Ухвала

від 08.08.2013 по справі 826/2798/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2798/13-а( в 5-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі Кочума О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мануал Груп» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ТОВ «Мануал Груп» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили суд визнати протиправними дій відповідача, що виявились в проведенні невиїзної позапланової перевірки, результати якої оформлено Актом перевірки № 1239/22-2/38237732 від 27.12.2012, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001462202 від 11.02.2013, відповідно до якого позивачу збільшено грошові зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» 438208,00 грн. за основним платежем та на 109552,00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Мануал Груп» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.09.2012 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 27.12.2012 р. № 1239/22-2/38237732 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки вона проведена на підставі наказу від 26.12.2012 р. № 2201 згідно з п.п. 75.1.2. та ст. 79 ПК України.

Копію наказ про проведення перевірки, повідомлення про проведення перевірки були надіслані позивачу разом із запрошенням від 26.12.2012 про явку для підписання акту перевірки - 26.12.2012 р. об 18:29:44 год. (згідно фіскального чеку), тобто після завершення робочого дня відповідача на який було призначено початок проведення перевірки.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим документом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Як встановлено судом, документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Мануал Груп» була проведена відповідачем відповідно до наказу начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 2201 від 26.12.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, на підставі пп.75.1.2. ст.75 та ст.79 Податкового кодексу України, з питань відомостей щодо правових відносин з платником податків.

Відповідно до ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові та позапланові; виїзні та невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК України - документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

З аналізу наведеної правової норми колегія суддів приходить до висновку, що можливість для проведення документальної позапланової перевірки та прийняття відповідного наказу на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК України виникає виключно за наявності двох умов: 1) виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства; 2) не надання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит податкового органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно із пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України та пунктом 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Отже, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи наказ начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 2201 від 26.12.2012 року про призначення перевірки не містить посилань на жодну з обставин, яка визначена у ст.ст.77, 78 Податкового кодексу України, тобто відповідач порушив вимогу ст.ст.77, 78 Податкового кодексу України щодо необхідності наявності підстав для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно зі ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Частиною другою статті 79 Податкового Кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копи наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, копію наказ про проведення перевірки, повідомлення про проведення перевірки були надіслані позивачу разом із запрошенням від 26.12.2012 про явку для підписання акту перевірки - 26.12.2012 р. об 18:29:44 год. (згідно фіскального чеку), тобто після завершення робочого дня відповідача на який було призначено початок проведення перевірки, тобто в момент проведення перевірки, що є порушенням п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001462202 від 11.02.2013 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (покупцю) та ТОВ «Лінтаун» (постачальник) укладено договір поставки № 3 від 30.07.2012 р., відповідного до якого ТОВ «Лінтаун» зобов'язалося постачати позивачу комп'ютерне обладнання, офісне, побутову техніку, інші непродовольчі товари, асортимент якого визначається у специфікації.

Товар постачається на умовах «франко-завод» (м. Київ), що, відповідно до правил Інкотермс, передбачає лише обов'язок продавця передати покупцю товар (на складі). Датою передачі продукції згідно договору є дата підписання накладної.

Згідно з видатковою накладною № 62 від 24.09.2012 р. позивачу передано товар (модулі пам'яті, кабелі, картриджі, програмне забезпечення, блоки живлення, тюнери, процесори, флеш накопичувачі, цифрові камери, комп'ютери, мишки, ноутбуки, монітори клавіатури, кардрідери та інше комп'ютерне обладнання) на загальну суму 543840,11 грн. без ПДВ, ПДВ - 108768,02 грн., з ПДВ - 652608,13 грн.

Станом на дату цієї накладної позивачу виписано податкову накладну № 62 від 24.09.2012 р. з тією самою номенклатурою поставки, що і вище, та на ту саму суму. Податкова накладна має відмітку про її включення до ЄРПН, що не спростовано ДПІ під час розгляду справи.

Відповідно до видаткової накладної № 63 від 24.09.2012 р. позивачу передано обладнання на суму 545850 грн. без ПДВ, ПДВ - 109170 грн., з ПДВ - 655020,00 грн., з такою номенклатурою товарів та на суму, що зазначені у видатковій накладній. Податкова накладна має відмітку про її включення до ЄРПН, відомості щодо чого також не спростовані ДПІ під час розгляду справи.

Згідно з видатковою накладною № 64 від 24.09.2012 р. позивачу передано комп'ютерне обладнання на суму 550212,58 грн. без ПДВ, ПДВ - 110042,52 грн., з ПДВ - 660255,10 грн., що супроводжується податковою накладною від 24.09.2012 р. № 64 з відміткою про її включення до ЄРПН.

Крім того, між сторонами договору підписано видаткову накладну № 65 від 24.09.2012 р. про передачу позивачу комп'ютерного обладнання та витратних матеріалів на суму 551138,25 грн. без ПДВ, ПДВ - 110227,65 грн., з ПДВ - 661365,90 грн., що супроводжується виданою позивачу податковою накладною № 65 від 24.09.2012 р. з відміткою про її включення до ЄРПН.

Отже, продукція отримувалась завідуючим складом позивача за довіреністю № 18 від 24.09.2012 р. Всього передано обладнання/продукції на суму 2 629 249,13 грн. з ПДВ.

За наведеним договором позивачем проведено розрахунки: 03.10.2012 р. у розмірі 326 000 грн., 310 000 грн., 214 000 грн., 205 000 грн. та 245 000 грн., 05.10.2012 р. у розмірі 329 000 грн. та 171 000 грн., 09.10.2012 р. у розмірі 332 116,77 грн. та 167 883,23 грн., 11.10.2012 р. у розмірі 329 249,13 грн. Всього розрахунки проведені у розмірі 2629249,13 грн. з ПДВ, тобто розрахунки проведені повністю.

На підтвердження наявності у позивача умов для зберігання продукції, позивачем надано договір відповідального зберігання № 1 від 01.08.2012 р., укладений з ТОВ «ТД «Кампан», відповідно до якого позивачу надавались послуги із зберігання майна на складі за адресою м. Київ, вул. Молодогрвардійська, 28-а, що підтверджується актом від 24.09.2012 р. про прийняття на зберігання придбаного позивачем обладнання.

Крім того, позивачем надано Таблицю руху товарів, придбаних у ТОВ «Лінтаун», де деталізовані за номенклатурою товарів відомості щодо дат подальшої реалізації кожного конкретного товару, документів, на підставі яких здійснювалась подальша реалізація, а також найменування покупця із зазначенням його коду в ЄДР та банківські виписки щодо проведення покупцями розрахунків за придбані у позивача товари.

Також, позивачем надані документи про подальший рух товарів датовані в період до 28.12.2012 р., які супроводжуються копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові та податкові накладні які містяться в матеріалах справи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що контрагент позивача ТОВ «Лінтаун» на момент складання податкових накладних був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та має свідоцтва про реєстрацію платників податку на додану вартість.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Лінтаун», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2013 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Ю.А. Ісаєнко

(Повний текст Ухвали виготовлений 13.08.2013 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.