Постанова

від 21.08.2013 по справі 820/5969/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 серпня 2013 р. № 820/5969/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Східний науково-технологічний центр товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0000322240 та від 27.06.2013 року № 0002332210, № 0002332210, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Караульна Ю.Л. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Гиря В.О. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, оскільки у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до приписів останнього позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим в задоволені позову просить відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Праксет-Харків" за період з 01.05.2012 р. по 31.08.2012 р., за результатами якої 07.05.2013 року було складено акт перевірки № 1759/2240/31064516, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого СНТЦ ТОВ занижено податок на прибуток всього у сумі 74 018 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, ст. 200, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого СНТЦ ТОВ занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет на 48 251 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року №0000322240 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65037,50 грн., та від 27.06.2013 року № 0002332210 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 90232,25 грн., № 0002332210 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 72376,50 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, у вищевказаному акті перевірки відповідач посилається на те, що СНТЦ ТОВ неправомірно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат суми по взаємовідносинам з деякими контрагентами оскільки внаслідок взаємовідносин з постачальниками ПП "УНТК ЕНЕРГОСПЕЦМОНТАЖ", ТОВ "ПРАКСЕТ ХАРКГВ та ТОВ "НВФ "ЕЛЕКТРОСЕРВІС" в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1. п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України СНТЦ ТОВ було завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та відповідно, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 348 675 грн., у тому числі у 3 кварталі 2011 року на 39 831 грн., у 2 кварталі 2012 року на 107 414 грн., у З кварталі 2012 року на 44 906 грн., у 4 кварталі 2012 року на 156 524 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача, є відсутність факту реального вчинення ним господарських операцій з його контрагентами, що базується на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а саме, як такі:

- акт Основянської МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ПРАКСЕТ-ХАРКІВ" (код ЄДРПОУ 30137712) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за 2011 - 2012 роки" від 09.08.2012 р. № 572/222/30137712;

- акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "НВФ "ЕЛЕКТРОСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 35585752) щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року" від 10.04.2013 р. № 397/22.2-10/35585752;

- акт ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "УНТК Енергоспецмонтаж", код ЄДРПОУ 35522273, щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2011 року" від 07.11.2011 р. № 222/23-03-05/35522273.

Вищенаведені відповідачем обставини, на думку суду є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як свідчать докази справи, вищезазначеними контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу. В даному випадку відповідною стороною не надано доказів, що позивач і його контрагенти, як суб'єкти господарювання, не є платниками ПДВ.

Також, при судовому розгляді встановлено, що укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами, правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які відносяться до бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Суд звертає увагу, що зазначені документи бухгалтерської та податкової звітності були надані до перевірки, зауважень до яких під час останньої у відповідача не було.

А від так, враховуючи вищевикладене, посилання відповідача на акти, складені стосовно контрагентів позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено право податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання брати за основу акти перевірок інших суб'єктів господарювання, як підставу для висновку для порушення ним приписів податкового законодавства.

Водночас, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Щодо порушень позивачем вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що, на думку податкового органу, призвело до заниження товариством податку на прибуток на суму 74018 грн., то суд також вважає їх незаконними, оскільки вони спростовуються вищевикладеними обставинами.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,41 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0000322240 та від 27.06.2013 року № 0002332210, № 0002332210, прийняті відносно Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю (61145, м. Харків, вул.. Космічна, 26 код ЄДРПОУ: 31064516) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 41 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 22.08.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.