Постанова

від 14.08.2013 по справі 826/10461/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 серпня 2013 року 18 год. 51 хв. № 826/10461/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комод Менеджмент" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 14 серпня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 липня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Комод Менеджмент" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (також далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 11 квітня 2013 року № 0000242270 (також далі - оскаржуване рішення) .

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є нечинним, оскільки складене відповідачем на підставі помилкових висновків, зроблених у ході перевірки позивача.

Ухвалою суду від 08 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю. При цьому, у судовому засіданні 14 серпня 2013 року уточнив позовні вимоги, а саме просив визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 14 серпня 2013 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

У судовому засіданні 14 серпня 2013 року судом, згідно зі ст. 55 КАС України, здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку договору управління майном, укладеного 27 квітня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Комод на Лівобережній" (також далі - ТОВ "Комод на Лівобережній") , за результатами якої 15 березня 2013 року складено акт № 967/22-722/541645419 про результати планової виїзної перевірки договору управління майном з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 28 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року (також далі - акт перевірки) , відповідно до висновків якого, позивачем, зокрема, завищено валові витрати у загальному розмірі 7816536,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальному розмірі 1679620,00 грн., у тому числі за: ІІІ квартал 2011 року - 96159,00 грн.; IV квартал 2011 року - 342533,00 грн.; І квартал 2012 року - 89016,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 601309,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 243720,00 грн.; IV квартал 2012 року - 306881,00 грн., чим порушено підпункти 138.8.2, 138.8.5 п. 138.8 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України (також далі - ПК України) .

На підставі акту перевірки, 11 квітня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1679618,00 грн. за основним платежем та у розмірі 310231,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарги в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржуване рішення залишені без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.1, 77.2 ст. 77 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що 27 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ "Комод на Лівобережній" укладено договір управління майном, за умовами якого ТОВ "Комод на Лівобережній", який є установником управління, зобов'язалось передати позивачу, який є управителем, в управління цілісний майновий комплекс (також далі - майно) , а позивач - за винагороду здійснювати від свого імені управління майном в інтересах ТОВ "Комод на Лівобережній".

Згідно з п.п. 1.2, 1.3 ст. 1, п.п. 3.1, 3.2 ст. 3 договору управління майном, метою передачі майна в управління є отримання доходів ТОВ "Комод на Лівобережній" від управління майном у порядку та способами, які визначаються позивачем на власний розсуд.

Позивач починає здійснювати управління майном з моменту приймання майна за актом прийому-передачі.

Майно, яке передається в управління, належить ТОВ "Комод на Лівобережній" на праві власності.

Після передачі майна позивачу право власності на майно залишається за ТОВ "Комод на Лівобережній".

У матеріалах справи наявні копії актів приймання-передачі майна за договором управління майном від 01 серпня 2011 року №№ 1-5, що підтверджує право позивача на здійснення управління майном.

За змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат договору управління майном суму заробітної плати, сплаченої працівникам, працевлаштованим у позивача, а також завищив амортизаційні відрахування.

Стосовно сплаченої суми заробітної плати суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 142.1 ст. 142, підпунктів 14.1.195, 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

У матеріалах справи міститься копія наказу позивача від 27 липня 2011 року № 270711/1 "Про створення нових структурних підрозділів та зарахування всіх працівників на роботу у рамках договору управління майном", згідно з яким, працівників позивача зараховано на роботу у рамках договору управління майном.

Крім того, як пояснив у ході судового розгляду справи представник позивача, після оформлення вказаного наказу при прийнятті на роботу працівників на їх заявах ставилась резолюція про те, що такі працівники зараховуються на роботу у рамках договору управління майном.

Слід зазначити, що викладені пояснення представника позивача підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями заяв відповідних осіб про прийняття на роботу (а.с. 42-63).

Відповідно до підпункту 153.13.3 п. 153.3 ст. 153 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , до складу витрат в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із ст.ст. 138-143 цього Кодексу, у тому числі винагорода управителю.

