Ухвала

від 27.08.2013 по справі 801/3637/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/3637/13-а

27.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфлот-Універсал"- Мишастий Андрій Олександрович - наказ № 74/к від 20.11.2012,

представник відповідача, Кримської митниці Міндоходів- Яценко Кирило Миколайович, довіреність № 05/1291 від 26.07.13

представник третьої особи, Сімферопольського прикордонного загіну Державної прикордонної служби України- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфлот-Універсал"- Ралєнко Михайло Юрійович, довіреність № 18/13 від 29.04.13

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфлот-Універсал"- Кудрявцев Юрій Семенович, довіреність № 17/13 від 29.04.13

представник відповідача, Кримської митниці Міндоходів- Башкатов Владислав Михайлович, довіреність № 05-07/505 від 21.06.13

розглянувши апеляційну скаргу Кримської митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кузнякова С.Ю. ) від 07.06.2013 у справі № 801/3637/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфлот-Універсал" (пров. 1-й Ново-Карантинний, 13, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98318)

до Кримської митниці Міндоходів (вул. Мальченка, 22, Аерофлотський, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95491)

третя особа: Сімферопольський прикордонний загін Державної прикордонної служби України (вул. Федотова, 27, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.06.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфлот-Універсал» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кримської митниці від 26.03.2013 № 14 та № 15, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Кримська митниця Міндоходів звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.06.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфлот-Універсал» (далі- позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кримської митниці Міндоходів(далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013: № 14, яким визначено ввізне мито з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на суму 132089,34грн., у тому числі: основний платіж- 105671,46грн., штрафні санкції-26417,88грн. та №15, яким визначено податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на суму 685420,74грн., у тому числі: основний платіж-548336,58грн., штрафні санкції-137084,16грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів та не довів суду, що приймаючи податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та мита на товари, що ввозяться на територію України, він діяв на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством та Конституцією України.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем 26.03.2013 прийняти податкові повідомлення-рішення: № 14, яким визначено ввізне мито з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на суму 132089,34грн., у тому числі: основний платіж- 105671,46грн., штрафні санкції-26417,88грн. та №15, яким визначено податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання на суму 685420,74грн., у тому числі: основний платіж-548336,58грн., штрафні санкції-137084,16грн.

Передумовою прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень став акт від 28.02.2013 №0006/13/600000000/0023197531 позапланової документальної перевірки дотримання ТОВ "Інфлот-Універсал" (код ЄДРПОУ 23197531) законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.01.2011по 07.05.2012.

Перевіркою встановлені порушення: статей 81, 88 частини першої статті 156, статті 200, частини першої статті 201 Митного кодексу України, статті 90, пунктів 1,2 статті 93 Митного кодексу України щодо не вивезення товарів оформлених у митному режимі за ВМД № 600100005/2011/00090 від 31.05.2011,№ 600100005/2011/000091 від 31.05.2011,№ 600100005/2011/000092 від 31.05.2011, № 600100005/2011/000135 від 09.09.2011, № 600100005/2011/000187 від 12.12.2011,№ 600100005/2011/000200 від 23.12.2011, № 600100005/2011/000205 від 30.12.2011, № 600100005/2012/000005 від 13.01.2012, № 600100005/2012/000038 від 11.04.2012, що призвело до їх комерційного використання товарів на митній території України та порушення вимог: статтей185, 206 Податкового кодексу України та статей 4,68,17 Закону України № 2097-ХІІ, а також несвоєчасна сплата ввізного мита та податку на додану вартість за ВМД: № 6001000005/2012/002661 від 30.07.2012у сумі 028 - 2206,07 грн., № 6001000005/12/002648 від 27.07.2012 у сумі 020 - 1838,39 грн. на 028 - 7721,24 грн.Комісією визначено митна вартість товарів та податкові зобов'язання з ввізного мита у сумі 105671,46 грн., та податку на додану вартість у сумі 548336,58 грн., разом 654008,04 грн.

Законом, що визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, є Закон України "Про транзит вантажів".

Згідно статті 2 Закону України "Про транзит вантажів" законодавство про транзит вантажів складається з цього Закону, Митного кодексу України, міжнародних договорів України та інших нормативно-правових актів про транзит вантажів.

Транзит- митний режим, відповідно до якого товари і транспортні засоби переміщуються під митним контролем між двома митними органами або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання таких товарів і транспортних засобів на митній території України( стаття 200 Митного кодексу України).

Згідно статті 90 Митного кодексу України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до приписів статті 201 Митного кодексу України товари, що переміщуються транзитом, повинні: 1) перебувати у незмінному стані, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання; 2) не використовуватися на території України ні з якою іншою метою, крім транзиту; 3) у випадках, визначених законодавством України, переміщуватися за наявності дозволу на транзит через територію України, який видається відповідними уповноваженими органами; 4) у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, переміщуватися встановленими маршрутами та шляхами; 5) бути доставленими до митного органу призначення у строк, що визначається відповідно до чинних в Україні нормативів на перевезення вантажів, виходячи з виду транспорту, маршруту, відстані до кінцевого пункту та інших умов перевезення.

Частина перша статті 93 Митного кодексу України передбачає, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: 1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання; 2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач на підставі договору з Панамською компанією "STS Expees Inc" здійснив декларування у митному режимі "транзит" товарів (гумові кранці та вантажні шланги) за відповідними вантажними митними деклараціями (тип ВМД "ТР80").У графі 9 наведених митних декларацій значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфлот-Універсал"(позивач по справі) (98318, місто Керч, пров. 1-й Ново-Карантинний, 13 Україна).

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що зазначені товари не були вивезені за межи митної території України та в подальшому використані з метою технічного забезпечення суден для перевалки нафтопродуктів, що в свою чергу свідчить про недотримання позивачем режиму "транзит" та використання товарів з іншою метою ніж "транзит", що призвело до їх комерційного використання на митній території України, через наступне.

Перевіркою встановлено, що судами (буксирами): "ГЕРКУЛЕС", "ГЕОРГИЙ БАБЕНКО", "ВЕРНЬІЙ", "БЬІСТРЬІЙ", для забезпечення перевалки нафтопродуктів на 471 якірній стоянці Керченської протоці здійснювалися буксирувальні та швартові роботи, доставка лоцманів, чергування у районі проведення вантажних робіт, причалювання до судів та проводилися роботи з забезпеченням перевалки нафтопродуктів на 471 за допомогою товарів, які були заявлені позивачем у митному режимі "транзит".

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з документів, наданих митному органу для оформлення позивачем товарів у режимі "транзит", зокрема, з вантажно-митних декларацій, вбачається оформлення товарів за наведеними вантажними митними деклараціями для їх подальшого вивезення, про що є відповідні відмітки.

Більш того, в акті перевірки зазначено, що судами (буксирами): "ГЕРКУЛЕС", "ГЕОРГИЙ БАБЕНКО", "ВЕРНЬІЙ", "БЬІСТРЬІЙ" здійснювалось переміщення товарів , оформлених позивачем у режимі "транзит".

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що у листі Сімферопольського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.01.2013 за вих. 234/157 зазначено, що за період з 01.01.2011 по 07.05.2012 було зафіксовано перетинання державного кордону суднами: МБ Георгій Бабенко,МБ Геркулес,МБ Бистрий, МБ Верний.

Слід зазначити, що правовий статус проток в Україні, регулюється Конвенцією ООН "Про територіальне море і прилеглі зоні" від 29.4.1958 і Конвенцією ООН "Про морське право" від 10.12.1982 (ратифікована Україною 03.6.1999 Законом №728-ХІV ратифікована Росією 12.3.1997) і іншими міжнародними угодами.

Статус проток, що проходять між берегів двох держав, зокрема Керченської протоки між Росією і Україною, визначається статтею 15 Конвенції ООН "Про морське право". Така стаття передбачає, що "якщо береги двох держав розташовані один проти іншого або примикають один до одного, ні та, ні інша держава не має права, якщо тільки між ними не укладена угода про інше, поширювати своє територіальне море за серединну лінію, проведену таким чином, що кожна її точка є рівновіддаленою від найближчих точок початкових ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря кожної з цих двох держав. Проте вищезгадане положення не застосовується, якщо через правові підстави, що історично склалися, або інші особливі обставини необхідно розмежувати територіальні моря двох держав іншим чином". Аналогічну норму містить частина перша статті 12 Конвенції ООН "Про територіальне море і прилеглу зону".

Заявником апеляційної скарги не враховано, що Керченська протока відноситься до "особливих" випадків, коли і через що "історично склалися" і "інших особливих обставин" неможливо здійснити розмежування внутрішніх вод по середній лінії і статус протоки визначається спеціальними міждержавними угодами Росії і України. Особливий статус викликаний тим, що протока є єдиним проходом в Азовське море, яке належить тільки Росії і Україні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статус вод Керченської протоки встановлюється Договором між Україною і Російською Федерацією про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24.12.2003, ратифікованим Законом України від 20.04.2004 №1682-ІV і Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003, ратифікованим Законом України від 20.04.2004 № 1681-ІV.

Слід зазначити, що Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Росії. При цьому згідно частини другої статті 1 договору, Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди сторін, і згідно частини третьої статті 1 врегулювання питань, які відносяться до акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між сторонами(частина перша статті 1 Міжнародного договору "Про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки").

Згідно статті 3 Міжнародного договору "Про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки" українсько-російська співпраця в Азовському морі і Керченській протоці в області мореплавства, забезпечення навігаційно-гідрографічного забезпечення, захисту морського простору, екологічної безпеки здійснюється шляхом реалізації укладених угод або укладенням нових.

Відповідно до приписів статті 5 договору між Росією і Україною "Про українсько-російський державний кордон" врегулювання питань, які відносяться до суміжних морських просторів, здійснюється за угодою між договірними сторонами відповідно до міжнародного права. При цьому ніщо в цьому договорі не приносить шкоди позиціям України і Російської Федерації щодо статусу Азовського моря і Керченської протоки, як внутрішніх вод двох держав.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що води Керченської протоки мають спеціальний статус "вод двох держав" Росії і України, що знаходяться в загальному користуванні. Встановлення межі між Україною і Росією повинно бути здійснено на підставі окремої міждержавної угоди. Проте на момент розгляду справи судом межа України і Росії в Керченській протоці не встановлена, окрема угода не укладена.

Відповідно до приписів статті 6 Митного кодексу України межі митної території України є митною межею України. Митна межа України співпадає з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон.

Межі території України визначаються державним кордоном України-лінією і вертикальною поверхнею суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, встановлюється на морі по зовнішній межі - територіального моря(статті 1, 3 Закону України "Про державний кордон України").

Колегія суддів відмічає, що морські протоки або їх частина, можуть вважатися такими, що знаходяться на "митній території України", якщо вони знаходяться в межах (усередині) державного кордону України. Протоки або їх частина, включаючи Керченську протоку, які не розташовані в межах (усередині) державного кордону, знаходяться поза митною територією України. Отже, міжнародні договори України і Росії визначають спеціальний статус Керченської протоки і свідчать про не встановлення державного кордону України в такій протоці.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на розпорядження Президента України "Про охорону державного кордону України в Азовському та Чорному морях і Керченської протоці та забезпечення прав України у виключній (морській) економічній зоні та континентальному шельфі у північній-східній частині Чорного моря" від 06.10.1998 №515, оскільки дане розпорядження не стосується встановлення державного кордону України щодо Керченської протоки. Цим розпорядженням на органи прикордонної служби покладений обов'язок охорони державного кордону в Керченській протоці по лінії, що проходить через точки з визначеними географічними координатами.

Відповідачем у акті перевірки не наведено інших доказів використання на митній території України товарів, заявлених ТОВ "Інфлот-Універсал" у митному режимі "транзит", та представниками відповідача у судовому засіданні про існування інших обставин не зазначено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що митним органом неправомірно було збільшено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.03.2013 суму грошового зобов'язання ТОВ "Інфлот - Універсал", а саме № 14 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: ввізне мито з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання 132089,34 грн., у тому числі 105671,46 грн. за основним платежем та 26417,88 грн. за штрафними санкціями, та № 15 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання 685420, 74 грн., у тому числі 548336,58 грн. за основним платежем та 137084,16 грн. за штрафними санкціями, оскільки це суперечить чинному законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, відповідачем не наведено інших доказів використання на митній території України товарів, заявлених позивачем у митному режимі "транзит", а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки 471-а якірна стоянка, яка знаходиться у акваторії Керченської протоки, не є митною територією України.

Оцінюючи дії Кримської митниці Міндоходів щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв не на підставі Законів України, тому відповідачем неправомірно було збільшено податковими повідомленнями-рішеннями від 26.03.2013 суму грошового зобов'язання позивача: № 14 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: ввізне мито з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання 132089,34 грн., та № 15 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання 685420, 74 грн., оскільки товари, вивезені на борт суден, які знаходяться на якірній стоянці у Керченській протоці в режимі "закритого кордону", перетнули державний та митний кордон України та завершили режим "транзиту", що в свою чергу свідчить про відсутність порушень митного законодавства з боку позивача.

Судова колегія критично відноситься до додаткових доказів, наданих відповідачем у судовому засіданні 27.08.2013, зокрема, посилання на постанову Кабінету Міністрів України №406 від 03.06.2013 "Деякі питання акваторії морських портів", якою визначені межі акваторії морського порту Керч.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що вказаною постановою Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" надаються у користування акваторії морських портів, межі яких визначені Кабінетом Міністрів України, зокрема, частина акваторії 471-ої якірної стоянки підрайони: А, В, С та Е.

Проте, судна, на які здійснювалося вивезення товарів, знаходились у підрайоні D якірної стоянки №471, якого немає в переліку акваторії, які надаються у користування Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" згідно постанови.

Судова колегія звертає увагу на те, що вказана постанова Кабінету Міністрів України №406 від 03.06.2013 не може поширюватися на правові відносини до 13.06.2013, тобто до набрання чинності Законом України "Про морські порти України".

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кримської митниці Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 07.06.2013 у справі № 801/3637/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко