Постанова

від 21.08.2013 по справі 918/674/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 року Справа № 918/674/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств"

на рішення господарського суду Рівненської області від 15.07.2013 року

у справі № 918/674/13 (суддя Качур А.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лев Плюс" (м. Львів, вул. Мазепи, 15, кв. 219)

до кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" (м. Рівне, вул. Млинівська, 20)

про стягнення в сумі 149 237 грн. 37 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тема-Лев», м.Львів, вул.Мазепи, 15, кв.219 (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств", м.Рівне, вул. Млинівська, 20 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 149 237 грн. 37 коп..

11 червня 2013 року позивачем було подано до місцевого господарського суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зазначав, що при оформленні позовної заяви було допущено арифметичну помилку, з огляду на що позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 116 710,01 грн..

11 червня 2013 року позивачем було подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 119 247,95 грн..

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 12 червня 2013 року вказана заява була повернута Товариству з обмеженою відповідальністю "Тема-Лев" без розгляду.

15 липня 2013 року до місцевого господарського суду надійшло клопотання, відповідно до якого позивач зазначав, що 10 липня 2013 року позивачем здійснено державну реєстрацію змін найменування, в зв'язку з чим, з 10 липня 2013 року найменуванням позивача є : "Товариство з обмеженою відповідальністю "Лев Плюс", а місцезнаходженням: 79068, місто Львів, вулиця Мазепи, буд. 15, кв. 219, ідентифікаційний код юридичної особи 35444599.

15 липня 2013 року позивачем було подано до суду першої інстанції заяву про зміну розміру позовних вимог №01/юр від 11 липня 2013 року, відповідно до якої позивач зазначав про часткову сплату відповідачем боргу в сумі 10 000,00 грн., та в зв'язку з нарахуванням відповідачу за період з 24 квітня 2013 року по 10 липня 2013 року пені в розмірі 3071,17 грн., та 3% річних в сумі 699,51 грн. просив суд стягнути з відповідача заборгованість за товар в сумі 100072,85 грн., пеню в сумі 8598,79 грн., та 3% річних в сумі 1809,05 грн..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 15 липня 2013 року (а.с.71-75) позов задоволено. Стягнуто з Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лев Плюс" суму основного боргу в розмірі 100072,85 грн., пеню у розмірі 8598,79 грн., 3 % річних в сумі 1809,05 грн., а також судовий збір у розмірі 2209,60 грн..

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що, оскільки, сума основного боргу за договором від 19 вересня 2011 року визнається відповідачем, підтверджується матеріалами справи та становить 100072,85 грн., а відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про оплату вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ТОВ «Лев Плюс» про стягнення з відповідача цієї суми є законною та обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню. Стосовно розміру штрафних санкцій місцевий господарський суд зазначив, що їх розмір відповідає приписам законодавства та положенням договору, вони є арифметично вірними, а тому позовна вимога про стягнення 8598,79 грн. пені та 1809,5 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції відповідач, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с.81-83), в якій, просить рішення господарського суду Рівненської області від 15 липня 2013 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована наступним: в судовому засіданні 15 липня 2013 року позивач надав суду докази відправлення на адресу відповідача заяви про зміну розміру позовних вимог (поштову квитанцію від 11 липня 2013 року), однак, господарський суд Рівненської області не взяв до уваги заперечення про те, що на момент розгляду справи 15 липня 2013 року заява про збільшення позовних вимог на адресу відповідача не надходила. Таким чином, відповідач не мав можливості спростувати нараховану додатково пеню та 3% річних. Скаржник також зазначає, що при ухваленні рішення про стягнення суми боргу, пені та 3% річних, пункт 3.6. договору, який стосується припинення відвантаження товару при наявності простроченого боргу покупця, не був взятий до уваги судом.

Крім в того, відповідач стверджує, що судом не було досліджено виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за пунктом 1.4. договору, в якому зазначено, що поставка товару проводиться на підставі замовлення покупця.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 96 Господарського процесуального кодексу, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2013 року у справі №918/674/13 апеляційну скаргу кооперативного підприємства «Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання «Рівненської обласної спілки споживчих товариств» було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М. (а. с. 80).

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2013 року, відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. (а.с. 94).

В судове засідання суду апеляційної інстанції 21 серпня 2013 року представники сторін не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином, відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20.02.2013 року №28.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до ст.64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвала Рівненського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2013 року про призначення розгляду скарги на 21 серпня 2013 року скеровувалася рекомендованим поштовим відправленням за адресою позивача, яка вказувалася даним підприємством у клопотанні №01/юр від 15 липня 2013 року (а.с. 62), виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 63) - 79068, Львівська область, місто Львів, вулиця Мазепи, будинок 15, квартира 219. Однак, дане поштове відправлення повернуто з відміткою відділення поштового зв'язку "по закінченню терміну зберігання".

За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника ТОВ "Лев Плюс", який повідомлений про час і місце апеляційного перегляду справи належним чином та заздалегідь.

21 серпня 2013 року представником апелянта було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що юрисконсульт КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" ОСС перебуває у відпустці.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судова колегія не вбачає підстав для його задоволення, у зв'язку з наступним.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Частина третя статті 22 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Проте, наданий відповідачем наказ №98 від 15 серпня 2013 року "Про відпустку Грибок Л.Т." не може вважатися достатнім доказом того, що представник КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" не може взяти участь у судовому засіданні.

Слід звернути увагу на ту обставину, що КП ""Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" ОСС є самостійною юридичною особою, та у відповідності із діючим законодавством не був позбавлений на час слухання справи забезпечити явку у судове засідання іншого представника.

Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наявні у справі матеріали, що узгоджуються зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, які визнані судом достатніми для надання оцінки спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції визнає можливим розглянути справу по суті за відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про дату і час судового засідання.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 19 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тема-Лев" (далі - постачальник, позивач) та Кооперативним підприємством "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки напоїв №23-19/09/2011 (далі - договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві напої (надалі по тексту даного договору напої іменуються словом "товар") партіями відповідно до замовлень останнього, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Пунктами 4.2., 4.3. договору встановлено, що покупець проводить оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Строк оплати за отриманий товар: - 100% передоплати, - відстрочення платежу на 35 (тридцять) календарних днів від дня прийняття товару покупцем.

Договір підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріплений відбитками печаток сторін (а.с.7-10).

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 147664,08 грн., що підтверджується видатковими накладними: №РВ-022034 від 24 жовтня 2012 року на суму 40123,04 грн., № ЛЦ-023739 від 14 листопада 2012 року на суму 25556,08 грн., № ЛЦ-024216 від 21 листопада 2012 року на суму 21654,36 грн., №ЛЦ-026306 від 19 грудня 2012 року на суму 31401,04 грн., №ЛЦ-0001003 від 17 січня 2012 року на суму 28929,56 грн. (а.с.12-16).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором поставки напоїв від 04 січня 2011 року №537 також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення продавцем умов даної угоди.

28 лютого 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тема-Лев" звернулося до відповідача із претензією про сплату заборгованості на суму 120072,85 грн..

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар, проте станом на час розгляду справи судом першої інстанції за відповідачем перед позивачем рахувалась заборгованість за поставлений товар згідно умов договору в сумі 100072,85 грн..

Вказана заборгованість підтверджується також наявними в матеріалах справи довідкою Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" №755 від 15 липня 2013 року (а.с. 61), видатковими накладними та виписками з банківського рахунку про рух коштів.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що станом на день розгляду справи заборгованість відповідача за поставлений товар становить 100072,85 грн..

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що з пункту 3.6. договору слідує що при наявності простроченого платежу покупця за раніше прийнятий товар за даним договором, відвантаження товару припиняється, таким чином позивач, при наявності простроченого боргу був зобов'язаний зупинити подальше відвантаження товару. Крім того, пунктом 1.4. договору передбачено, що поставка товару проводиться на підставі замовлення покупця, позивачем при обґрунтуванні позовних вимог до позовної заяви не були надані заявки покупця на отримання товару. Скаржник також стверджує, що дані умови договору не були досліджені судом першої інстанції.

Водночас відповідач не спростовує факт отримання товару від позивача.

В свою чергу, як наголошує суд першої інстанції з чим також погоджується і колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, в наявних в матеріалах справи видаткових накладних (а.с. 12-16) зазначено, що товар поставлявся на підставі договору №23-19/09/2011 від 19.09.11, таким чином відповідач прийняв вказаний товар відповідно до умов договору.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням положень вказаних норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у відповідача обов'язку виконати належним чином зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару та відсутність у відповідача права на односторонню відмову від такого зобов'язання.

Оскільки сума основного боргу за договором від 19 вересня 2011 року становить 100072,85 грн., відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про оплату вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов правомірного висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Тема Плюс" про стягнення з відповідача цієї суми є законною та обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати вартості отриманого товару, позивач також просив суд стягнути з Кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" пеню в сумі 8598,79 грн. (а.с.68).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Приписами статті 230 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з тим, що розміри вказаних штрафних санкцій, нарахованих позивачем, відповідають вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірними, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про підставність задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 8598,79 грн. пені.

У апеляційній скарзі кооперативне підприємство «Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання «Рівненської обласної спілки споживчих товариств» зазначає, що при ухваленні рішення господарський суд Рівненської області не взяв до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені та 3% річних.

Твердження скаржника про те, що рішення місцевого суду є незаконним, оскільки судом не використано право суду на зменшення розміру пені та штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на наступне.

За змістом статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно вищезазначеної норми при зменшенні розміру штрафних санкцій судом до уваги повинно бути взято: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В силу ч.1 ст.233 ГК України зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком господарського суду і та обставина, що суд не скористався наданим йому правом, не є порушенням законодавчих норм.

Згідно пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Необхідність надання оцінки чи є даний випадок винятковим передбачена також п.2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/293 від 20.04.1994р. „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" та п. 3.17.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до яких судом повинні враховуватись такі фактори, як інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайність добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, поведінки винної сторони тощо.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що сам факт нарахування надмірної суми штрафних санкцій не є підставою для зменшення останньої.

Місцевим господарським судом правомірно відмовлено в клопотанні відповідача про зменшення розміру пені та штрафних санкцій, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано винятковість обставин, в зв'язку з якими слід зменшити розмір штрафних санкцій; доказів в обґрунтування вимог щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які б доводили наявність виняткових підстав для зменшення їх розміру, відповідачем надано не було. Суд також зазначає, що розмір штрафних санкцій є невеликим відносно до суми основної заборгованості, а також враховує ступінь виконання зобов'язання боржником. Відповідачем не здійснювались дії по негайному добровільному усуненню порушення та його наслідків.

Також на підставі статті 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1809,05 грн..

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції перевірено заявлений до стягнення розмір процентів, визнано його вірним, та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про підставність задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1809,05 грн..

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

У відповідності до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.07.13 р. у справі № 918/674/13 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.