Постанова

від 24.02.2009 по справі 9/113-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/113-08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "24" лютого 2009 р.                                                           Справа № 9/113-08

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Будішевської Л.О.

                                                                                   Пасічник С.С.

при секретарі                                                            Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Хвічії Г.Т. - директора,

Токар А.В. - представника за довіреністю від 08.11.2008р.,

                        Гурби М.В. - представника за довіреністю від 02.02.2009р., що взяв участь в судовому засіданні 10.02.2009р.,

від відповідача: Науменко Н.М. - голови товариства,

Михайлюк О.І. - представника за довіреністю від 08.09.2008р. ,

                            Федчук Т.М. - представника за довіреністю від 24.11.2008р.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Садове товариство  

"Здоров'я", м. Вінниця

на рішення господарського суду Вінницької області

від "30" вересня 2008 р. у справі № 9/113-08 (суддя Балтак О.О.)

за позовом приватного підприємства "Садове товариство  "Здоров'я", м. Вінниця

до садово-городнього товариства "Здоров'я", с. Селище Тиврівського району Вінницької області

про визнання права власності на майно (ціна позову 1500 грн.),

з перервою в судовому засіданні з 10.02.2009р. по 24.02.2009р. відповідно до ст.77 ГПК України  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.09.2008р. у справі №9/113-08 у позові приватного підприємства "Садове товариство "Здоров'я" до садового товариства  "Здоров'я" про визнання права власності на трансформаторну підстанцію КТП-100кв.А по вул.Садовій в с.Селище Тиврівського району Вінницької області відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з наведених у скарзі підстав та прийняти нове рішення – про задоволення позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:

- відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач  не мав законних підстав для набуття права власності на КТП-100, однак, такий висновок суду суперечить положенням ст.ст.328,334 ЦК України. Зокрема, судом не враховано, що позивач набув право власності на спірну КТП-100 з моменту передачі КТП-100 згідно акту №8 від 08.10.2007р. на підставі договору №8 від 25.09.2007р., яким передбачено виникнення у позивача та відповідача права спільної часткової власності на КТП-100 в частках, пропорційних їх участі у відновленні КТП-100, та переходу у власність позивача всієї КТП-100, як часткової компенсації понесених затрат по виконанню договору, у разі неповернення останньому понесених затрат з вини відповідача чи створення умов, що перешкоджають подальшій електрифікації. Актом №18 від 10.11.2007р., складеним між сторонами у справі, підтверджується, що позивач за власні кошти придбав матеріали для облаштування майданчика під КТП-100 та оплатив роботи по його спорудженню, підготував проектно-технічну документацію на приєднання та підключення КТП-100 до електромережі, придбав необхідні комплектуючі для ремонту КТП-100, провів її капітальний ремонт, здійснив роботи по випробуванню, перевірці, встановленню та підключенню установки КТП-100;

- місцевий господарський суд встановив, що договір №8 від 25.09.2007р. не можна вважати чинним, проте, такий висновок суду суперечить ст.215 Цивільного кодексу України, так як на момент розгляду справи докази визнання цього договору недійсним в судовому порядку, а також докази, що такий договір є нікчемним, були відсутні;

- суд першої інстанції взяв до уваги нічим не підтверджені пояснення відповідача та документи, що не стосуються справи – паспорт КТП-250, виготовлений в 1991 році, тоді як спір стосується КТП-100 1985 року випуску, а також документи, які не можуть бути доказами – накладна, видатковий касовий ордер, квитанція до прибуткового касового ордеру, що не містять необхідних реквізитів (дати складання, підписів повноважених осіб, печаток та штампів.

Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, зареєстрованому Житомирським апеляційним господарським судом 01.12.2008р. за вх.№02-01/7356             (т.2 а.с.7-9), заперечив проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, вважаючи їх такими, що не заслуговують на увагу та зазначивши, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним й таким, що прийняте у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.  Стверджує, що договір №8 від 25.09.2007р., на який посилається позивач, є неукладеним, так як його підписано не уповноваженою особою – гр.Байбарзою В.М., тоді як головою СГТ "Здоров'я" на момент підписання був обраний загальними зборами Марчак М.А., а тому у суду не було підстав для застосування ст.215 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача не було потреби заявляти вимогу про визнання вищевказаного договору недійсним, зважаючи на те, що він є неукладеним.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що судом першої інстанції застосовано ст.ст.328,334 Цивільного кодексу України та встановлено факт укладення між СГТ "Здоров'я"  та Гніванським заводом "Спецзалізобетон" договору купівлі-продажу спірної електротрансформаторної підстанції ще 17.09.1991р., за яким                          СГТ "Здоров'я" набуло право власності на спірне майно.

Відповідач просить залишити оскаржене рішення суду без змін, а подану позивачем апеляційну скаргу з вимогою про його скасування – без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач також просить стягнути на його користь з позивача 5000,00грн. витрат на послуги адвоката, на підтвердження понесення яких відповідач надав копії договору №28 від 24.11.2008р. про надання правової допомоги, укладеного між СГТ "Здоров'я" та адвокатом Федчук Т.М., довіреності від 24.11.2008р., виданої адвокату Федчук Т.М., свідоцтва №267 від 19.12.2003р. про право Федчук Т.М. на зайняття адвокатською діяльністю, квитанції б/н від 02.12.2008р. на суму 5000,00грн.; витягу з книги обліку доходів та витрат                          (т.2 а.с.10-12,60-63).

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та неповним з'ясуванням усіх обставин справи, просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представники відповідача заперечили проти апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2008р. приватне підприємство "Садове товариство "Здоров'я"  звернулось в господарський суд Вінницької області з позовом до садового товариства "Здоров'я"  про визнання за позивачем права власності на комплектну трансформаторну підстанцію, 1985 року випуску, що знаходиться біля ділянки №1 на території відповідача по вул.Садовій в с.Селище Тиврівського району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, підприємство, посилаючись на ст.ст.16,328,392 Цивільного кодексу України, зазначило, що 25.09.2007р. між ним та відповідачем у справі було укладено договір №8, за яким сторони домовились провести роботи зі спільної електрифікації дачного масиву садового товариства "Здоров'я" та встановили, що право власності на комплектну трансформаторну підстанцію встановлюється пропорційно від частки вкладення кожної із сторін у спільну електрифікацію дачного масиву, й для спільної електрифікації відповідач згідно акту приймання-передачі №8 від 08.10.2007р. передав ПП "Садове товариство "Здоров'я" електротрансформаторну установку КТП-100, що потребувала капітального ремонту й залишкова вартість якої на час укладення договору складала 1500грн.

Як вказує позивач, за згодою сторін КТП-100 було встановлено біля ділянки №1 садового товариства "Здоров'я" на місці раніше діючої підстанції, що підтверджується постановою правління відповідача від 25.09.2007р., а позивачем було проведено роботи з ремонту підстанції, підготовлено проектно-технічну документацію на приєднання та підключення електроустановки до електричних мереж та встановлено КТП-100 й витрати позивача на роботи з електрифікації згідно акту №18 від 10.11.2007р. склали 42595грн.

Позивач зазначає, що відповідно до п.6 та п.8 договору витрати, понесені ним на електрифікацію, підлягають поверненню, але відповідач розрахунку по відшкодуванню понесених приватним підприємством "Садове товариство "Здоров'я" витрат не провів та самовільно змінив замки на КТП-100, що унеможливило подальше введення електроустановки в експлуатацію, тобто, відповідач чинить перешкоди у користуванні позивачем трансформаторною підстанцією, вважаючи себе її власником, хоча за змістом пунктів 6,8,9,11 договору від 25.09.2007р. право спільної власності на електроустановку виникає після проведення компенсації витрат позивачу й до повного розрахунку з останнім відповідач не вправі претендувати навіть на частку комплектної трансформаторної підстанції.   

Позивач, посилаючись на те, що право власності на КТП-100 набуте ним правомірно на підставі договору №8 від 25.09.2007р., у відповідності до                            ст.392 Цивільного кодексу України просив визнати право власності на КТП-100.

