Ухвала

від 16.12.2013 по справі 2а-7384/12/0170/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/800/46257/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Дерев'янко О.М. від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКрасноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 15.07.2013 та ухвалуСевастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 у справі № 2а-7384/12/0170/12 за позовомПублічного акціонерного товариства «Бром» доКрасноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Бром» звернулося до суду з адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000302304 від 20.04.2012 та № 0000332304 від 20.04.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 15.07.201, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000332304 від 20.04.2012, яким зменшено суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 909,00 грн. за період 9 міс. 2011 року; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000302304 від 20.04.2012 у частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 316 051,26 грн.; в іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 15.07.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідачем подано клопотання про заміну відповідача (Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби) його правонаступником - Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Бром» з питань достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за серпень 2011 року та бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за вересень 2011 року, за результатом якої складено акт № 1731/23-04/05444552 від 01.12.2011;

- згідно висновків вказаної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п.192.1.1 п.192 ст.192, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.п. 201.1, 201.2, 201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 1427390,00 грн. (в тому числі, за серпень 2011 року на 691 264,00 грн. та за вересень 2011 року на 736 126,00 грн.) та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за вересень 2011 року на 2 824,00 грн., а також ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання їх вимог в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. При цьому, вказані висновки зроблені відповідачем на підставі того, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мають характер безтоварних, а правочини - є нікчемними в силу закону;

- на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

1) № 0001072304 від 14.12.2011, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 427 390,00 грн. (в тому числі: за серпень 2011 року - на 691 264,00 грн. та за вересень 2011 року - на 736 126,00 грн.);

2) № 0001062304 від 14.12.2011, яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2011 року на 2 824,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 412,00 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення рішення:

1) № 0000302304 від 20.04.2012, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1 316 135,00 грн. (в тому числі: за серпень 2011 року - на 663 342,00 грн. та за вересень 2011 року - на 652 793,00 грн.);

2) № 0000332304 від 20.04.2012, яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2011 року на 909,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 455,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з того, що, з врахуванням наявності у позивача податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог податкового законодавства, та інших первинних документів, спростовуються доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від'ємного значення з податку на додану вартість та на подальше отримання бюджетного відшкодування. При цьому, придбання товару та послуг реально здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності. Проте, судами встановлено безпідставне завищення позивачем податкового кредиту за серпень 2011 на 83,74 грн., що, в свою чергу, позивачем не заперечується, та, з урахуванням приписів ст.210 Податкового кодексу України, в позові в цій частині відмовлено.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Окрім того, судова колегія дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено безпідставність тверджень відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій та факту проведення взаєморозрахунків між контрагентами та позивачем, останнім були надані відповідні первинні бухгалтерські документи (податкові накладні, довідки про взаємозв'язок маркетингових досліджень з господарською діяльністю позивача, звіти про проведення маркетингових досліджень до відповідних договорів, протоколи технічних нарад, платіжні документи тощо).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням цього, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем дотримано вимоги норм спеціального законодавства щодо формування податкового кредиту та підтверджено факт реальності операцій з його контрагентами й настання правових наслідків за укладеними угодами та фактичне використання придбаного товару та послуг у господарській діяльності платника податку. Окрім того, судами правильно встановлено, що в акті перевірки відсутнє жодне посилання на первинний документ, який би не відповідав змісту здійснених господарських операцій.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Також, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту та від'ємного значення з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Вказані обставини також встановлені проведеною у справі судово-економічною експертизою та складеним за її наслідками експертним висновком № 50 від 05.07.2013, відповідно до якого висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не підтверджені.

Окрім того, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи акти перевірки контрагентів позивача з висновками про порушення останнім ст.228 Цивільного кодексу України (щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними, та відповідно в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах), дійшли вірних висновків про те, що чинне законодавство не наділяє податкові органи повноваженнями на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі, вимогам ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.

Чинна на момент здійснення спірних господарських операцій редакція ст.228 Цивільного кодексу України регламентувала правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, та вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, до правочинів, які порушують публічний порядок, законодавець відносить правочини, які спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України). В силу приписів частини 2 цієї ж статті такі правочини є нікчемними. Разом з тим, частиною 3 цієї ж статті ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Отже, правочини, які порушують інтереси держави в сфері оподаткування, можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання правочинів, що укладені позивачем із зазначеними в акті перевірки контрагентами, недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту та визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби) його правонаступником - Красноперекопською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим.

2. Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної республіки Крим від 15.07.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний