Ухвала

від 12.11.2013 по справі 826/10461/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10461/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

Іменем України

12 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Мамчура Я.С.

суддів Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.

при секретарі Гімарі Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комод Менеждмент» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 11 квітня 2013 року №0000242270.

В обґрунтування поданого адміністративного позову, позивач вказує на помилковість висновків відповідача про порушення Податкового кодексу України, викладених в акті від 15 березня 2013 року №967/22-722/541645419.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про відмову задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та правильність висновку акту від 15 березня 2013 року №967/22-722/541645419.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Комод Менеждмент» зареєстроване як юридична особа та є платником податку на прибуток.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку договору управління майном, укладеного між ТОВ «Комод на Лівобережній» та ТОВ «Комод Менеждмент» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 28 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 15 березня 2013 року №967/22-722/541645419.

В ході проведеної перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: п.п.138.8.2, п.п.138.8.5, п.138.8, ст. 138, п. 144.1, п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України, ст.1030 Цивільного кодексу України, призвело до завищення валових витрат на загальну суму 7 816 536 грн. та відповідно заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1676920 грн.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 11 квітня 2013 року №0000242270, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 676 918 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції 310 231,5 грн.

Не погоджуючись з прийняти податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Повністю задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що 27 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Комод на Лівобережній» (Установник управління) укладено договір управління майном, за умовами якого ТОВ «Комод на Лівобережній» (Управитель), зобов'язалось передати позивачу, в управління цілісний майновий комплекс, а позивач - за винагороду здійснювати від свого імені управління майном в інтересах ТОВ «Комод на Лівобережній».

Відповідно до положень п.1.2 даного договору метою передачі майна в управління є отримання ходів Установником управління від управління майном в порядку і способами, які визначаються Управителем на власний розсуд.

Управитель починає здійснювати управління майном з моменту приймання такого майна за актом прийому - передачі (п.1.3 даного договору).

Після передачі майна Управителю право власності на майно залишається за ТОВ "Комод на Лівобережній" (Установником управління).

На виконання умов даного договору його сторонами 01 серпня 2013 року складено акти приймання-передачі майна №№ 1, 2, 3, 4, 5, що підтверджує право позивача на здійснення управління майном.

За змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат договору управління майном суму заробітної плати, сплаченої працівникам, працевлаштованим у позивача, а також завищив амортизаційні відрахування.

Відповідно до п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін, (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до п. 14.1.195 ст. 14 Податкового кодексу України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до положень п.14.1.222 ст.14 Податковий кодексу України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Так, ТОВ «Комод Менеждмент» від 27 липня 2011 року прийнято наказ №270711/1 «Про створення нових структурних підрозділів та зарахування всіх працівників на роботу в рамках Договору управління майном», яким визначено, що всі працівники з 01 серпня 2012 року в ТОВ «Комод Менеджмент» приймаються на роботу згідно штатного розпису в рамках Договору управління майном.

Підтвердженням прийняття позивачем на роботу в рамках Договору управління майном є також копії зав про прийом на роботу з відповідними резолюціями на них (а.с. 42-63).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем зроблені помилкові висновки про протиправність включення до складу валових витрат по договору управління майном суму заробітної плати працівників, оскільки такі працівники прийняті на роботу в рамках Договору управління майном від 27 квітня 2011 року.

Відповідно до підпункту 153.13.3 п. 153.3 ст. 153 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу витрат в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із ст.ст. 138-143 цього Кодексу, у тому числі винагорода управителю.

Враховуючи, що договір управління майном використовує працю найманих працівників, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що витрати на оплату праці таких працівників відносяться до складу витрат в окремому обліку по договору управління майном.

Що стосується амортизаційних відрахувань, то слід зазначити наступне.

Майно, передане в управління позивача, обліковується на окремому позабалансовому рахунку 02 "Активи на відповідальному зберіганні".

