Ухвала

від 09.09.2015 по справі 826/10461/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/61127/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бухтіярової І.О.,

Приходько І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2013 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі№826/10461/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Комод Менеджмент» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комод Менеджмент» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Комод Менеджмент») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11 квітня 2013 року №0000242270.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку договору управління майном, укладеного 27 квітня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Комод на Лівобережній» (далі по тексту - ТОВ «Комод на Лівобережній»).

За результатами перевірки 15 березня 2013 року складено акт № 967/22-722/541645419 про результати планової виїзної перевірки договору управління майном з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 28 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, в якому, зокрема, зазначено допущення позивачем порушень вимог підпунктів 138.8.2, 138.8.5 пункту 138.8 статті 138, пункту 144.1 статті 144, пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено витрати у загальному розмірі 7816536,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальному розмірі 1679620,00 грн., у тому числі за: ІІІ квартал 2011 року - 96159,00 грн.; IV квартал 2011 року - 342533,00 грн.; І квартал 2012 року - 89016,00 грн.; ІІ квартал 2012 року - 601309,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 243720,00 грн.; IV квартал 2012 року - 306881,00 грн.

На підставі акта перевірки, 11 квітня 2013 року відповідачем складено податкове повідомлення - рішення №0000242270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1679618,00 грн. за основним платежем та у розмірі 310231,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про помилковість висновків податкового органу щодо безпідставного включення позивачем як управителем під час здійснення обліку доходів і витрат по договору управління майном до складу витрат заробітної оплати працівників, які працевлаштовані у позивача. Також посилаючись на встановлення факту знаходження майна, яке передане в управління позивачу, на балансі ТОВ « Комод на Лівобережній», податковий орган дійшов висновку про відсутність у позивача права на нарахування амортизаційних відрахувань з балансової вартості майна, переданого в управління та включення цих витрат до складу витрат по такому договору.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Комод на Лівобережній» укладено договір управління майном, за умовами якого ТОВ «Комод на Лівобережній», який є установником управління, зобов'язалось передати позивачу, що є управителем, в управління цілісний майновий комплекс (далі по тексту - майно), а позивач - за винагороду здійснювати від свого імені управління майном в інтересах ТОВ «Комод на Лівобережній».

Згідно з пунктами 1.2 та 1.3 статті 1, пунктами 3.1 та 3.2 статті 3 договору управління майном, метою передачі майна в управління є отримання доходів ТОВ «Комод на Лівобережній» від управління майном у порядку та способами, які визначаються позивачем на власний розсуд.

Позивач починає здійснювати управління майном з моменту приймання майна за актом прийому-передачі.

Майно, яке передається в управління, належить ТОВ «Комод на Лівобережній» на праві власності.

Після передачі майна позивачу право власності на майно залишається за ТОВ «Комод на Лівобережній».

Відповідно до актів приймання-передачі майна за договором управління майном від 01 серпня 2011 року №№ 1-5 відповідне майно передано позивачу для здійснення управління.

Особливості оподаткування діяльності, що здійснюється за договорами управління майном врегульовані в пункті 153.13 статті 153 Податкового кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Так у названому пункті закріплено, що платник податку, який отримав майно на підставі договору управління (управитель), веде окремо від власного облік доходів та витрат в розрізі кожного договору управління.

До складу доходів в окремому обліку відносяться доходи від управління майном, отримані в будь-якому вигляді.

До складу витрат в окремому обліку відносяться всі витрати, які є витратами згідно із статтями 138 - 143 цього Кодексу, у тому числі винагорода управителю.

Для цілей цього підпункту в окремому обліку амортизація отриманих в управління основних засобів здійснюється за балансовою вартістю на момент передачі в управління.

З наведеної правової норми слідує, що законодавством прямо передбачена можливість здійснення управителем амортизації отриманих в управління основних засобів, а тому посилання податкового органу в касаційній скарзі на положення статті 144 ПК України, якою визначено об'єкти амортизації, є помилковим та до уваги не приймається.

Тим часом, відповідно до частини 3 статті 1030 Цивільного кодексу України майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік.

Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність твердження відповідача щодо необхідності обліку майна на окремому балансі, у зв'язку з відсутністю такої вимоги в положеннях про бухгалтерський облік, а також в Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419.

Проте, встановлення відповідачем факту перебування майна на балансі установника управителя, а також самого управителя, жодним чином не свідчить про здійснення обома названими суб'єктами амортизаційних відрахувань.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставне визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток з сум амортизаційних відрахувань на майно, що передано йому в управління.

Також колегія суддів вважає правомірним віднесення позивачем до складу витрат, понесених у зв'язку з виконання договору управління майно, сум заробітної плати працівників, які перебувають з ним у трудових відносинах та здійснюють роботу в рамках зазначеного договору.

Крім того, судова колегія зауважує, що оформлення трудових відносин між працівниками та роботодавцем в рамках договору управління майном відповідно до вимог трудового законодавства в інший спосіб, ніж здійснено позивачем не уявляється за можливе.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які зумовили задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі №826/10461/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько