Постанова

від 15.08.2013 по справі 2а-2769/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 15 серпня 2013 року                      № 2а-2769/09/2670                        Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом  Приватного акціонерного товариства «Золоті ворота» до  Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про  визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення та визнання незаконними дії ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «Золоті ворота» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати частково податкове повідомлення – рішення від 10 березня 2009 року            № 00015417550/0 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 60     918,50 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30 086,00 грн.; визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо зменшення податкового кредиту в сумі 534     435,00 грн. (рядку № 26 декларації ПДВ) за березень 2008 року, що відображено в акті від 23.02.2009 року № 111/23-6/02016241 про результати планової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства Золоті ворота» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року.        Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від                                       09 серпня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2013 року касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Золоті ворота» задоволено частково. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2010 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.   Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2013 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25 липня 2013 року, яке відкладалось на 01 серпня 2013 року.             У судовому засіданні 01 серпня 2013 року позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити адміністративний позов. Обґрунтовуючи правову позицію зазначив, що  отримані від Відкритого акціонерного товариства «Будівельне управління №813» кошти не можна вважати поворотною фінансовою допомогою в розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а отже висновки податкового органу, щодо отримання позивачем поворотної фінансової допомоги є безпідставними. Представник відповідача заперечив проти адміністративного позову, доводи відповідача співпадають з висновками акту перевірки від 23 лютого 2009 року № 111/23-6/02016241 про результати планової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства «Золоті ворота» (код ЄДРПОУ 02016241) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з                       01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з             01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року. Враховуючи згоду сторін на розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження. Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.           Матеріали справи свідчать, що на підставі направлення від 31 грудня 2008 року № 1248/23-6, та відповідно до плану графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на грудень 2008 року проведена планова виїзна перевірка Закритого акціонерного товариства «Золоті ворота» (код ЄДРПОУ 02016241) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з              01 жовтня 2005 року по 30 вересня 2008 року, за результатом якої складено акт перевірки від                23 лютого 2009 року № 111/23-6/02016241.           Як висновок проведеної перевірки, встановлено наступні порушення:           - підпункту 1.22.2. пункту 1.22. статті 1; підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.3.3; 5.3.2 пункту 5.3 статті 5; підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (із змінами та доповненнями) у редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР податок на прибуток занижений на 64     548 грн., у т.ч. за І квартал 2007 року на 14     270 грн., за II квартал 2007 року на 664 грн., за III квартал 2007 року на 14     858 грн., за IV квартал 2007 року на 10     107 грн., за І квартал 2008 року на 9     096 грн., за II квартал 2008 року на 8     186 грн., за III квартал 2008 року на 7     367 грн.;           - підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»                № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року, пункту 4 «Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому Наказом ДПА  України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1997 року № 2333/2037, що привело до завищення значення гр. 26 декларації про податок на додану вартість за березень 2008 року на 534     435 грн.                    Такий висновок податкового органу мотивований тим, що кошти в сумі 2     850     000 грн., що передані ЗАТ «Золоті ворота» за Договором поручительства від 30 листопада 2006 року № 30/11/06, передані на визначений строк без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування та такими коштами, яка по суті є поворотною фінансовою допомогою.           Крім цього, на думку податкового органу, сума податку на додану вартість, сплачена                  ЗАТ «Золоті ворота» при придбанні легкового автомобіля у ТОВ «Віпкар» (видаткова накладна                № РН-0000001 від 09 січня 2007 року) в сумі ПДВ 449     154 грн. не включається до складу податкового кредиту, до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається за рахунок інших джерел.           Податковим повідомленням – рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 10 березня 2009 року № 0002052306/0 Закритому акціонерному товариству «Золоті ворота» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 94     634, 00 грн., у тому числі: за основним платежем на суму 64548,00 грн., за штрафними санкціями – на суму 30     086, 00 грн.   На думку позивача спірне податкове повідомлення – рішення є неправомірними та підлягає скасуванню. Заслухавши пояснення представників  сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.            Матеріали справи свідчать, що Закритим акціонерним товариством «Золоті Ворота» (Повірений) та Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління №813» (Довіритель) укладено договір доручення №30/11/06 від  30 листопада 2006 року. Відповідно до пункту 1.1. цього Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Повірений зобов'язується за винагороду, від імені і за рахунок Довірителя вчинити відповідні юридичні дії. Зміст доручення Довірителя згідно цього Договору становить пошук комерційних пропозицій, проведення переговорів, укладення попередніх договорів та/або вчинення інших юридичних та фактичних дій на користь Довірителя з метою укладення договорів купівлі-продажу/поставки тощо автомобільної техніки, інших  транспортних засобів (в том числі тину «Автогрейдер») на загальну суму не більше 2     850     000,00 (два мільйони вісімсот п'ятдесят тисяч) гри., в т.ч. ПДВ. На пошук та придбання додаткових транспортних засобів Сторони укладають відповідні додаткові /годи про збільшення повноважень та витрат Повіреного (п.1.2.). Довідно до пункту 1.3. Договору за договором Повірений має виключне право на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх юридичних та фактичних дій, визначених у п.1.2. цього Договору. Відповідно до пункту 3.1. Договору довіритель зобов'язаний перерахувати Повіреному для  виконання цього Договору кошти у розмірі 2     850     000,00 грн.           На виконання умов договору Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління № 813» 04 січня 2007 року перераховано Закритому акціонерному товариству «Золоті Ворота» для виконання договору доручення суму у розмірі 2     850     000,00 грн.            04 квітня 2007 року у зв'язку з відсутністю на ринку пропозицій по продажу автомобільної техніки, які б влаштували Довірителя, кошти у розмірі 2     850     000,00 грн. були повернуті Довірителю.           При цьому, як свідчать матеріали справи, 04 січня 2007 року Закритим акціонерним товариством «Золоті ворота» придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар» два легкових автомобілі за ціною 2694924,42 грн., в т.ч. ПДВ 449145,07 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 04 січня 2007 року № 311206 та видатковою накладною № 0000001 від 09 січня 2007 року.           Позивач вважає, що вищезазначені кошти не можна вважати поворотною фінансовою допомогою в розумінні Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а отже висновки податкового органу, щодо отримання позивачем поворотної фінансової допомоги є безпідставними.           У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року.             Враховуючи сутність спірних правовідносин, з метою правильного вирішення адміністративної справи по суті, суду необхідно розмежувати поняття «поворотна фінансова допомога» та «договір доручення», з одночасним встановленням статусу платника податку -  Відкритого акціонерного товариства «Будівельне управління № 813» з метою вирішення питання щодо обов'язку позивача відобразити валові доходи у сумі умовно нарахованих процентів.    Основні засади, ставки та механізм справляння податку на прибуток підприємств визначені Законом України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту – Закон №334/94-ВР).           Пунктом 1.22 вищезазначеного Закону визначено що фінансова допомоги це –безповоротна фінансова допомога або поворотна фінансова допомога.           Відповідно до підпункту 1.22.2. пункту 1.22 статті 1 Закону №334/94-ВР поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.           Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Водночас, як свідчать матеріали справи між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління №813» укладено договір доручення №30/11/06 від  30 листопада 2006 року.           Відповідно до статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.           Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.           Статтею 1004 Цивільного кодексу України визначено, що повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.           Відповідно статті 1006 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.           На вимогу ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2013 року судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Будівельне управління №813» на момент укладання договору Доручення 30/11/06 від 30 листопада 2006 року мала статус платника податку на прибуток на загальних засадах.           Саме на виконання умов договору та положень Цивільного кодексу України Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління № 813» 04 січня 2007 року перераховано Закритому акціонерному товариству «Золоті Ворота» суму у розмірі 2     850     000,00 грн. Доказів спростування мети укладання вищезазначеного договору та отримання коштів позивачем, податковим органом не наведено, при цьому, припущення відповідача щодо притаманності ознак поворотної фінансової допомоги Договору доручення № 30/11/06 від 30 листопада 2006 року, укладеного між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління №813», на думку суду, не можуть бути підставою для нарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій.           До того ж, матеріали справи свідчать, що протягом строку дії договору доручення Закритим акціонерним товариством «Золоті Ворота» проводився пошук комерційних пропозицій, переговори з приводу купівлі-продажу автомобільної техніки, інших транспортних засобів (в тому числі типу «Автогрейдер»), що підтверджується листуванням між підприємствами, а саме лист від 25 грудня 2006 року № 25-1/12/06, лист від 21 лютого 2007 року № 21-5/02/07, лист від 15 січня 2007 року, лист 05 березня 2007 року, лист від 30 березня 2007 року. Таким чином, дослідивши Договір доручення № 30/11/06 від 30 листопада 2006 року, укладений між  Закритим акціонерним товариством «Золоті Ворота» та Відкритим акціонерним товариством «Будівельне управління №813» на наявність ознак поворотної фінансової допомоги, суд вважає висновки податкового органу в частині того, що кошти, отримані за договором доручення були передані ЗАТ «Золоті ворота» у користування на визначений строк без нарахування процентів по суті є поворотною фінансовою допомогою, необґрунтованими. В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року суд звертає увагу на наступне. Як вже зазначалось, Закритим акціонерним товариством «Золоті ворота» придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар» два легкових автомобілі за ціною 2694924,42 грн., в т.ч. ПДВ 449145,07 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу від 04 січня 2007 року № 311206 та видатковою накладною № 0000001 від 09 січня 2007 року. Сума податку на додану вартість сплачена у складі вартості автомобіля, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віпкар», в розмірі 449     154,00 грн. була віднесена Закритим акціонерним товариством «Золоті ворота» на собівартість автомобіля. Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і      поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. При цьому згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України “Про      оподаткування прибутку підприємств” автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації. Згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість. Разом з тим, за правилами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про      оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб. Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку. У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України “Про податок на додану вартість”. Відповідно до  підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. З огляду на викладені правові норми, враховуючи, що позивач є платником податку на додану вартість, суд вбачає присутність конфлікту інтересів, а саме неоднозначність порядку відображення в податковому обліку суми податку на додану вартість, сплаченої при придбанні автомобіля: за підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість включається до валових витрат; за правилами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму податку на додану вартість, що не включена до складу податкового кредиту, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком; відповідно до підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 цього Закону – балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання без урахування сплаченого податку на додану вартість. Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Враховуючи викладене, підлягає застосуванню підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно о до якого суми податку на додану вартість сплачених при купівлі легкових автомобілів відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат, тому висновки ДПІ про порушення позивачем вимог підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим, а визначення суми податкового зобов'язання по даному епізоду порушення є протиправним.           Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 10 березня 2009 року № 00015417550/0 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 60     918,50 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30 086,00 грн. підлягає скасуванню. Щодо позовної вимоги про визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва щодо зменшення податкового кредиту в сумі 534     435,00 грн. (рядку            № 26 декларації ПДВ) за березень 2008 року суд зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки встановлено порушення підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що привело до завищення значення гр. 26 декларації про податок на додану вартість за березень 2008 року, що призвело до завищення значення гр. 26 декларації про податок на додану вартість за березень 2008 року на           534     435 грн.          За таких обставин, позивач оскаржує дії податкового органу щодо складання висновків акту перевірки, а саме: зменшення податкового кредиту в сумі 534     435,00 грн. (рядку № 26 декларації ПДВ) за березень 2008 року, що відображено в акті від 23 лютого 2009 року № 111/23-6/02016241 про результати планової виїзної перевірки Закритого акціонерного товариства Золоті ворота» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по                                  30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2005 року по                 30 вересня 2008 року.        Проте, суд не погоджується із такими доводами адміністративного позову та зазначає наступне. Відповідно до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від                         10 серпня 2005 року №327, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Тобто, акт перевірки є лише способом оформлення перевірки, зокрема, й документальної невиїзної (камеральної), не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а, отже, не може порушувати права чи інтереси суб'єкта господарювання. Згідно з підпунктом “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Відповідно до пунктів 1.2 та 1.9 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання – зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. За правилами підпунктів 5.2.1 та 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з рахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. Податкове повідомлення-рішення, згідно з пунктом 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року №253, - це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків: платити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання; сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у т. ч. камеральних); сплатити суми штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання; сплатити штраф за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження. З аналізу наведених правових норм суд приходить до наступних висновків: у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків; сума такого податкового зобов'язання доводиться до відома платнику податків у формі податкового повідомлення-рішення; а Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачає можливість оскарження рішення податкового органу про визначення суми податкового зобов'язання у межах процедури апеляційного узгодження. Тобто, Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлений особливий порядок оскарження рішень податкового органу: так, вважаючи, що дії податкового органу неправомірні, платник податків за захистом свого порушеного права має можливість оскаржити відповідне податкове повідомлення-рішення, зокрема, щодо виявленого перевищення (заниження) бюджетного відшкодування або відмови у наданні бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків: платити нараховану або донараховану суму податкового зобов'язання; сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у т. ч. камеральних), як в адміністративному, так і в судовому порядку. Під час розгляду справи позивачем не наведено, а судом не встановлено порушень його прав чи інтересів та вчинення відповідачем під час складання Акта перевірки дій, які б порушували права позивача, тому адміністративний позов в цій частині не підлягає задоволенню. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення, тому, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Золоті ворота» підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Золоті ворота» задовольнити частково. 2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 10 березня 2009 року № 00015417550/0 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 60     918,50 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30 086,00 грн. 3. В решті вимог відмовити. Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                К.Ю. Гарник