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, рахунок 02 "Активи на відповідальному зберіганні" призначено для обліку цінностей, які тимчасово знаходяться на підприємстві та не є його власністю, прийняті на комісію, у переробку, до монтажу, в довірче управління. Облік цих цінностей ведеться за цінами, що передбачені в договорах, приймально-передавальних актах тощо. Усі товарно-матеріальні цінності, що обліковуються на цьому рахунку, інвентаризуються в порядку і строки, передбачені для власних цінностей.

Балансова вартість майна, переданого в управління позивачу, зазначена в актах приймання-передачі майна за договором управління майном, а балансова вартість кожного об'єкта майна на момент передачі його в управління позивачу зазначена у довідці щодо вартості майна, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями вказаних актів та довідки.

Твердження відповідача про те, що майно повинно обліковуватись не на окремому рахунку, а на окремому балансі позивача, за переконанням суду, є безпідставними, оскільки положеннями про бухгалтерський облік, а також Порядку подання фінансової звітності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419, не передбачено обов'язку складання та подання управителем майна окремого балансу на майно, яке знаходиться в його управлінні.

Згідно з підпунктами 153.13.1, 153.13.3 п. 153.13 ст. 153, підпунктом 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління.

Для цілей цього підпункту в окремому обліку амортизація отриманих в управління основних засобів здійснюється за балансовою вартістю на момент передачі в управління.

Балансова вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів - сума залишкової вартості таких засобів та активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки і сумою накопиченої амортизації.

Тобто, як вбачається з викладених положень, управитель майна на момент отримання основних засобів за договором управління майном нараховує амортизацію на такі основні засоби за балансовою вартістю, що визначається як різниця між первісною вартістю з урахуванням переоцінки та сумою накопиченої амортизації.

Стосовно реєстрації договорів управління майном слід зазначає наступне.

Як зазначено у листі Державної податкової служби України від 13 березня 2012 року № 4527/6/15-1215 "Про реєстрацію відокремленого підрозділу", підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що поняття "відокремлені підрозділи" вживаються у значенні, визначеному Цивільним кодексом України (також далі - ЦК України).

Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 979 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (надалі - Порядок).

На час складання листа зазначений наказ втратив чинність, у зв'язку з чим Порядок затверджено наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (далі - «Порядок»).

Розділом I Порядку встановлено, зокрема, що взяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об'єктів.

Щодо неосновного місця обліку повідомлено, що такий облік встановлено розділом VII "Порядок взяття на облік за неосновним місцем реєстрації платника податку" Порядку.

Так, якщо відповідно до законодавства в платника податків, окрім обов'язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов'язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному органі державної податкової служби.

Для взяття на облік за неосновним місцем обліку платник податків зобов'язаний протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню чи пов'язані з оподаткуванням, подати до відповідного органу державної податкової служби реєстраційну заяву за форми № 1-ОПП або форми № 5-ОПП з позначкою "Облік за неосновним місцем обліку". Дані заяви про взяття на облік за неосновним місцем обліку вносяться до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.

Тобто, в органі державної податкової служби за місцезнаходженням відокремленого підрозділу одночасно можуть перебувати на обліку відокремлений підрозділ (за основним місцем обліку) та юридична особа (за неосновним місцем обліку). При цьому, якщо відокремлений підрозділ не уповноважений сплачувати жодного податку згідно з положеннями ПК України, він все одно відповідно до п. 63.2 ст. 63 ПК України перебуває на обліку в органах державної податкової служби та підлягає зняттю із обліку тільки після його закриття.

Згідно з п. 64.4 ст. 64 ПК України, на обліку у контролюючих органах повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підпункті 153.13.10 п. 153.13 ст. 153 або у другому реченні абзацу 1 підпункту 5 п. 180.1 ст. 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені цим Кодексом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про помилковість висновків відповідача щодо необхідності реєстрації договору управління майном.

Колегія суддів вважає, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мамчур Я.С.

Судді Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.

Повний текст виготовлено 18.11. 13 року.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.