Рішення

від 01.08.2013 по справі 905/4215/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.08.2013р. Справа № 905/4215/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Макогон Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит", м.Дніпропетровськ,

до відповідача: Приватного підприємства "Систем А", м.Донецьк,

про : стягнення 18335грн.80коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -- Попов В.О. (довіреність №17 від 09.01.2012р.);

від Відповідача: - не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквавит", м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства "Систем А" м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 16677грн. 86коп., пені в сумі 1381грн. 32коп. та 3% річних в сумі 276грн.32коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №407-ДОН від 12.06.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

02.07.2013р. позивач надав суду письмові пояснення, відповідно до яких при складанні позовної заяви позивачем була допущена технічна помилка у заявленому до стягнення розмірі пені, правильний розмір пені зазначений в розрахунках до позовної заяви та становить 1381грн. 62коп.

01.08.2013р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 14000грн.00коп., пеню в сумі 1107грн.60коп. та 3% річних у сумі 221грн.52коп., всього 15329грн. 12коп. У якості остаточного розрахунку просив вважати розрахунок пені та 3 % річних, які надані суду 11.07.2013р.

Вказана заява подана внаслідок неврахування у позові часткової оплати 16.05.2013р. на суму 2677грн.86коп., про що вказано в самій заяві.

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 01.08.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України , не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Приватному підприємству "Систем А" (код ЄДРПОУ 36380484) за адресою, вказаною у позові, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 19.06.2013р. - 83001, м.Донецьк, вул.Артема, буд. 78, кв. 11. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в "розумний строк" через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Під час судового засідання 01.08.2013р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

12.06.2012р. між Приватним підприємством «Систем А» (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (постачальник) був укладений договір поставки №407-ДОН (далі-договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та цінами, вказаними у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

Згідно із п. 3.1 договору передбачено, що асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у накладних.

Пунктом 4.2 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки. Постачальник має право в односторонньому порядку змінити строк оплати, попередньо повідомивши покупця за 7 календарних днів.

Відповідно до п. 8.1. договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28 лютого 2013р. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за один місяць до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

В матеріалах справи наявна довіреність від 01.08.2012р., якою відповідач визначив матеріально-відповідальну особу, яка уповноважена на приймання товару від продавця за договором №407-ДОН від 12.06.2012р., а також містить зразок підпису вказаної особи та зразок відбитку печатки відповідача.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору № 407-ДОН від 12.06.2012р. за видатковими накладними № 10 від 01.02.2013р., № 491 від 05.09.2012р., №5331 від 31.08.2012р., № 4325 від 27.08.2012р., № 4243 від 23.08.2012р., № 2970 від 17.08.2012р. здійснив поставку товару відповідачу, однак товар був частково повернутий та частково оплачений.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 14000грн.00коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), яка і заявлена до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14000грн.00коп., суми пені у розмірі 1107грн.60коп. та 3% річних у розмірі 221грн.52коп. Підставою позову є договір поставки №407-ДОН від 12.06.2012р.

Договір №407-ДОН від 12.06.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом п.3.1., п. 4.1 договору № 407-ДОН від 12.06.2012р. сторони дійшли згоди, що асортимент та кількість товару, що постачається, ціна товару зазначається у накладних. Так, наявні у матеріалах справи накладні містять посилання у якості підстави здійснення господарської операції на договір №407-ДОН від 12.06.2012р., а також містять найменування товару, його кількість та вартість. Вказане свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

У матеріалах справи не містяться будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи.

Таким чином суд дійшов до висновку, що позивач у виконання умов договору №407-ДОН від 12.06.2012р. за видатковими накладними №10 від 01.02.2013р., №491 від 05.09.2012р., №5331 від 31.08.2012р., №4325 від 27.08.2012р., № 4243 від 23.08.2012р., №2970 від 17.08.2012р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 32976грн. 00коп.

Факт отримання товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача, які скріплені печаткою Приватного підприємства "Систем А" в графі «отримав». Отже, продаж товару фактично відбувся.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №407-ДОН від 12.06.2012р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.2 договору визначено, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 30 днів з дати її поставки. Постачальник має право в односторонньому порядку змінити строк оплати, попередньо повідомивши покупця за 7 календарних днів.

Матеріали справи не містять жодних повідомлень постачальника що до зміни у односторонньому порядку строку оплати вартості товару.

Враховуючи передбачені п. 4.2 умови договору щодо строків оплати: граничний строк оплати за накладною №2970 від 17.08.2012р. настав 16.09.2012р., а з 17.09.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною № 4243 від 23.08.2012р. граничний строк оплати настав 22.09.2012р., а з 23.09.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною № 4325 від 27.08.2012р. граничний строк оплати настав 26.09.2012р., а з 27.09.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною №5331 від 31.08.2012р. граничний строк оплати настав 30.09.2012р., а з 01.10.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною №491 від 05.09.2012р. граничний строк оплати наступив 05.10.2012р., а вже з 06.10.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за накладною №10 від 01.02.2013р. настав для відповідача 03.03.2013р., а вже з 04.03.2013р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Тобто станом на час звернення з позовом вже почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Відповідно до наявних в матеріалах справи накладних на повернення товару, відповідач 28.01.2013р. здійснив повернення товару на загальну суму 3109грн. 80коп., 04.02.2013р. на суму 144грн. 00коп. Крім того, як вбачається з наданих суду 11.07.2013р. за підписом директора ТОВ «Аквавит» загального розрахунку як остаточного, акту звірки розрахунків станом на 03.07.2013р., відповідач 24.12.2012р., 27.12.2012., 25.01.2013р., 10.04.2013р., 16.05.2013р. здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 15722грн. 20коп.

Таким чином неоплаченим залишився товар на суму 14000грн. (32976грн. 00коп. - 18976грн. 00коп.).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази погашення боргу в сумі 14000грн.00коп. суду не представлені, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом директора Приватного підприємства "Систем А" відносно заборгованості відповідача перед позивачем станом на 03.07.2013р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 14000грн.00коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 1107грн.60коп., яка розрахована відповідно до наданого 11.07.2013р. остаточного розрахунку наступним чином: за накладною № 4243 від 23.08.2012р. на суму 5324грн.30коп. за період з 25.09.2012р. по 31.05.2013р., за накладною № 4325 від 27.08.2012р. на суму 1428грн.00коп. за період з 27.09.2012р. по 31.05.2013р., за накладною № 5331 від 31.08.2012р. на суму 1044грн.30коп. за період з 02.10.2012р. по 31.05.2013р., за накладною № 491 від 05.09.2012р. на суму 1453грн.80коп. за період з 06.10.2012р. по 31.05.2013р., за накладною №10 від 01.02.2013р. на суму 4749рн. 60коп. за період з 05.03.2013р. по 31.05.2013р.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, згідно з п. 6.6. договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем строків, визначених п. 4.2. договору, покупець оплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Сторони домовилися про те, що неустойка за порушення покупцем строків вказаних в п. 4.2 договору нараховується та сплачується за весь період нарахування або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.

Строк, в межах якого нараховуються штрафні санкції - це проміжок часу, протягом якого триває відповідне порушення, за яке ці санкції встановлені законом або договором (триваюче порушення). Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

На думку суду обмеження, встановлені ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, у даному випадку до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки сторони визначили в договорі інший період нарахування пені - до повного розрахунку за поставлений товар.

Суд, дослідивши наданий розрахунок пені встановив, що визначений позивачем початок періоду нарахування пені не суперечить моменту настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, перівірівши розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", в межах обраних позивачем періодів, дійшов до висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума пені в розмірі 1106грн.61коп. Отже, суд відмовляє в частині стягнення пені в сумі 0грн. 99коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 221грн.52коп., яка розрахована згідно із наданим суду 11.07.2013р. остаточним розрахунком за ті ж самими накладними за ті ж самі періоди, що і пеня.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, в межах обраних позивачем періодів, встановив, що обґрунтованою є сума 3% річних в розмірі 221грн.32коп. Отже, суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення 3% річних на суму 221грн.32коп., у зв'язку з чим відмовляє в частині стягнення пені в сумі 0грн.20коп.

Оскільки зменшення позовних вимог в частині основного боргу зумовлено неврахуванням позивачем у позові здійсненої відповідачем 16.05.2013р. часткової оплати у розмірі 2677грн.00коп., яка наразі здійснена до направлення позовної заяви на адресу суду (відповідно до опису вкладення позовна заява направлена на адресу суду позивачем 04.06.2013р.), у відповідній частині судові витрати на відповідача не покладатимуться, так як на момент направлення позову у позивача були відсутні правові підстави для стягнення вказаної суми.

Згідно з ч.1 ст. 49 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит", м.Дніпропетровськ, до Приватного підприємства "Систем А", м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі основного боргу 14000грн.00коп., пені у сумі 1107грн.60коп., 3% річних у сумі 221грн.52коп.- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Систем А" (адреса: 83001, м. Донецьк, вул.Артема, буд.78, кв.11, код ЄДРПОУ 36380484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавит" (адреса: 49083, м.Дніпропетровськ, вулиця Собінова, будинок, 1, код ЄДРПОУ 36841030) суму основного боргу в розмірі 14000грн.00коп., 3% річних у сумі 221грн. 32коп., пеню в сумі 1106грн. 61коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1438грн. 26коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 01.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова