушення своїх зобов'язань за договором відповідач отримані послуги не оплатив. На вказану суму боргу позивачем було нараховано 311,67грн. - 3% річних, розрахунок яких визнаний судами попередніх інстанцій правильним.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на норми наведеного законодавства та встановлені судами попередніх обставин щодо неоплати відповідачем отриманих від позивача послуг, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги.

Щодо посилань заявника в касаційній скарзі на те, що позивач, всупереч умовам укладеного договору та ст. 5, ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, не застосував заходів досудового врегулювання спору, а також не звертався до нього з претензією, то суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку названим доводам, з якою погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі від 09.07.2002 року №15-рп/2002 надано офіційне тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно цю норму слід розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росіо" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 у справі № 911/365/13-г - без змін.

Головуючий - суддя Карабань В.Я.

судді Жаботина Г.В.

Грек Б.М.