Постанова

від 10.02.2009 по справі 7/301

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 10.02.2009 р.                                                  

09:30                                                 

№ 7/301 

Окружний

адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Арсірія Р.О. при секретарі судового

засідання  Поліщук О.А.  вирішив адміністративну справу

 Державної податкової інспекції у

Святошинському районі м. Києва  

до

 Товариства з обмеженою відповідальністю

"Вілма-С"   ОСОБА_1  

про

 визнання установчих документів недійсними та

скасування свідоцтва платника податку на додану вартість

За участю представників сторін:

 від позивача

ОСОБА_2 -представник за

довіреністю

 від відповідача-1

не з'явився

 від відповідача-2

не з'явився

Державна податкова інспекція у

Святошинському районі міста Києва звернулася до суду з позовом до Товариства з

обмеженою відповідальністю "Вілма-С" (відповідач-1), ОСОБА_1  (відповідач-2) про визнання установчих

документів недійними та скасування свідоцтва платника податку на додану

вартість, а також про зобов'язання Святошинської у м. Києві державної

адміністрації внести запис до ЄДРПОУ про припинення юридичної особи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що,

на думку позивача, відповідачами були порушені вимоги чинного законодавства

України щодо порядку складання, оформлення та підписання установчих документів,

у зв'язку з чим вважає установчі документи недійсними.

У відповідності до п. 11 ст. 10

Закону України “Про державну податкову службу України” податкові органи подають

позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними

і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших

випадках, коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про

стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за

рахунок їх майна.

Відповідачі в жодне судове

засідання не з'явилися, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час та

місце проведення судового засідання відповідно до вимог ст. 39 Кодексу

адміністративного судочинства України. Заперечень чи пояснень суду по суті спору

не надали. 

За результатами розгляду документів

і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний

адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою

відповідальністю "Вілма-С" зареєстроване Святошинською районною державною

адміністрацією у м. Києві 22.11.2005 року, код ЄДРПОУ 33789214. 23.11.2005 року

взяте на облік платника податку на додану вартість Державною податковою

інспекцією у Святошинському районі м. Києва.

Порядок реєстрації юридичної особи

регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом

України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-суб'єктів підприємницької діяльності" та Положенням "Про реєстрацію

платників повадку на додану вартість".

Відповідно до ст. 58 Господарського

кодексу України, у редакції Закону України від 04.02.2005 № 2424-IV, суб'єкт

господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа

- підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб'єктом

господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи

не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи

суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються

до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу на те, що позивач

на підтвердження позовних вимог, керувався п. 15 ст. 58 Господарського кодексу

України в редакції станом на 16.01.2003 року, але зазначена стаття в редакції,

що діє й на даний момент, не містить пункту 15 та не має в своїй структурі

поділу частин на пункти. Отже, фактично керувався нормою права, яка на момент

звернення його з позовом до суду  не

існувала.

Установчі документи та державна

реєстрація відповідача, кваліфіковано позивачем як вчинення правочинів, які, на

його думку, є фіктивними, оскільки відповідач вчиняв їх не маючи наміру

створення правових наслідків, котрі ними б обумовлювалися.

Відповідно до ст. 234 Цивільного

кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру

створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Оскільки

фіктивний правочин може визнаватися судом недійсним, позивач застосовує

положення цивільного законодавства про правочин до державної реєстрації

юридичних осіб, що є помилковим.

Відповідно до ст.1 Цивільного

кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті

немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній

рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових

відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні

однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин

цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки відносини, що виникають у

зв'язку з проведенням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців, побудовані за принципом владної субординації, то відповідно

до їх регулювання положення Цивільного кодексу України не застосовуються.

Більш того, суд звертає увагу на

те, що правовідносини, які виникають між засновниками чи керівними органами

юридичної особи та безпосередньо юридичною особою є

організаційно-господарськими відносинами (ч.4 ст.3 Господарського кодексу

України), а тому твердження позивача про те, що директор юридичної особи

наділений адміністративно-господарськими функціями суперечить положенням

Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу також і на те, що

чинне законодавство не містить правових підстав та випадків для визнання

свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість недійсним.

У п.9.8 ст.9 Закону України «Про

податок на додану вартість»передбачено, що реєстрація платника податку на

додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:

а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання

реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3

статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи

місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців

обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом; б)

ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу

або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду

(фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); в) особа,

зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або

стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий

порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що

встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за

рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку

особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за

ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону; ґ) особа,

зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з

цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку

декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність

оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках,

визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах,

визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою

платника податку.  Анулювання реєстрації

на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту,

здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

Тобто, за наявності вказаних

підстав податковий орган наділений повноваженнями з анулювання свідоцтва

платника податку.

Відповідно до ст. 57 Господарського

кодексу України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про

його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення

статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи

управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації

суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями

організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством.

Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується

власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками,

органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Відповідно до ст.202 Цивільного

кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або

припинення цивільних прав та обов'язків.

Статут є правовстановлюючим

документом відповідача як юридичної особи -суб'єкта господарювання, який носить

інформативний характер про суб'єкта господарювання. Розроблення статуту

юридичної особи її засновками не є діями, що спрямовані на набуття, зміну або

припинення цивільних прав та обов'язків.

У зв'язку з цим визнання статуту

юридичної особи на підставі правових норм про правочин є неможливим, а заявлені

на підставі таких норм позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 9

Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що  суд вирішує справи на підставі Конституції та

законів України а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші

нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинним в Україні законодавством не

передбачено підстав для визнання недійсним статуту суб'єкта господарювання,

більш того, визнання його фіктивним правочином та у зв'язку з цим недійсним

через те, що засновник такого суб'єкта господарювання не мав наміру здійснювати

господарської діяльності.

П. 11 ст. 10 Закону України “Про

державну податкову службу України” передбачено, що  податкові органи подають позови до

підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і

стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших

випадках, коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про

стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за

рахунок їх майна. Але, таких повноважень як звернення податкових органів до

суду, зокрема, адміністративного, з позовами про визнання недійсними свідоцтва

про державну реєстрацію, свідоцтва платника податку на додану вартість,

визнання правочину, під яким органи податкової служби розуміють державну

реєстрацію, установчі документи, недійсними закон не передбачає.

Відповідно до ст.239 Господарського

кодексу України одним із видів адміністративно-господарських санкцій є

скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.  Будь-яка особа може бути притягнута до

певного виду юридичної відповідальності при наявності в її діях складу

відповідного правопорушення у передбачений законодавством строк. В таких

випадках доказуванню підлягає: законодавча заборона, наявність порушення, вина.

Як було зазначено вище наявність

порушення законодавства позивачем доведено не було, так само, як і не надано

пояснень щодо того, коли саме було виявлено порушення правил здійснення

відповідачем господарської діяльності.

Згідно зі ст.250 Господарського

кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до

суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але

не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених

законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків,

передбачених законом.

Таким чином, якщо позивач вважає,

що сама державна реєстрація відповідача була протиправною, то зазначена вище

адміністративно-господарська санкція могла бути застосована до відповідача не

пізніше як через один рік з дня вчинення відповідачем порушення правил

здійснення господарської діяльності, а саме з моменту вчинення державної реєстрації

відповідача - з 22.11.2005 року.

За таких обставин суд вважає, що

позовні вимоги про визнання установчих документів недійними та скасування

свідоцтва платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою

відповідальністю "Вілма-С", ОСОБА_1 є необґрунтованими та не

підлягають задоволенню.

Інші позовні вимоги щодо

зобов'язання Святошинської у м. Києві державної адміністрації внести запис до

ЄДРПОУ про припинення юридичної особи також не підлягають задоволенню, оскільки

в судовому засіданні 10.02.2009 року позивачем було заявлено відмову від

зазначених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 157

Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі

якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято  судом.

Так, ухвалою Окружного

адміністративного суду міста Києва було закрите провадження у справі в частині

заявлених позовних вимог до Святошинської у м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу

адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується

принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи

місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише

на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції

України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,

встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 94 Кодексу

адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт

владних повноважень, а відповідачем  -

фізична чи юридична  особа, судові

витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи вищезазначене, суд

всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу

адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та

заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги

не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та

керуючись  ст. ст. 69-71, 94, 160-165,

167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний

адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Державної податкової

інспекції у Святошинському районі м. Києва відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була

подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення

цього строку.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими

ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви

про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів

апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання

заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений

для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлено

та підписано 18.02.2009 року.

Суддя                                                                                                          Арсірій

Р.О.