Постанова

від 21.08.2013 по справі 921/106/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2013 року Справа № 921/106/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Картере В.І., суддів:Барицької Т.Л., Кролевець О.А., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Харчовик" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 та на рішеннягосподарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі№921/106/13-г господарського суду Тернопільської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" доПриватного підприємства "Харчовик" прозвернення стягнення на предмет іпотеки на суму 112 355,36 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Ковтун А.В.; - відповідача повідомлений, але не з'явився; Розпорядження секретаря першої судової палати від 20.08.2013 №691 змінено склад колегії суддів, та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.04.2013 у справі №921/106/13-г задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі позивач/ банк) до Приватного підприємства "Харчовик" (надалі відповідач/скаржник); за рішенням звернуто стягнення в сумі 105 849,45 грн. на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між позивачем та відповідачем; вилучені від продажу кошти в сумі 105 849,45 грн. перерахувати позивачу; в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 (судді: Кордюк Г.Т., Гриців В.М., Кравчук Н.М.) змінено вказане рішення місцевого господарського суду, зокрема, доповнено п. 3 його резолютивної частини, а саме: встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки та встановлено початкову ціну продажу предмету іпотеки.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки в частині, що покриває суму боргу.

Сторони належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про звернення стягнення на майно відповідача, що перебуває в іпотеці за іпотечним договором від 18.02.2011, укладеним між позивачем та відповідачем, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №01-1/13 від 17.02.2011.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем виконання зобов'язань за кредитним договором №01-1/13 від 17.02.2011 в частині повернення наданого кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, що надає право банку задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18.02.2011.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтями 38 та 41 Закону України "Про іпотеку" передбачено можливість реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

При прийнятті судових рішень у справі апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, керуючись, зокрема, приписами ст. ст. 526, 564, 575, 1054 ЦК України, врахувавши приписи ст. ст. 1, 11, 33, 35, 38, 39 , 41 Закону України "Про іпотеку", на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, встановивши, що:

? між позивачем та відповідачем 17.02.2011 був укладений кредитний договір №01-1/13, відповідно до умов якого позивач (банк) надав відповідачу (позичальнику) кредит на суму 200 000,00 грн. на термін до 30.11.2011 зі сплатою 19,5% річних;

? пунктом 3.3. кредитного договору сторони узгодили, що у випадку порушення позичальником встановленого строку повернення всіх отриманих сум кредиту, позичальник сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 39% річних;

? в забезпечення виконання відповідачем вказаного кредитного договору між ним та позивачем 18.02.2011 був укладений договір іпотеки , відповідно до умов якого відповідач передав позивачу в іпотеку нерухоме майно, що належить відповідачу і знаходиться за адресою: Тернопільська обл., смт. Підволочиськ, вул. Івана Франка, 18 та оцінене сторонами в сумі 912 036,00 грн.;

? п. 5.1. сторони вказаного іпотечного договору узгодили, що іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки та його реалізацію у випадку, якщо у момент настання строку виконання іпотекодавцем зобовязання за кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту, та/або несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків (комісійної винагороди за управління кредитом) (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом), та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), які передбачені кредитним договором;

? відповідно до п. 5.2.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом звернення іпотекодержателя до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію;

? позивачем свої зобов'язання за кредитним договором №01-1/13 від 17.02.2011 виконані в повному обсязі, а саме: надано відповідачу кредит у сумі 200 000,00 грн., що не заперечується самим відповідачем;

? в порушення умов кредитного договору, відповідач у встановлений договором строк (30.11.2012) кредитні кошти у сумі 102 472,81 грн. не повернув та не сплатив відсотки за користування кредитом в сумі 2 048,70 грн., що не заперечується також відповідачем (боржником), і що, відповідно як до умов кредитного та іпотечного договорів, укладених між позивачем та відповідачем, так і відповідних норм цивільного законодавства, надає право відповідачу на звернення стягнення не предмет іпотеки,

правомірно задовольнив позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (нерухоме) майно, при цьому, обґрунтовано змінив рішення місцевого господарського суду, доповнивши його відомостями згідно зі ст. 39 Закону України "Про іпотеку", які мають міститися у рішенні суду у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: (спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначивши її /за відсутності заперечень сторін/ на рівні, узгодженому сторонами при укладенні 18.02.2011 іпотечного договору).

Доводи скаржника про те, що господарським судом безпідставно не застосовані положення ч. 5 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", якою закріплено, що якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, у відповідності до п. 5.1 іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань за кредитними договорами іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки (предметом іпотеки, відповідно до приписів п. 1.2. іпотечного договору, є комплекс будівель), тобто, сторонами погоджено, що іпотекодержатель вправі вимагати звернення стягнення на весь майновий комплекс; по-друге, відповідно до ч. 7 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта коштів повертається іпотекодавцю. ; по-третє, відповідно до ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені ст. 43 вказаного Закону (повернення авансового внеску сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; компенсування витрат державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском; задоволення вимог стягувача та стягнення виконавчого збору у розмірі 10% фактично стягнутої суми; стягнення штрафів, тощо), тобто, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, неможливо здійснити звернення стягнення на заставлене майно у межах заборгованості по кредитному договору.

З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом звернення стягнення на весь майновий комплекс є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Харчовик" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 у справі №921/106/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Картере

Судді Т.Л. Барицька

О.А. Кролевець