Ухвала

від 27.08.2013 по справі 2а-7384/12/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7384/12/0170/12

27.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Бром"- Дерев'янко Олександр Михайлович, довіреність № б/н від 02.01.13

представник відповідача, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 15.07.2013 у справі № 2а-7384/12/0170/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Бром" (вул. Північна, 1, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Північна 2, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2013 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Бром» задоволено частково:визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України від 20.04.2012 № 0000332304, яким було зменшено суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 909,00 грн. за період 9міс.2011 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України від 20.04.2012 № 0000302304 у частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1316051,26 грн., в іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Красноперекопська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Бром"(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000302304 від 20.04.2012 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 1316135,00 грн., в тому числі:за серпень 2011 року в сумі 663342,00 грн. та за вересень 2011 року в сумі 652793,00 грн.; № 0000332304 від 20.04.12р. про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість в сумі 909,00 грн. за вересень 2011 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 455,00 грн.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність прийняття відповідачем рішень про зменшення сум від'ємного значення та бюджетного відшкодування податку на додану вартість з урахуванням приписів статті 210 Податкового кодексу України щодо безпідставності завищення позивачем податкового кредиту у сумі 83,74 грн. у періоді серпень 2011 року.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем 14.12.2011 прийняті податкові повідомлення- рішення:№ 0001072304 про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість на 1427390,00 грн., в тому числі:за серпень 2011 року на 691264,00 грн. та за вересень 2011 року на 736126,00 грн.; № 0001062304 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2011 року на 2824,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1412,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем 20.04.2012 прийняти податкові повідомлення- рішення:

- № 0000302304 про зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість на 1316135,00 грн., з яких: за серпень 2011 року 663342,00 грн. і вересень 2011 року 652793,00 грн.;

- № 0000332304 про зменшення заявленого до відшкодування податку на додану вартість на 909,00 грн. за вересень 2011 року та застосування штрафних санкцій на 455,00 грн.

Передумовою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став акт від 01.12.2011 № 1731/23-04/05444552 документальної позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2011 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за вересень 2011року.

Перевіркою встановлено завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 1427390,00 грн., в тому числі: за серпень 2011 року на 691264,00 грн. та за вересень 2011 року на 736126,00 грн. та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 2824,00 грн. за вересень 2011 року.

В акті перевірки зазначено, що позивачем не були надані докази використання отриманих товарів та послуг у власній господарській діяльності, та деякі з контрагентів не знаходилися за місцем їхньої реєстрації у звязку з чим неможливо провести зустрічні перевірки. Господарські операції з контрагентами позивача мають характер безтоварних, а правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними в силу закону.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Відповідно до приписів Податкового кодексу України сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку, за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). При цьому необхідною умовою є фактичне отримання товару (послуги).

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про нікчемність правочинів через наступне.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно частини другої статті 215 Цивільного кодексуУкраїни недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині першої статті 204 Господарського кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані статею 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить таких посилань, не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентами до суду не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2011 по контрагенту ТОВ "Торгметал-КД" га суму 765, 82 грн., у зв'язку з тим, що в наданій податковій накладній до перевірці від 02.08.2011 №3, виписаної позивачем, допущена арифметична помилка на суму 765,82 грн., а саме позивачем отримано трубу металеву чавунну ф630 мм в обсязі 98,967 м по ціні поставки 451,67 грн., разом складає 44700,15 грн. та трубу сталеву ф720 мм в кількості 89,524 м по ціні 552,50 грн., що разом повинно скласти 49462,01 грн., а не 45633,18 грн., як зазначено в податковій накладній, оскільки відповідно до податкової накладної від 02.08.2011 № 3 обсяг поставки труби сталевої складає не 89,524 м, а 82,594 грн., а сума разом складає 45633,18 грн., всього за податковою накладною 108400,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -18066,67 грн. Отже, в оплату придбаного товару позивач отримав саме 108400,00, у тому числі податок на додану вартість-18066,67 грн.

Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту за період вересень 2011 року суми податку на додану вартість у розмірі 519000,00 грн., яка утворилася за рахунок взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Ружик-70", оскільки актом № 1094/233/37148956 от 30.11.2011 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Ружик-70" підтверджується лише факт того, що за місцезнаходженням дана юридична особа не перебуває і не мається причинно-наслідкового зв'язку між даною обставиною та юридично природою правочину, укладеного між цим контрагентом та позивачем.

Проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок регламентується пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України та відповідним порядком, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232. Вказаний порядок та Податковий кодекс України не містить відомостей про такий вид акту як акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Аналогічні норми містяться у пункті 1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким чином, зустрічна звірка не може містити висновки щодо порушення платником податків діючого законодавства, особливо цивільного.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ "Ружик-70" у зв'язку з відмовою посадових осіб позивача від проведення відповідачем інвентаризації майна, оскільки згідно акту від 01.12.2011 №1731/23-04/05444552 відповідачем проводилася документальна перевірка, яка, в свою чергу, передбачає перевірку саме документів. Проведення інвентаризації об'єктів майна взагалі не належить до компетенції органів податкової служби,і проведення такої інвентаризації суперечить приписам статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів владних повноважень діяти лише у порядку та спосіб, передбачений законами України.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що висновком експерта №50 від 05.06.2013 було встановлено, що висновки відповідача щодо перебування у власності позивача (на балансі) майна, переданого ТОВ "Ружик-70" за договорами № 113-119 від 01.07.2011,не підтверджуються. Більш того проведеною експертизою також було встановлено що за даними бухгалтерського обліку позивача отримання обладнання, орендованого у ТОВ "Ружик-70" на виконання зобов'язань за договорами № 113-119 від 01.07.2011,відображено у липні 2011 року за ДТ рах. 01 "Орендовані необоротні активи" загальною сумою 4944098,34 грн.

Слід зазначити, що виводи відповідача щодо завищення вартості орендної плати та технічного стану орендованого майна в якості підстав для зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість знаходяться поза межами повноважень органів податкової служби щодо проведення документальних перевірок.

Судом безперечно встановлено, що договори оренди, укладені між позивачем та ТОВ "Ружик-70", були направлені на настання дійсних наслідків, відповідне майно було дійсно передане до у володіння та користування позивача. Невідповідність інвентарних номерів, нібито встановлена відповідачем, без достатніх правових підстав та наявної компетенції, може вказувати лише на неправильне документування даних речей, але ніяким чином не впливає на дійсність правочину, оскільки дане майно дійсно наявне, було передане позивачу, використовується ним у власній господарській діяльності, а відтак і жодним чином не впливає на дотримання з боку позивача норм податкового законодавства.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої, другої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Під час судового розгляду допитані свідки: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили наявність у позивача орендованого майна, та підписання актів приймання передачи. Вказане також підтверджується їх письмовими поясненнями, розпорядженням від 01.07.2011 № 3/1 "Про використання орендованого обладнання у виробничій діяльності" . Щодо пояснень, наданих працівникам податкової міліції працівниками позивача, суд критично ставиться до їх змісту, оскільки вони були надані поза межами перевірки, поза будь-якою кримінальною справою та вироком суду.

Отже показання свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6відповідають вимогам доказової бази в контексті частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - критерію достовірності, та дозволяють суду встановити наявність у позивача орендованого майна.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ауріт» були укладені: договір №358 від 01.08.2011,згідно з предметом даного договору виконавець (ТОВ "Ауріт") зобов'язується по завданню замовника (позивач) надати останньому послуги по маркетинговому дослідженню "Оцінка перспективи подальшого використання розсолів затоки Сиваш у якості сировини бромного виробництва"; договір № 359 від 01.08.2011, згідно з предметом даного договору виконавець (ТОВ "Ауріт") зобов'язується по завданню замовника (позивач) надати останньому послуги по маркетинговому дослідженню "Воздушно- десорбційний метод отримання брому з розсолів (поглинання брому двоокисом сірки) ".

Неспроможними визнаються судовою колегією посилання в апеляційній скарзі на те, що вищевказані правочини є нікчемні з огляду на те, що позивачем на надані докази використання у власній діяльності даної послуги. Також відповідач посилається на те, що додатково на підтвердження безтоварного характеру операцій вказується, що контрагент позивача має стан 10 - не встановлене місцезнаходження особи, через наступне.

Заявником апеляційної скарги не враховані: довідка про взаємозв'язок з господарською діяльністю ПАТ "Бром" маркетингових досліджень, здійснених ТОВ "Ауріт", звіт про проведення маркетингових досліджень до договору №358 від 01.08.2011, звіт про проведення маркетингових досліджень до договору №359 від 01.08.2011,протоколи технічних нарад від 11.06.2011,від 04.10.2011, вказані документи свідчать про те, що відповідні маркетингові послуги були використані у власній господарській діяльності позивача.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність за місцезнаходження ТОВ "Ауріт", оскільки на момент укладення договору та виконання відповідних послуг дане підприємство було зареєстроване у встановленому порядкові також і у якості платника податку на додану вартість.

Колегія суддів критично ставиться до висновку відповідача про те, що податкові накладні, виписані та передані позивачу від контрагентів:ТОВ "Катар", ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Зев"", ПП "Техноснаб", не мають юридичної сили, а відтак і не можуть бути підставою для зменшення суми податкового зобов'язання у звізку з тим, що вказані контрагенти мають непідтверджені дані щодо місцезнаходження особи (стан 10), оскільки відповідачем не доведено, причинно-наслідкового зв'язку між чинністю правочинів, укладених позивачем та його контрагентами, а також неперебуванням останніх за місцезнаходженням.

Судова колегія відмічає, що аналогічної думки придержується Європейський суд з прав людини, зазначаючи у рішенні від 22.01.2009 року по справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість, і, як наслідок сплачувати податок на додану вартість повторно разом з пенею (пункт71 рішення).

Європейський суд з прав людини вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента. Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини по справі "ІНТЕРСПЛАВ проти України" (заява № 803/02) від 09.01.2007).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень в частині зменшення суми бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 909,00 грн. за період 9міс.2011 року та зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1316051,26 грн., є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв не на підставі Законів України, тому відповідачем неправомірно було зменшено суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 909,00 грн. за період 9міс.2011 року та неправомірно зменшено від'ємнє значення суми податку на додану вартість у розмірі 1316051,26 грн.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Судова колегія звертає увагу на те, що заявник апеляційної скарги просить скасувати рішення суду першої інстанції, в якій позивачу було відмовлено у задоволенні позову (в частині 83,74грн.по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Демі-Збут»).

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2013 у справі № 2а-7384/12/0170/12 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко