Ухвала

від 19.11.2013 по справі 820/5969/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 р.Справа № 820/5969/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2013р. по справі № 820/5969/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Східний науково-технологічний центр"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Східний науково-технологічний центр товариства з обмеженою відповідальністю (далі по справі -позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківської області (далі по справі -відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 21.06.2013 року № 0000322240 та від 27.06.2013 року № 0002332210.

- скасувати вказані повідомлення-рішення.

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 34,41 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року зазначений позов задоволено повністю.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області від 21.06.2013 року № 0000322240 та від 27.06.2013 року № 0002332210, № 0002332210, прийняті відносно Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю.

Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю (61145, м. Харків, вул.. Космічна, 26 код ЄДРПОУ: 31064516) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 41 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 197 КАС України дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області була проведена позапланова невиїзна перевірка Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Праксет-Харків" за період з 01.05.2012 року по 31.08.2012 року.

За результатами вказаної перевірки 07.05.2013 року було складено акт перевірки № 1759/2240/31064516, в якому зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого Східним науково-технологічним центром товариства з обмеженою відповідальністю занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет на 52030 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2013 року №0000322240 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 65037,50 грн..

Також, з матеріалів справи вбачається, що в період з 20.05.2013 року по 06.06.2013 року уповноваженим особами Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки було складено акт перевірки від 13.06.2013 року № 2254/22-10/31064516, в якому зафіксовано наступні порушення:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого СНТЦ ТОВ занижено податок на прибуток всього у сумі 74 018 грн.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, ст. 200, п.201.1, п.201.4 ст. 201Податкового кодексу України, внаслідок чого Східним науково-технологічним центром товариства з обмеженою відповідальністю занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет на 48251 грн.

За наслідками зазначеного акту було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.06.2013 р. № 0002332210 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 90232,25 грн., № 0002332210 на загальну суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 72376,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, що кореспондується також з приписами пп.20.1.3 п.20.1 ст.20 Кодексу.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом (п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України).

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.ст.78, 79 Податкового кодексу України.

Виходячи зі змісту положень ст.79.1 ст.79, 78.4. ст. 78 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення, яке оформлюється наказом, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється в разі, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 07.05.2013 року перевірки № 1759/2240/31064516 позивачем було порушено приписи п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого Східним науково-технологічним центром товариства з обмеженою відповідальністю занижено суми ПДВ, які підлягали сплаті в бюджет в сумі 52030 грн.

З вищезазначеного акту вбачається, що Основянської МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС стосовно контрагента позивача, а саме ТОВ "Праксет-Харків" було встановлено ряд порушень, що і стало підставою для перевірки Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю.

Однак, позивачем на вимогу податкового органу та ст.138 Податкового кодексу України було надано всю первинну документацію, щодо здійснення правочину між Східним науково-технологічним центром товариства з обмеженою відповідальністю та ТОВ "Праксет-Харків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і ТОВ "Праксет-Харків" було укладено договір поставки від 01.05.2012 року № 12/051 щодо придбання Східним науково-технологічним центром товариства з обмеженою відповідальністю у ТОВ "Праксет-Харків" люків оглядових колодязів.

На виконання умов вищезазначеного договору, позивачем отримано від ТОВ "Праксет-Харків" податкові та видаткові накладні.

Розрахунки за придбані товари здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Отже, ТОВ "Праксет-Харків" виконало свої зобов'язання за даним договором, а Східний науково-технологічний центр товариства з обмеженою відповідальністю прийняло товар за цим договором та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

У ході податкової перевірки та у процесі розгляду справи до Харківського окружного адміністративного суду Позивачем було надано достатньо письмових доказів які підтверджують поставку зазначених ТМЦ. Зокрема: податкові накладні, ТТН, акти звірок заборгованості по здійснених операціях поставки, банківські виписки.

Отже, колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції було ретельно досліджено та надано об'єктивну правову оцінку всім доказам позивача по даній справі які підтверджують у т.ч. реальність здійснення господарських відносин з контрагентом Східного науково-технологічного центрому товариства з обмеженою відповідальністю.

Щодо планової виїзної перевірки Східного науково-технологічного центру товариства з обмеженою відповідальністю , колегія суддів зазначає наступне.

Статтею ст. 77 Податкового кодексу України, встановлено порядок проведення документальних планових перевірок, відповідно до якої такі перевірки повинні бути передбачені у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з акту перевірки від 13.06.2013 року № 2254/22-10/31064516, у перевіряємому періоді позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат суми по взаємовідносинам з деякими контрагентами оскільки внаслідок взаємовідносин з постачальниками ПП "УНТК ЕНЕРГОСПЕЦМОНТАЖ", ТОВ "ПРАКСЕТ ХАРКГВ та ТОВ "НВФ "ЕЛЕКТРОСЕРВІС" в порушення пп. 138.1.1 п. 138.1. п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України СНТЦ ТОВ було завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) та відповідно, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 348 675 грн., у тому числі у 3 кварталі 2011 року на 39 831 грн., у 2 кварталі 2012 року на 107 414 грн., у 3 кварталі 2012 року на 44 906 грн., у 4 кварталі 2012 року на 156 524 грн.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача є відсутність факту реального вчинення ним господарських операцій з його контрагентами, що базується на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а саме:

- акт Основянської МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "ПРАКСЕТ-ХАРКІВ" (код ЄДРПОУ 30137712) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за 2011 - 2012 роки" від 09.08.2012 року № 572/222/30137712;

- акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "НВФ "ЕЛЕКТРОСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 35585752) щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 року по 31.03.2013 року" від 10.04.2013 року № 397/22.2-10/35585752;

- акт ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "УНТК Енергоспецмонтаж", код ЄДРПОУ 35522273, щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів, по яких сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2011 року" від 07.11.2011 року № 222/23-03-05/35522273.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що первинні документи бухгалтерської та податкової звітності були надані до перевірки та зауважень до яких під час останньої у відповідача не було.

При цьому посилання відповідача на акти, складені стосовно контрагентів позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено право податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання брати за основу акти перевірок інших суб'єктів господарювання, як підставу для висновку для порушення ним приписів податкового законодавства.

Крім того колегія суддів не приймає доводи відповідача стосовно нікчемності правочинів, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином висновки відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Згідно з п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, колегія судій дійшла висновку, що відповідачем не надано належних доказів щодо нікчемності договорів між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, тому і не приймається до уваги.

Таким чином правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного Управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2013р. по справі № 820/5969/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П’янова Я.В. Чалий І.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.