На підтвердження доводів, викладених у позовній заяві, позивач надав копії договору №8 від 25.09.2007р.; акту №18 від 10.11.2007р.; акту №8 від 08.10.2007р. приймання-передачі КТП-100; постанови правління садового товариства "Здоров'я"  від 25.09.2007р.; листа Гніванського МВ УМВС України у Вінницькій області від 04.08.2008р. №4625; робочого проекту по капітальному ремонту електропостачання дачних будинків с.Селище Тиврівського району;  технічного звіту по проведенню профілактичних випробувань засобів захисту від 19.10.2007р.; пояснювальної записки по проведенню вимірювань електрообладнання підстанції; рахунку №753 від 02.10.2007р.; накладної №1478 від 08.10.2007р.; платіжного доручення №305 від 22.10.2007р.; рахунку-фактури №ГН-0002431 від 08.10.2007р.; видаткової накладної №ГН-0002448 від 08.10.207р.; квитанції до прибуткового касового ордеру №1054 від 08.10.2007р.; видаткового касового ордеру від 25.10.2007р.; акту №6 від 25.10.2007р., складеного за участю директора ПП "Садове товариство "Здоров'я" та гр..Естріним А.Я.;  видатного касового ордеру від 06.10.2007р.; договору №13.08 від 05.10.2007р.; акта приймання-передачі виконаних підготовчих робіт по електрифікації дачного масиву, складеного між              Хвічієй Г.Т. та Крупенко С.М.; розписки Рибіна В.Н. від 30.10.2007р.; товарного чеку від 21.10.2007р.; тощо (т.1 а.с.9-12,80-131).

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.33-34) заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що спірна КТП знаходиться на землях садово-городницького товариства "Здоров'я" і є його власністю, оскільки була придбана товариством відповідно до договору купівлі-продажу у Гніванського заводу спецзалізобетону за рахунок коштів членів товариства, що підтверджується документом продавця, технічним паспортом на КТП (т.1 а.с.166-175).

Стверджує, що договір №8 від 25.09.2007р. між СГТ "Здоров'я"  та ПП "Садове товариство "Здоров'я" не укладався, а Байбарза В.Н. повноваженнями на укладення від імені СГТ "Здоров'я" будь-яких договорів не наділявся, оскільки такими повноваженнями наділений голова правління СГТ "Здоров'я", що підтверджується Статутом товариства, протоколом загальних зборів, довідкою управління статистики (т.1 а.с.36-51).

Дослідивши зібрані у справі докази, оцінивши доводи сторін в сукупності з аналізом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. В силу ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.

Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та стаття 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність в позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

Як зазначалося вище, предметом позову є вимога позивача про визнання права власності на комплектну трансформаторну підстанцію 1985 року випуску, що знаходиться на території садового товариства "Здоров'я"  по вул.Садовій в с.Селище Тиврівського району Вінницької області.

У підтвердження своїх позовних вимог позивач посилається на укладений між садовим товариством "Здоров'я" та приватним підприємством "Садове товариство "Здоров'я" договір №8 від 25.09.2007р. (т.1 а.с.9), предметом якого є проведення робіт по спільній електрофікації дачного масиву СТ "Здоров'я" й за умовами якого сторони погодили, що витрати по ревізії, ремонту та запуску в роботу раніше встановленої               КТП-100, її доставки на територію, організацію вантажно-розвантажувальних робіт, підготовку проектно-технічної документації, отримання  техумов, купівлю 5000м алюмінієвого дроту, лічильників та ін. здійснить Хвічія Г.Т. (директор ПП "Садове товариство "Здоров'я" ) за власні кошти.  

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Цивільно-правовий договір є основним джерелом виникнення права власності на майно.

В договорі №8 від 25.09.2007р. сторони погодили, що документально електрифікація проводиться спільно, а право власності буде встановлене пропорційно від вкладеної частки кожної із сторін у спільну електрифікацію і в кінцевому рахунку, після введення в експлуатацію КТП-100 стає спільною власністю з встановленням частки кожної у відсотках та сумі (п.4 договору).

Розрахункова сума витрат на електрифікацію дачного масиву СТ "Здоров'я" складає приблизно 75000,00грн., в тому числі 73500грн. ПП СТ "Здоров'я" Хвічія Г.Т. та 1500грн. у вигляді майна (КТП-100 б/у) – СТ "Здоров'я" Байбарза В.М.

Пунктом 6 договору сторони встановили, що видачу дозволів на підключення будинків до електромережі здійснює ПП СТ "Здоров'я" (Хвічія). Вартість підключення встановлюється з врахуванням спільних витрат до кількості абонентів. Приблизно  2000-25000грн. з кожного абонента. Після розрахунку з Хвічія Г.Т. ПП СТ "Здоров'я" дозвіл буде видаватися спільно.

Як передбачено п.8 договору, після компенсації витрат на електрифікацію доходи від збору коштів за підключення будинків до електромережі діляться у процентному відношенні:

- 10% - СТ "Здоров'я";

- 90% - ПП СТ "Здоров'я".

Виходячи з наведеного, розподіл часток у праві спільної власності сторонами відбуватиметься лише після покриття абонентами витрат позивача.   

За умовами пункту 9 договору у випадку виникнення проблем по компенсації витрат Хвічії Г.Т. з причини правління СТ "Здоров'я" або створення умов по неможливості продовження роботи по електрифікації, то правління СТ "Здоров'я" вважає КТП-100 переданою ПП СТ "Здоров'я" – Хвічія Г.Т. як часткова компенсація його витрат на електрифікацію.

Однак, така умова щодо переходу від відповідача права власності на майно – КТП-100 суперечить законодавчо визначеним підставам виникнення права власності згідно цивільно-правового договору, яким, зокрема, опосередковуються відносини набувача і відчужувача майна та які носять зобов'язальний характер (вчинення сторонами дій щодо здійснення права набувача і виконання обов'язку відчужувачем).

Фактично відповідач не брав на себе обов'язок покриття витрат позивача, - сторони погодили, що компенсація витрат позивачеві здійснюється абонентами, тобто, третіми особами.

Відповідач же в такому випадку, являючись власником спірної КТП-100, не несе відповідальності у вигляді передачі свого майна  позивачу за невиконання третіми особами зобов"язань перед позивачем.

Таким чином, включення у договір №8 від 25.09.2007р. умови, за якої відповідач повинен передати у власність позивача КТП-100 за непередбачуваних відповідачем обставин, може привести до позбавлення відповідача права власності на майно вартістю 1500,00грн., що суперечить загальним засадам цивільного законодавства (п.2 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України).

Не береться судом апеляційної інстанції до уваги й те, що договором передбачено перехід права власності позивача на спірну КТП-100 у випадку створення відповідачем умов по неможливості продовження роботи по електрифікації.

Відповідач, як власник КТП-100, вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству і не порушують права інших осіб.

Крім цього, судова колегія встановила, що договір №8 від 25.09.2007р. укладено зі сторони відповідача неуповноваженою особою.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України).

Поняття договору визначено у ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов"язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності до ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки особи, яку він представляє.

Як передбачено ст.237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов"язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому, згідно           ч.3 вказаної норми, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, яке може відбуватись, зокрема, вчинення особою, яку представляють, дій, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, за змістом                     ч.2 ст.241 Цивільного кодексу України, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов"язки з моменту вчинення цього правочину.  

Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним (відповідно до    ч.1 ст.241, ст.239, ст.215 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства              (ч.1 ст.203), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

В договорі №8 від 25.09.2007р. зазначено, що зі сторони позивача його підписано директором Хвічією Г.Т., а зі сторони відповідача – головою правління Байбарзою В.М.

Однак, належні докази на підтвердження того, що гр.Байбарзу В.М. було обрано головою правління садово-городницького товариства "Здоров'я", в матеріалах даної справи відсутні.

Так, зборами членів садоводницького товариства "Здоров"я" Гніванського заводу спецзалізобетону від 24.02.1988р. (головою зборів був Байбарза В.М.) затверджено Статут товариства та обрано головою правління Марчака М.А., заступниками голови правління - Сідлак Г.М., Даньчук Т.Т., а членами правління - Мартинюка І.І., Осипенко М.Ф.,   (т.2 а.с.71).

Пунктом 1 розділу І Статуту Садово-городнього товариства "Здоров"я" при Гніванському заводі спецзалізобетону (т.1 а.с.181-183) передбачено, що вказане товариство діє на підставі законодавчих актів України сформоване загальними зборами трудового колективу працівників Гніванського заводу спецзалізобетону.

Як вбачається з свідоцтва №550016 про державну реєстрацію юридичної особи (т.1 а.с.161), Садово-городницьке товариство "Здоров'я" було зареєстроване 24.01.1996р., дата заміни свідоцтва про державну реєстрацію – 04.12.2007р.

Загальними зборами Садово-городницького товариства "Здоров"я" від 02.12.2007р. було затверджено Статут цього товариства у новій редакції (т.1 а.с.36-45).

Будь-які відомості та докази на підтвердження того, що з часу затвердження  Статуту Садово-городнього товариства "Здоров"я" при Гніванському заводі спецзалізобетону до затвердження Статуту Садово-городницького товариства "Здоров"я" (02.12.2007р.) в новій редакції, до першого вносились будь-які зміни, в матеріалах даної справи відсутні.

Як вказано в п.1 розділу ІІ Статуту Садово-городнього товариства "Здоров"я" при Гніванському заводі спецзалізобетону (т.1 а.с.81), головною метою садово-городнього товариства є організація колективних садів і городів для вирощування фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції, створення умов для культурного і здорового проведення вільного часу. Предметом діяльності товариства є розвиток садівництва і городництва, реалізація лишків сільськогосподарської продукції членів товариства через правління товариства (п.2 розділу І Статуту).

27.08.2003р. набрав чинності Закон України від 10.07.2003р. №1087-IV "Про кооперацію", яким встановлено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на виробничі, обслуговуючі та споживчі, а за напрямами діяльності - на житлово-будівельні, садово-городні, гаражні, торговельно-закупівельні, транспортні, освітні, медичні тощо. Статтею 2 даного Закону визначено, що обслуговуючим кооперативом є кооператив, який утворюється шляхом об"єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу, є обслуговуючим кооперативом.

Виходячи з цього визначення, садівничі товариства відносяться до обслуговуючих кооперативів.

Відповідно до п.1-3 ст.41 "Прикінцеві положення" Закону України "Про кооперацію" №1087-ІУ від 10.07.2003р. кооперативи та кооперативні об"єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов"язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої Статути у відповідність з цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об"єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, з набранням чинності вказаного Закону кооператив мав керуватись цим Законом та Статутом товариства у частині, що йому не суперечить.

Згідно п.4 Статуту Садово-городнього товариства "Здоров"я" при Гніванському заводі спецзалізобетону с.Селище, затвердженого на зборах членів товариства 27.02.1988р. (чинного на день укладення договору №8 від 25.09.2007р., оскільки Статут товариства в новій редакції затверджено рішенням загальних зборів товариства 02.12.2007р.), вищим керівним органом товариства є загальні збори, а робочим - правління.

Порядок обрання голови правління у даному Статуті не визначено, а отже, з врахуванням того, що цей Статут не приведений у відповідність Закону України "Про кооперацію", при обранні голови правління товариства останнє мало керуватись нормами вищевказаного Закону.

Відповідно до ст.15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу, до компетенції яких, зокрема, віднесено затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління  та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону України "Про кооперацію" члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п"ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також проведення засідань правління кооперативу та прийняття ними рішень визначаються статутом кооперативу.

Як зазначалося вище, зборами членів садоводницького товариства "Здоров"я" Гніванського заводу спецзалізобетону від 24.02.1988р. (головою зборів був              Байбарза В.М.) затверджено Статут товариства та обрано головою правління Марчака М.А., заступниками голови правління - Сідлак Г.М., Даньчук Т.Т., а членами правління - Мартинюка І.І., Осипенко М.Ф.   (т.2 а.с.71).

Будь-які належні докази на підтвердження того, що загальними зборами приймалось рішення про обрання Байбарзи В.М. головою правління Садово-городницького товариства "Здоров'я", який був би вправі  від імені товариства вчиняти угоди, в матеріалах даної справи відсутні.

В п.п.9.1.1 Статуту відповідача у новій редакції вказано, що органами управління товариством є загальні збори його членів (уповноважених представників), правління товариства, голова правління, а в п.п.9.2.1 визначено, що обрання голови правління та дострокове припинення його повноважень належить до компетенції загальних зборів.

Матеріалами справи підтверджується, що 02.12.2007р. загальними зборами Садово-городницького товариства "Здоров"я" було прийняте рішення про обрання головою правління Науменко Н.М. (протокол засідання загальних зборів від 02.12.2007р., т.1 а.с.47-51), докази визнання якого недійсним в матеріалах справи відсутні.

Відділ статистики у Тиврівському районі Головного управління статистики у Вінницькій області  довідкою №01/23/12 від 06.02.2009р. (т.2 а.с.26) також повідомив, що до 04.12.2007р. головою правління в садово-городницькому товаристві "Здоров'я" був Марчак М.А., а з 04.12.2007р. і по даний час головою правління вказаного товариства є Науменко Н.М.

Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю Управління МВС України у Вінницькій області своїм листом №Р-290 від 26.07.2008р. (т.1 а.с.32) повідомляє, що Садово-городницьке товариство "Здоров'я" було створене профкомом Гніванського заводу "Спецзалізобетон" у 1988 році, загальними зборами товариства було обрано головою правління гр.Марчака М.А., а до складу правління увійшов гр.Байбарза В.М., який, в подальшому, безпідставно взяв на себе обов'язки голови правління.  

В адресованій господарському суду Вінницької області заяві (т.1 а.с.158-159) Марчак М.А. зазначив, що був головою правління в період з 1988 року по 20.04.2004р. та у зв'язку з сімейними обставинами та відсутністю часу на керівництво товариством рішенням правління від 20.04.2004р. (протокол №3) головою правління  було обрано Байбарзу В.М.

Однак, колегія суддів не бере вказане рішення до уваги, оскільки, як вбачається з протоколу №3 засідання правління садового товариства "Здоров'я " від 20.04.2004р. (т.1 а.с.78), це рішення було прийняте лише двома особами – Марчаком М.А. та Байбарзою В.М., а троє членів правління вибули з різних причин. Тобто, рішення є нелегітимним, і, як зазначалось вище, обрання голови правління віднесено до компетенції загальних зборів членів товариства.

У наданій суду довідці (т.2 а.с.72) головою правління СГТ "Здоров"я"               Науменко Л.М. зазначено, що протоколи про обрання головою правління товариства Байбарзи В.М. відсутні.

Таким чином, договір №8 від 25.09.2007р. зі сторони відповідача укладено неуповноваженою особою.

З огляду на те, що договір №8 від 25.09.2007р. укладено з недодержанням вимог  ч.4 ст.203 ч.2 ст.207 ЦК України, які встановлюють вимоги до форми правочину, що, у відповідності до ст.215 ЦК України, є підставою для визнання договору недійсним, крім того, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження схвалення, у відповідності до ст.241 ЦК України, договору №8 від 25.09.2007р., тобто, схвалення не відбулося, то зазначений правочин правових наслідків для СГТ "Здоров"я", як це передбачено ст.239 ЦК України, не тягне і має бути                         визнаний недійсним відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України.

За змістом п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, керуючись                            п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, визнає договір №8 від 25.09.2007р. недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз.1 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій  стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

Оскільки спірна КТП-100 є власністю відповідача і знаходиться у його володінні, а також, з врахуванням того, що витрати позивача у спільну власність відшкодовуються третіми особами, суд апеляційної інстанції не застосовує двосторонню реституцію.

За наведених обставин, вимога позивача про визнання права власності на комплектну трансформаторну підстанцію 1985 року випуску по вул.Садовій в с.Селище Тиврівського району Вінницької області є безпідставною й такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про стягнення з позивача на його користь 5000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як передбачено ч.5 т.49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового  процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", а згідно зі ст.12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між  громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Враховуючи, що спір виник з вини позивача, беручи до уваги подані відповідачем докази на підтвердження понесення ним витрат з оплати послуг адвоката, судова колегія вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати по оплаті послуг адвоката.

Однак, на думку, колегії суддів, заявлені відповідачем до стягнення витрати по оплаті послуг адвоката є необґрунтованими з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а тому вказані витрати слід обмежити з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи до 2500,00грн.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є непереконливими та спростовуються вищенаведеним.

Рішення господарського суду Вінницької області у даній справі підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст.  п.1. ч.1 ст.83, ст.ст.101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Садове товариство "Здоров'я", м. Вінниця залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду Вінницької області від 30 вересня 2008 року у справі № 9/113-08 залишити без змін.

3. Визнати недійсним договір №8 від 25.09.2007р., укладений між СТ "Здоров'я" та приватним підприємством СТ "Здоров'я".

4. Стягнути з приватного підприємства "Садове товариство  "Здоров'я"                     (м. Вінниця, вул.Театральна, буд.21, кв.3, код 33587737) на користь садово-городнього товариства "Здоров'я" (с. Селище, вул.Садова, Тиврівського району Вінницької області, код 21727396) 2500грн. 00коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

5. Справу № 9/113-08 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Будішевська Л.О.  

                                                                                           Пасічник С.С.  

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - в наряд