Враховуючи, що договір управління майном використовує працю найманих працівників, суд прийшов до висновку, що витрати на оплату праці таких працівників відносяться до складу валових витрат в окремому обліку договору управління майном.

Стосовно амортизаційних відрахувань суд зазначає наступне.

Майно, передане в управління позивача, обліковується на окремому позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні".

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, рахунок 02 "Активи на відповідальному зберіганні" призначено для обліку цінностей, які тимчасово знаходяться на підприємстві та не є його власністю, прийняті на комісію, у переробку, до монтажу, в довірче управління. Облік цих цінностей ведеться за цінами, що передбачені в договорах, приймально-передавальних актах тощо. Усі товарно-матеріальні цінності, що обліковуються на цьому рахунку, інвентаризуються в порядку і строки, передбачені для власних цінностей.

Балансова вартість майна, переданого в управління позивачу, зазначена в актах приймання-передачі майна за договором управління майном, а балансова вартість кожного об'єкта майна на момент передачі його в управління позивачу зазначена у довідці щодо вартості майна, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями вказаних актів та довідки.

Твердження відповідача про те, що майно повинно обліковуватись не на окремому рахунку, а на окремому балансі позивача, за переконанням суду, є безпідставними, оскільки положеннями про бухгалтерський облік, а також Порядку подання фінансової звітності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419, не передбачено обов'язку складання та подання управителем майна окремого балансу на майно, яке знаходиться в його управлінні.

Згідно з підпунктами 153.13.1, 153.13.3 п. 153.13 ст. 153, підпунктом 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління.

Для цілей цього підпункту в окремому обліку амортизація отриманих в управління основних засобів здійснюється за балансовою вартістю на момент передачі в управління.

Балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Тобто, як вбачається з викладених положень, управитель майна на момент отримання основних засобів за договором управління майном нараховує амортизацію на такі основні засоби за балансовою вартістю, що визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки та сумою накопиченої амортизації.

Стосовно реєстрації договорів управління майном суд зазначає наступне.

Як зазначено у листі Державної податкової служби України від 13 березня 2012 року № 4527/6/15-1215 "Про реєстрацію відокремленого підрозділу", підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що поняття "відокремлені підрозділи" вживаються у значенні, визначеному Цивільним кодексом України (також далі - ЦК України) .

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 979 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (надалі - Порядок).

На час складання листа зазначений наказ втратив чинність, у зв'язку з чим Порядок затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588.

Розділом I Порядку встановлено, зокрема, що взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів.

Щодо неосновного місця обліку повідомлено, що такий облік встановлено розділом VII "Порядок взяття на облік за неосновним місцем реєстрації платника податку" Порядку.

Так, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному органі державної податкової служби.

Для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов'язаний протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню чи пов'язані з оподаткуванням, подати до відповідного органу державної податкової служби реєстраційну заяву за форми № 1-ОПП або форми № 5-ОПП з позначкою "Облік за неосновним місцем обліку". Дані заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку вносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.

Тобто, в органі державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу одночасно можуть перебувати на обліку відокремлений підрозділ (за основним місцем обліку) та юридична особа (за неосновним місцем обліку). При цьому, якщо відокремлений підрозділ не уповноважений сплачувати жодного податку згідно з положеннями ПК України, він все одно відповідно до п. 63.2 ст. 63 ПК України перебуває на обліку в органах державної податкової служби та підлягає зняттю із обліку тільки після його закриття.

Згідно з п. 64.4 ст. 64 ПК України, на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 п. 153.13 ст. 153 або у другому реченні абзацу 1 підпункту 5 п. 180.1 ст. 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку про помилковість висновків відповідача щодо реєстрації договору управління майном як платника податків та, як наслідок, про безпідставність складання відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Комод Менеджмент" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Держаної податкової служби про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 11 квітня 2013 року № 0000242270, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Комод Менеджмент" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1989849,50 грн. (Один мільйон дев'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять гривень п'ятдесят копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Комод Менеджмент" (ідентифікаційний код 37553570) здійснений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 19 серпня 2013 року